Про партію опору

З Юрієм Касьяновим ми спілкувалися в його офісі, що нагадує напівсклад. Все тут говорить про те, що волонтерська робота не знає вихідних. Як, власне, не знає їх і війна. Юрій стояв біля витоків волонтерського руху у той час, коли перед Україною ребром постали питання і випробування, які держава сама розв’язати не могла. Саме тоді країні своє плече підставили волонтери і добровольці, ставши символом надії не тільки на перемогу, але й на формування якісно нового суспільства, яке можна буде з упевненістю назвати громадянським.

«...ВИНЕН КУЧМА, ЯКИЙ ЧОМУСЬ ПРЕДСТАВЛЯЄ УКРАЇНУ В МІНСЬКУ. ВИННІ І ЮЩЕНКО, І ПОРОШЕНКО, ЯКІ ВИЙШЛИ З «ШИНЕЛІ» КУЧМИ»

— Юрію, прийнято вважати, що війна нас застала зненацька й українська армія не була до неї готова. Чому так сталося?

— Я сам людина військова. Закінчив Київське авіаційне училище, яке вважалося одним із кращих вишів у країні. Потім я потрапив до Білорусі й там служив до 2000 року, після чого повернувся в Україну. Треба визнати, що білоруська армія тоді перебувала у набагато кращому стані, ніж наша. Це я зрозумів уже потім. У Криму ми не могли зупинити процес окупації. Правильніше, ми змогли б його утримати, якби наше керівництво було зубастішим. Замість цього були допущені явні помилки. Проте треба розуміти, що наша армія в Криму була фактично п’ятою колоною РФ. Люди, які отримували зарплату вп’ятеро меншу, ніж їхні колеги з Росії, у складі 80% просто перейшли на інший бік. А причина цього в тому, що спочатку не було національної державної політики в Криму. Та й у всій державі такої єдиної політики не було.

Те, що сталося, — наслідок цього. Винні в цьому олігархи, які захопили владу. Я їх називаю феодалами. Винен той же Кучма, який зараз чомусь представляє інтереси України в Мінську. Винні і Ющенко, і Порошенко, які вийшли з «шинелі» Кучми. При цьому я свідомо не згадую Кравчука, у якого була національна позиція. Кравчук був вихованцем старої партійної школи, і він розумів, що без ідеї, яка об’єднуватиме народ, націю, все інше не має сенсу...

Повертаючись до теми армії, хочу сказати, що після Майдану я був вражений важким станом наших збройних сил. Тоді ми їздили за Чернігів, де стояли мобілізовані військові частини, яких просто викидали в лісі з дірявими наметами. Бійці спали на ялинових гілках, у них деколи навіть не було черевиків і не завжди була їжа. Природно, в тому стані збройних сил впоратися з противником ми не могли. Коли мій старший син, який був на Майдані у 2-й сотні самооборони, пішов разом із хлопцями в перший резервний батальйон Нацгвардії, названий потім батальйоном імені Кульчицького, то я побачив, що це було дуже правильною ідеєю знайти місце майданівцям, патріотам і на них спиратися. Крім них, ні на кого практично спиратися не було можливості. При штатній чисельності 1,5 тисячі осіб у бригаді ЗСУ насправді перебувало від сили 500 осіб особового складу і техніка була не на ходу. Армія була розвалена, на це й розраховував Путін.

Таким чином, перше, чим ми почали займатися як волонтери, це забезпечення згаданого батальйону Нацгвардії. Я зрозумів, що хлопцям треба допомогти, бо не було ні бронежилетів, ні рацій, ні приладів нічного бачення. Було очевидно, що вони стануть певним кістяком, саме вони зламали плани Путіна. Варто пригадати, що коли деякі тітоньки виходили проти українських солдатів і всіляко їм перешкоджали шляхом провокацій, то бійці ЗСУ розгублювалися. Добровольці ж досить швидко і жорстко реагували на подібні речі, після чого спроби продовжувати провокації присікалися геть.

— З приводу знищення добровольчих батальйонів. Чи справді така тенденція існує, чи це викривлене розуміння ситуації?

— Зазначу, що біля витоків добровольчого руху стояли Антон Геращенко і Арсен Аваков. Тому, коли говорять про те, що вони нібито знищують добровольців, це ніяк не в’яжеться з реаліями. Порошенко при цьому категорично проти добровольців, бо він їх боїться і на те є причини. Фактично добровольчий рух зараз зведений нанівець. Від самого початку було зрозуміло, що Петру Порошенку добровольці не подобаються. Він вважав їх украй ненадійними для свого режиму і, мабуть, недаремно. Проти добровольців у результаті почалися гоніння, зокрема й у ЗМІ. Проти них виступав той же Бірюков, Гелетей, представляючи їх пияками, мародерами і насильниками. На будь-якій війні справді є випадки і мародерства, і насильства. Це війна, і вона потворна. В армії звичайні люди, коли вони отримують в руки зброю, переживають жахливі стреси, з ними може статися будь-що. Це правда війни, і цю правду я бачив на власні очі. Але боротьба з добровольцями — це не боротьба з негативними явищами війни.

Порошенко зробив ставку на мобілізовану армію. Начебто це дешевше. На початковому етапі мобілізована армія дійсно потрібна. Потрібен був людський ресурс. Але потім треба було будувати професійну армію. Контрактникі — це не професіонали. Професіонал — це людина, яка життя присвятила збройним силам, постійно вчиться воювати і бути, даруйте, професійним убивцею противника для того, щоб захистити свою країну. У мене є інсайдерська інформація, що на РНБО були чергові розбирання щодо добровольців. Навіть тоді, коли Семенченко, до якого я особисто ставлюся негативно, провів політичну акцію, Порошенко сприйняв це мало не як спробу державного перевороту. Зараз у добровольчі батальйони бійців мобілізують, і вони стають вже начебто і не добровольчими. Самих добровольців у ці батальйони вже і не запрошують. Керівництво МВС змушене чинити так само, тобто примушувати бійців підписувати контракти. Багато хто йде, і це погано.

«ДЕЯКІ КОМБАТИ ВИКОРИСТОВУВАЛИ ДОБРОВОЛЬЧИЙ РУХ...»

— До речі, як ви ставитеся до того, що багато комбатів пішли в політику? І на що зараз перетворився парламент?

— Коли були вибори до Верховної Ради, то я категорично заявляв, що проти того, аби комбати йшли до парламенту. У нас не закінчилася війна, а це означає, що треба продовжувати займатися батальйонами, а не політикою.

— Можливо, їх спеціально готували для політики?

— Ні. Я бачив, як деякі комбати, той же Семенченко, просто використовують добровольчий рух для задоволення своїх політичних амбіцій. Ці амбіції, окрім гасел, мало відповідають національним інтересам. Це моя особиста думка. Фактично дві «політичні» сили — «БПП» і «Народний фронт» — скористалися цими комбатами, запросивши їх у свої списки і підвищивши свій рейтинг. Слово «політичні» я беру в лапки, бо переконаний, що жодної політики в Україні немає. Немає ні справжніх політиків, ні справжніх партій. Є продовження стосунків феодалів між собою з псевдодемократичним забарвленням у вигляді виборів і парламенту. Тому говорити, що у нас є парламентаризм, — це просто смішно. Та й суспільство у нас не згенерувало реальної політики.

— Тобто суспільство саме до цього не готове.

— Я переконаний, що в такий важкий для країни час потрібен національний лідер. Це людина, яка має бути на рівні Ганді, де Голя, Валенси, бен Гуріона. У неї має бути національна ідея. Вона може не завжди мати рацію, але вона повинна чітко розуміти, що відповідає національним інтересам країни, і бути при цьому безсрібником.

«РЕФОРМА — ЦЕ СТВОРЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ АРМІЇ, А НЕ ПРОЖЕКТИ»

— Ви згадали прізвище Бірюкова. І серед волонтерів знайшлися люди, які пішли і в політику, і в чиновники.

— Якщо я йду в чиновники й отримую якусь посаду, то який же я тоді волонтер? Безумовно, інколи має бути координація з державою. Серед представників влади дуже багато патріотів. Навіть у Міністерстві оборони.

— Ви сказали «навіть»...

— Міністерство оборони — це украй корумпована структура. Але доводиться і там знаходити нормальних, адекватних людей. У штабі сухопутних військ є прекрасні офіцери. У нас у всіх головне завдання — перемога. Проте що стосується волонтерів, які пішли у владу, то це політичні проекти. Що стосується так званого «волонтерського десанту». Який такий десант? Які волонтери? Ось є Міністерство оборони — величезна машина, при цьому неефективна. Що треба зробити? Треба дати повноваження міністрові, у якого має бути на декількох аркушах програма реформування. Коли генерал Мальцев у Білорусі розпочав реформування свого відомства, то у нього була програма військових реформ на десяти аркушах. У нас же безліч прожектів, аж до введення нової військової форми. Форма — це епізод. Наче в інших арміях цього не роблять, чи в українській армії цього не робилося раніше до приходу «волонтерського десанту». Або візьмемо електронні торги. Просто з’явилася така можливість і треба її використовувати.

Яка ж це реформа? Реформа — це зміна світогляду всієї організації, це ідеологія. Реформа — це створення високоефективної професійної армії, оснащеної за останнім словом науки і техніки, керованої адекватними, талановитими командирами. Ось вся суть військової реформи. Зараз у нас Генштаб і Міноборони дублюють функції один одного. Міноборони має бути суто цивільною організацією, що забезпечує діяльність збройних сил і в якій при нашій чисельності армії повинно працювати не більше 500 осіб з нормальною зарплатою. А в Генштабі мають бути талановиті офіцери. Виходить, що зараз Генштаб, зокрема, займається ще й забезпеченням армії, що властиво функціям винятково Міноборони. Чому так? Відповідь проста — освоєння грошових потоків.

Безумовно, зараз постачання армії покращало. Все-таки не могло нічого не змінитися більш ніж за рік війни

«У НАС ВВАЖАЮТЬ КОНТРАБАНДОЮ ФУРА З ПРОДОВОЛЬСТВОМ, АЛЕ НЕ ВАГОНИ ВУГІЛЛЯ І МЕТАЛОБРУХТУ»

— Зараз активно обговорюється тема блокади Криму. До цього піднімалося питання блокади окупованого Донбасу. Наскільки реально це реалізувати і як ви до цього ставитеся?

— Загалом я ставлюся до цього позитивно. Противник захопив нашу територію. Перше — ми повинні оборонятися. Друге — порвати з ним всі стосунки — від дипломатичних до економічних. Третє — ми нічого не повинні робити для того, щоб противникові жилося краще. Навіть якщо ми самі від цього втрачатимемо. Абсурдом є говорити про агресію і при цьому агресорові потискати руку, торгуючи з ним. Треба обрізати всі зв’язки і соломою топити будинки, якщо потрібно. Треба було перебудовувати економіку ще рік тому, одразу ж після нападу. Замість цього з окупантом хтось продовжує вести бізнес.

Фактично ми маємо на Донбасі не просто тіньовий бізнес, а кримінальний. Це схоже на мента, який на дорозі малює подвійну суцільну лінію там, де її не має бути, і при цьому збирає гроші з «порушників». Так само й тут. Ввели лінію розмежування і замість блокування просто поставили каси. Хтось поставив шлагбаум і знімає гроші. Виходить, що у нас контрабандою вважається провезення хури з продуктами, але при цьому ешелони вугілля і металобрухту контрабандою не вважаються. Щодо нинішньої блокади Криму, то при всій моїй повазі до кримських татар складається відчуття, що це політична акція, яка після виборів закінчиться.

— Буде привід перевірити цю версію після жовтня.

— Так. Треба розуміти, що національної політики щодо Криму немає і не було. Немає стратегії того, як повернути Крим, як підтримувати там кримських татар і патріотів України, які залишилися в окупації. Бо, окрім блокади, потрібна програма того, як підтримувати наших громадян, як їх рятувати, захищати, вивозити, забезпечувати, давати можливість жити в нашій країні. Тому я й стверджую, що сьогоднішня блокада Криму — це «акційна фішка» під прапором національної боротьби. І думаю, що ця «фішка» не остання.

Повертаючись до теми контрабанди на Донбасі, можу сказати, що вона не тільки не припиняється, але й набула величезних масштабів. Причому сама контрабанда стала жахливіша ще й тим, що на Сході за гроші почали вбивати свої своїх. Йдеться не просто про контрабанду. Там прокручуються божевільні афери, які куруються зверху. Якщо ці афери будуть розкриті, то підніметься грандіозний скандал, сильніший усілякого «гейта». Коли у мене будуть докази, які можна буде надати в суді, я обов’язково їх оприлюдню.

«НАС ЧЕКАЮТЬ СЕРЙОЗНІ ЗМІНИ. Я З ОПТИМІЗМОМ ДИВЛЮСЯ В МАЙБУТНЄ»

— У мережі вас прийнято сприймати як скептика. Існують цілі кліше — «зрадофіли», «порохоботи», які приклеюють до тих або інших осіб. Останні стверджують, що ви у всьому шукаєте так звану «зраду» і деморалізуєте читачів. Як ви оцінюєте свій скепсис? Чи справді все так погано?

— Що ж до так званих порохоботів, то це абсолютно нормальне явище. Існує провладна пропаганда. Президент захищає себе. Він створює при цьому в інформаційному середовищі ворогів, на яких вішає все. Спочатку скептиків називають «зрадофілами» і говорять, що вони просто завжди критикують і нічого не помічають хорошого. Потім слідом за подібними кліше з’являється ще одне — зрадники. Тобто, якщо ти критикуєш владу, то ти автоматично нібито працюєш на ворога, на Путіна. В історії це закінчується двома шляхами. Перший — «зрадофіли» виявляються адекватними людьми, які цей режим перемагають. Причому я не кажу про збройне повстання, а про перелом ситуації. Другий варіант — «зрадофілів» ув’язнюють, називаючи їх «ворогами народу».

Я не належу до людей, які огульно когось критикують. Це навіть образливо. Говорити про те, що я слабка людина, яка депресує і бачить все в чорних тонах, безглуздо. Якби це було так, то я б уже виїхав з цієї країни, як багато «порохоботів», які віщають у мережі з-за кордону. Торік я майже постійно перебував на фронті. Всі знають, скільки всього я зробив для армії, що я один із тих, хто організовував волонтерський рух, що я будував розвідувальні мережі, що займався і займаюся безпілотниками, технологіями військового призначення. Говорити при цьому, що я працюю на боці ворога, може тільки людина з хворою уявою. Все це — елементи захисту режиму. Тепер якщо пропонуєш конкретний план військової реформи, то виходить, що все це треба викинути, бо це критика існуючого стану речей, а значить — знову «зрадофіли». Це смішно — інформаційну війну вони ведуть бездарно.

— Ви бачите себе в політиці?

— Так, бачу. В майбутньому. Президентом. Звичайно, я іронізую, але справді в нашій країні, де дуже сильні традиції кріпацтва на всіх рівнях, все вирішує президент як головний чиновник або — головний кріпосник. Я не бачу шансів змінити країну на рівні депутатства. Що там робитиме один розумний і сміливий, якщо вся система працює за іншими правилами? Скільки б він не тис на кнопку, цю систему він не змінить. Я переконаний, що Україні потрібен національний лідер із державним мисленням, який буде здатний на відповідні кроки. У Давньому Римі, коли починалася війна, призначалися консули. А коли зовсім ставало погано, то призначався диктатор. Як я говорив, у нас немає зараз політики. Але вона скоро буде. Росія своїм тиском сама народжує в нас опір і, відповідно, здатність виживати і розвиватися. Нас чекають дуже серйозні зміни, і я з оптимізмом дивлюся в майбутнє попри розчарування.