Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається.
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

«Слов’янськ має стати форпостом відродження Донбасу»

Виконуючий обов’язки мера міста в післявоєнний час Олег ЗОНТОВ — про «підводні камені» в управлінні містом, проблеми й одужання регіону
7 червня, 2016 - 10:31
ОЛЕГ ЗОНТОВ / ФОТО З СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ

Журналіст, керівник міської організації спілки журналістів — Олег Зонтов — був нетиповим градоначальником для Донеччини. За часів Януковича і засилля «синьо-білих» він був єдиним опозиційним депутатом у міськраді Слов’янська. Бути опозиціонером у ті часи було дуже непросто, а інколи й небезпечно для життя. Нагадаємо, раніше «День» у матеріалі «15 років безкарності» (№86–87 за 20 травня 2016 р.) розмовляв з Олегом Зонтовим про те, що було зроблено в місті для увічнення пам’яті журналіста Ігоря Александрова, вбитого через матеріали про корупцію в тодішніх владних структурах.

У жовтні 2014-го Зонтова обрали секретарем міської ради і по листопад 2015 року він виконував обов’язки міського голови. За цей час було відновлено зруйновану міську інфраструктуру і багатоповерхове житло, люстровано старі кадри, демонтовано пам’ятник Леніну тощо. Олег Зонтов розповів «Дню» про те, з чим довелося зіткнутися під час управління містом і як зараз живе Слов’янськ.

«КОРУПЦІЙНІ СХЕМИ ПРАЦЮЮТЬ, КОЛИ НА ТЕ Є ВОЛЯ «ВЕРХІВКИ»

— У жовтні 2014 року в ЗМІ з’явилися заголовки — «Новим міським головою Слов’янська обрали бійця АТО». Розкажіть, яким був період окупації міста для вас, і як ви пішли солдатом-добровольцем у ЗСУ? З якими викликами довелося зіткнутися, коли почали виконувати обов’язки міського голови Слов’янська в найважчий час?

— 12 квітня, відразу після відкриття алеї пам’яті Ігоря Александрова, ми поїхали в епіцентр подій — міськвідділ міліції, захоплений сепаратистами. Ми першими зробили про це репортаж — як саме починався напад на місто. Вже через декілька днів бойовики, ймовірно, отримавши адресну базу, почали ходити зі зброєю по будинках наших проукраїнських активістів. Була спроба арешту журналіста нашого видання Романа Губи. А 17 квітня стало відомо, що викрали Володимира Рибака (депутата Горлівської міськради, який намагався зняти прапор т.з. «ДНР» з будівлі міськради. — Авт.). Лише 22 квітня ми з його дружиною Оленою і товаришем Олександром Ярошенком змогли приїхати для впізнання тіла. Біля будівлі моргу на нас вже очікували бандити і реально довелося тікати — нас врятувало лише те, що добре знали місцевість. Тоді вперше побачили на сепаратистських блокпостах чеченців.

Після похорону Рибака я прийняв рішення виїхати, оскільки знав, що за мною полюють, і залишатися було небезпечно. В Києві я пробув чотири місяці, стажувався в Держкомтелерадіо, вийшов на роботу в Кабмін. А тут звістка про викрадення ще одного мого товариша, депутата Новоазовська Василя Коваленка, одного з організаторів Євромайдану в Донецьку, і розуміння, що його вже, ймовірно, немає серед живих. А ще трагічні вісті про Іловайський котел. Зрештою, я вирішив і зателефонував на гарячу лінію Міністерства оборони, а оскільки призову з територій Луганської та Донецької областей не було, мені запропонували їхати до Харківського військкомату і мобілізуватися. Наприкінці серпня прибув до 92-ї бригади, що дислокується під Харковом. Бригада формувалася буквально з «нуля», тому на передову я так і не потрапив, мій підрозділ було перекинуто під м. Щастя набагато пізніше. А в жовтні, після мого обрання секретарем Слов’янської міськради, наказом Міністра оборони був відряджений на іншу «війну».

Хоч я довгий час і перебував у конфронтації з цим депутатським корпусом, мене все-таки підтримали, оскільки ситуація була доволі складна — або моя кандидатура, або далі не працювати. А наближався зимовий сезон, зупинка роботи міських структур ставала критично небезпечною. Перший виклик — страх і тривога серед жителів через постійні гасла бойовиків «ми можемо повернутися». Я в першу чергу відразу запровадив щотижневі збори всіх силових структур у місті — командирів батальйонів, Нацгвардії, міліції, МНС для контролю за поточною ситуацією і ухвалення оперативних рішень щодо оборони міста і підтримки правопорядку, пізніше це перетворилося на територіальний штаб оборони. Наступне — розпорядження про розміщення української символіки в місті — прапори, напис «Слов’янськ вітає вас» на будівлі міської ради, міський годинник з прапором і гербом, лавки і сцена на площі (за допомогою міських активістів, увесь Слов’янськ сьогодні в національних символах).

Ще один з основних викликів — відновлення постраждалих об’єктів, житла, зруйнованої інфраструктури. І тут я зіткнувся з проблемою. У Слов’янську була багаторічна традиціяпрокручування коштів за субвенції і додаткове фінансування з державного або обласного фонду. Коли я відмовився це робити, мене запитали: «Ти що, ідіот?». А у мене в голові не вкладалося, що після Революції гідності і під час війни можна продовжувати такі практики. Через мою «нездатність» до таких домовленостей виділення субвенції затримувалося штучно, а потім все ж таки виділили, але не в повному обсязі, і на значну частину розпорядником грошей призначили обласні структури, де їх «по-тихому» злили. По факту в 2014–2015 рр. для відновлення міста під наше керівництво зайшло не більше 20 мільйонів гривень (дуже сумна цифра). Деякі наші проекти досі лежать «у шухляді», а в інших містах їм дали старт. Злочинна логіка в тому, що корупційні схеми працюють, коли на те є воля «верхівки», і складаються домовленостей про «взаємовигідну» співпрацю між тими, хто контролює виділення коштів та представниками місцевого самоврядування, які можуть отримати ці кошти, а можуть і не отримати, якщо не виконають певні умови.

«ГРОМАДІ ПОТРІБНО НАВЧИТИСЯ ТОГО, ЩОБ ЇЇ СЛУХАЛИ І НАВІТЬ БОЯЛИСЯ»

— Нині в Слов’янську новий мер — Вадим Лях від «Опозиційного блоку», як ви оцінюєте його дії?

— Довгий час у Слов’янську працював такий ланцюг: Неля Штепа (зараз перебуває під слідством у справі про сепаратизм — Авт.) як міський голова, Олексій Азаров як депутат-мажоритарник і його батько Микола Азаров як прем’єр-міністр. На місто з центрального бюджету виділялися гроші, які розподілялися «по кишенях». Це стандартна монетизация політичної корупції на рівні органів місцевого самоврядування. На цих місцевих виборах закладалася та сама схема. Нагадаю, народним депутатом став Юрій Солод, компанію якому складала Наталія Королевська (його дружина). За її сприяння виграв вибори і Вадим Лях, з гаслом «Любити Слов’янськ, як Неля». А Солод — депутат-«фантом», його не побачиш у місті, ніяк не звернешся, нічого про нього не знаєш. Аби зламати ці схеми, потрібно змінити виборче законодавство. На жаль, низький рівень політичної культури, а це стосується не лише Слов’янська, дозволяє просто купувати собі депутатство на окрузі, а потім ці гроші «компенсувати» з держбюджету.

Сподіваюся, децентралізація звільнить від залежності фінансування «зверху» і пов’язаної з нею корупції. Але на сьогоднішній день об’єднання громад у регіоні гальмується. Коли я виконував обов’язки міського голови, були запущені процеси об’єднання двох громад — Черкаської та Андріївської. А ще три досі «зрощені» — міста Слов’янськ, Миколаївка і Святогорськ. Це неправильно, коли бюджет одного міста — Слов’янська — забирає в інших податки, а фактично чого не повертає. Але без контролю громадськості і після децентралізації дива чекати не варто. Перш за все, громаді потрібно навчитися, щоб її слухали і навіть боялися.

«НЕОБХІДНО ЗМІНИТИ АУРУ МІСТА»

— Як, на ваш погляд, збільшити підтримку демократичних проєвропейських сил у місті?

— Вона вже помітно зросла. Якщо раніше підтримка моєї кандидатури на виборах, причому на тлі відсутності інших демальтернатив, була 3–5%, потім у 2014-му — 11%, то на останніх місцевих виборах я набрав 20%. Якщо так дивитися, зростання є. Але корінь проблеми — в демографічній структурі населення міста, значна кількість пенсіонерів і літніх людей (понад 50 відсотків), а їх складно переконати. Багато хто з них живе ще радянськими стандартами.

Ефективним і стратегічно важливим кроком для України має стати відновлення післявоєнних міст та інвестиції в створення робочих місць. Я зіткнувся з тим, що фінансування на відновлення Слов’янська доводилося вигризати зубами. Показовий момент — на трасі Харків-Довжанський стоїть зруйнований міст уже 1,5 роки, хоча відбудувати його можна за короткий період часу. Та й тривалий процес відновлення телевишки на Карачуні інакше як шкідництвом не назвеш.

Я завжди говорив, у тому числі й на зустрічах, які проводив віце-прем’єр Зубко, відповідальний за цей напрям: «Слов’янськ першим постраждав і має бути першим відновлений». Я кожного місяця писав запити до Верховної Ради, Кабінету Міністрів та інших інституцій — ухваліть державну програму з відновлення приватного житла. За рахунок міського бюджету ми торік відбудували комунальне житло, багатоквартирні будинки, з приватними об’єктами ми цього зробити не можемо. Депутати і відповідні структури кажуть, що питання — на розгляді, і висловлюють свою «глибоку стурбованість».

«Кожного місяця я писав запити до Верховної Ради, Кабінету Міністрів та інших інституцій — ухваліть державну програму з відновлення приватного житла. Депутати і відповідні структури кажуть, що питання — на розгляді, і висловлюють свою «глибоку стурбованість»

На сьогоднішній день відновлення приватних будинків відбувається за рахунок релігійних організацій, благодійних фондів чи міжнародних донорів, але цього недостатньо. Немає механізму також по відновленню або компенсаціям зруйнованих приватних об’єктів, таких як магазини, офіси приватних кампаній тощо. А люди втрачають надію. У тому числі й переселенці, будинки яких зруйновані в містах прифронтової зони.

Необхідно змінити ауру міста, у тому числі через розвиток нових промислових кластерів (зокрема керамічного), створення нової економіки. Ще в 90-ті роки всі потужні підприємства міста померли, тому в Слов’янську високий рівень безробіття. На стотисячне місто всього лише 25 тисяч працюючих. Більше половини з них — це бюджетна сфера, тобто лікарні, освіта, держслужбовці. Якщо не буде жодних крупних інвестиційних проектів, спрямованих на створення робочих місць, нічого не зміниться. Місто старітиме, впадатиме в депресію, і у нас залишаться ті ж 20% підтримки. Я розмовляв з послами декількох країн, представниками ООН — вони одноголосні в тому, що сьогодні цільове фінансування йде лише на гуманітарну допомогу і відновлення. І окрім України, реалізувати тут широку програму з модернізації нікому, тому що поки йде війна, навряд чи хтось із західних інвесторів розпочне тут нове виробництво.

Але важливо й інше — зі свого боку ми, сам Слов’янськ, маємо змінитися. Виправдати надії, які на нас покладають, і тим самим відповісти на питання: «А навіщо вкладати сюди?». Слов’янськ має стати частиною непорушної стіни української державності, форпостом і центром очищення та відродження Донбасу. Він має бути українським містом не за написанням, а по духу, в думках і діях. Ми живемо з цим і віримо в це...

Анастасія РУДЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments