Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами…
Симон Петлюра, український державний і політичний діяч, голова Директорії УНР

Уроки від Франка

Незалежну державу можуть побудувати тільки вільні люди...
28 серпня, 2015 - 10:41
ВОЛОДИМИР СЛЕПЧЕНКО. «ІВАН ФРАНКО» / ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ ПАВЛА ПАЛАМАРЧУКА

У ці дні Україна відзначає одразу дві знакові дати: 24 серпня минуло 92 роки з дня народження піонера комп’ютерної техніки й кібернетики професора Віктора Глушкова, а вчора, 27 серпня ми відсвяткували 159 років із дня народження видатного письменника, філософа й громадсько-політичного діяча Івана Франка. Але, без сумніву, йдеться більше, ніж просто про дати в календарі. Обидві постаті свого часу сформулювали ідеї та смисли, які багато в чому змінили наш погляд на світ. «День» спробував розібратися — чи усвідомлюємо нині, які скарби залишились нам у спадок й чи вміємо їх актуалізувати в сучасних умовах.

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник, літературознавець, виконавчий директор Ліги українських меценатів:

— Покажіть мені хоча б кількох людей в Україні (окрім франкознавців), які могли б похвалитися, що прочитали всього Франка. Ми не знаємо всього Франка! П’ятдесятитомник, який вийшов, знавці називають жорстоко скаліченим, «кастрованим». Можемо говорити про ще принаймні 50 томів текстів, які необхідно опублікувати та осмислити.

Сьогодні знаємо переважно лише Франка-лірика («Вічний революціонер», «Гримить», «Зів’яле листя», «Украдене щастя») — уривчасто, фрагментарно, без контексту. Не знаємо його основоположної праці «Що таке поступ?» — навіть політики, думаю, про неї не чули. А це — програмний твір. Не даремно Франко був доктором філософії! Пам’ятаю, як він вразив мене ще в радянські часи. «Якщо в принцип побудови держави, покласти принцип побудови партії, — пише він, — то хвалена Енгельсом держава перетвориться на ту, в якій стара неправда, вигнана в двері, повернеться у вікно». Уявімо собі, коли це було сказано! Тепер зрозуміло, чому радянські ідеологи так ретельно приховували та цензурували цю працю. Франко володів провіденціальним даром — він бачив на століття вперед, бачив загрози, які несуть представники лівих сил.

Нині ми якось сором’язливо говоримо про ліві, соціал-демократичні симпатії раннього Франка, вважаємо, що це була «дитяча хвороба». Тепер це — непопулярна тема. А даремно! Навіть у своїх художніх творах, у «Борислав сміється» та «Перехресних стежках», Франко дуже яскраво описав загрозу, яку несе людині капітал. Він розумів, чому людина може бути невільною у державі, чому вона може бути роздавленою капіталом. Поза всякими сумнівами, Франко бачив у майбутньому українську національну державу. Але лише вільну українську державу, з вільною українською людиною! Він бачив загрозу не лише в енгельсівській державі, але й в державі з олігархічною, напівфеодальною владою, яку маємо сьогодні. Йдеться про державу безнаціональну, державу з кричуще несправедливим розподілом національних благ. Принципи соціальної справедливості, про які пише Франко, це — застереження, які ми не почули.

Окрема тема — національно-культурне будівництво за Іваном Франком. Лише цієї доктрини, висловленої у його художніх творах, статтях з соціології, історико-культурних статтях, літературній критиці та публіцистиці вистачило б на повноформатну інтелектуальну біографію.

Іван Франко — філософ, енциклопедист, історик, історик релігії. Це — справді ренесансна людина, запізніле відлуння Відродження в Україні. Ми ще не спроможні усвідомити його значення. В часи інтелектуальної деградації суспільства, інтелектуального лінивства Франко для нас — постать завелика, надто складна. В університетах ми вивчали раніше і вивчаємо сьогодні лише сурогат Франка. Ми безнадійно відстаємо від нього. На жаль, нині це для нас лише музейний експонат, пам’ятник, далека історія української літератури. Зустріч зі справжнім Франком лише чекає на нас в майбутньому. Ця вершина обов’язково ще має постати на українському обрії. Лише тоді ми зможемо «рапортувати», що, керуючись його основоположними принципами, будуємо справді національну державу вільних людей.

Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ