Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Відведення на сході: погляд з місця подій

«З часом ми всі зустрінемося в одній точці — визволення України», — Наталія ЖУРБЕНКО
8 жовтня, 2019 - 17:40
ФОТО REUTERS

Газета «День» продовжує стежити за ситуацією навколо КПВВ Станиця Луганська, до якої нині прикута особлива увага, адже там проводиться розведення сил та відновлення мосту через річку Сіверський Донецьк. Чергову бесіду ми провели з Наталією Павлівною ЖУРБЕНКО. Вона є волонтеркою й активісткою. Рідний край вона не полишає з моменту вторгнення російських військ та початку антиукраїнських провокацій. Ба більше, демонструє активну позицію щодо захисту національних інтересів— як реальними кроками, так і постійними дописами в facebook під псевдонімом. Почути Донбас? Ця фраза в свій час стала мемом для окупантів. Насправді ж, ніхто справжній український Донбас не чув. Ба більше, навіть не слухав і затикав рота. Тому наш обов’язок вислухати українців сходу нашої країни, щоб, або розірвати навіяні шаблони, або отримати додаткову вкрай корисну інформацію для розуміння дійсності з середини подій. 

«Є НАКОПИЧЕНЕ ВІДЧУТТЯ НЕБЕЗПЕКИ»

— Наталіє Павлівно, ви перебуваєте на фронті, в Станиці Луганській, до якої прикута велика увага. Як ви особисто розцінюєте розведення військ від лінії розмежування в Станиці Луганській?

— Ніхто не чув і не чує. Це не обговорюється взагалі. Коли мені показали по яких позиціях має відбуватися відхід, то я одразу своїм дітям сказала, що буде повний відхід. Це не паніка. Це накопичене відчуття небезпеки. Патріотичні сили все це пережили на моральному, і навіть фізіологічному рівні. В мене підвищений тиск залишається досі. Я все це відчуваю тілом, здоров’ям. І це не від обстрілів.

Від кого ви отримуєте підтримку?

— Від тих, які як я. Які мислять, як я. Відчувають, як я. Їх досить багато, але я дуже добре розумію, що вони відчувають небезпеку. Не всі можуть публічно говорити та гучно доносити свою думку. Тому вони замикаються в собі. Також є ті, хто поруч з нами і служать у так званому пополченії.

«Стукачество».

— Саме так. Один «хрін старий» мені нещодавно погрожував, що мене скоро «зніме» снайпер. Мені все одно. Нехай той снайпер мене «знімає». Я життя прожила і зробила те, що вважаю за необхідне. Можу сказати одне, я є людиною яка себе поважає. І я себе відчуваю, що мене віддають разом із землею. Як кріпосну. При цьому, навіть не питають моєї думки.

П’ять років війни. Чи цікавилася влада за всі ці роки вашою думкою?

— 2016-го в нас була дуже велика підтримка. Хоч хто що казав на Гарбуза (Юрій Гарбуз — голова Луганської обласної ВЦА у 2016 — 2018 рр. — Ред.), але підтримка була. Реальна підтримка. Коли Гарбуз приїхав у Станицю, то він не міг повірити в те, що ми на лінії розмежування проводимо такі мітинги. Це було піднесення і відчуття того, що нас нарешті почують.

«МІНСЬКІ ДОМОВЛЕНОСТІ ВІДТЯГНУЛИ ЧАС»

— Як ви ставитеся до Мінських домовленостей?

— Я їм вдячна. Повірте мені, ці домовленості зробили багато корисного на практиці. Головний фактор — ми відтягнули час. Таким чином ми дали нашій армії укріпитись, стати на ноги в повному сенсі. На жаль, зараз ми відчуваємо зворотні процеси в настроях місцевих мешканців. Тому я хочу зробити автопробіг від Станиці Луганської до Рубіжного, Лисичанська, Сєверодонецька, Новопскова, Сватова, Білокуракінова, Попасної і назад у Станицю Луганську.

З українськими прапорами, національною символікою?

— Звичайно, в одних 15 метрів прапор, а в інших 30 метрів. Це символ, який багато про що говорить. Із часом ми всі зустрінемось у одній точці — визволення України. Ми маємо піднімати бойовий дух українських військових, тому що вони несуть долю наших визволителів і оборонців. За період мого перебування в Станиці тут було 14 бригад. Лінію фронту я знаю достеменно. Ніякої деморалізації немає. Але є відчуття туги. В нас тут хлопці дуже сміливі і для них зробити крок назад — це біль.

Наполеон перед битвою вивчав кожний пагорб, кожну ділянку. В нас у Станиці не треба бути великим географом чи стратегом для того, щоб зрозуміти, що над Станицею домінує висота супротивника. Для когось — це умовна деталь, але не для тих, хто розуміє сутність і небезпеку ситуації.

— Я переконана, що супротивник уже переминається з ноги на ногу, щоб дістатись Станиці. Висота, на якій розташувався окупант, на рівні 70 метрів порівняно з нашими позиціями. Я переконана, що на певних позиціях там створені нові вогневі точки замість так званих розведених. Куди дивиться ОБСЄ невідомо.

Валентин ТОРБА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ