Як починалася окупація...

Екс-мер Луганська та екс-голова ОДА Луганської області — Олексій Данилов завітав цього тижня до редакції «Дня» з подарунком — книжкою, присвяченою Львівському музею імені Андрія Шептицького, із серії ілюстрованих фоліантів під брендом «Державні зібрання України». Символічний подарунок від луганчанина.

На його очах відбувались ті драматичні події, які зрештою позначилися на історії Донбасу. Тверезий реалізм і зараз допомагає Данилову дивитись на нинішню ситуацію зі здоровим скепсисом, адже на владному олімпі, за великим рахунком, не міняються ні персоналії, ні головне — принципи. Навіть той самий Леонід Кучма, який стояв біля джерел кланово-олігархічної системи і до якого дуже багато запитань, у тому числі кримінального характеру, фактично нікуди не подівся. Більше того, він тепер «миротворець» і представляє Україну в Мінську.

Нині Олексій Данилов займається проектом «Відкрите око» і, за його словами, прагне надати можливість громадянам зрозуміти реальний стан справ у державі для уникнення маніпуляцій. Данилов каже: «Правда, яка не сказана вчасно, є брехнею, і, на жаль, ми зараз у полоні такої брехні здебільшого й перебуваємо».

«КУЧМА ЗАЙМАВСЯ НЕ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯМ, А ПРАЦЮВАВ ЛИШЕ НА ВЛАСНУ КИШЕНЮ»

— Олексію Мячеславовичу, ви були мером Луганська в час доволі буремних подій. Що відбулося тоді, наприкінці 1990-х, коли ви пішли з посади?

— Нічого екстраординарного не трапилося. Кучма після двох років перебування на посаді президента почав займатись не державотворенням, а працював лише на власну кишеню. Звичайно, відповідно до цієї мети кучмівське середовище обирало до своєї системи тих людей, які допомагали їм у цьому. На Луганщині це був Віктор Тихонов. Тому те, що мені довелось піти зі своєї посади, було наслідком боротьби за місце під сонцем, тобто біля Кучми. Я ніколи не був прихильником Кучми, більш того — я був його опонентом. Коли він був президентом, то на нарадах, які відбувалися в Адміністрації Президента, я казав йому в очі про реальний стан справ. Але тоді я ще був досить молодим, недосвідченим і не усвідомлював того, що він просто не буде терпіти цього. Я думав, що коли люди спілкуються, то задля того, щоб висловлювати один одному відверті думки, адже йдеться про конкретні справи та конкретні результати. Як виявилось, то треба казати лише те, що подобається першій особі. А коли інше, то небезпечно. І я вам скажу, що з часом нічого не змінилося. Ви або з ними, або проти них. Але така практика ні до чого доброго не призводила і не призведе. Внаслідок цього було зроблено багато помилок.

— Існує думка, що Єфремов, коли став головою Луганської ОДА 1998 року, пройшов за квотою Кремля. Тобто Москва гарантувала певні преференції Кучмі, а останній ставив на східні та південні області проросійських креатур, які на місцях забезпечували йому голоси.

— Як на мене, все було набагато простіше. Приведу приклад. В 1994-му році до мене звернувся Олександр Єфремов з проханням допомогти придбати «Укркомунбанк». До того як був обраний на посаду міського голови, я займався бізнесом і був досить заможною людиною. І на прохання Єфремова я йому дав 250 тисяч доларів на купівлю згаданого банка. Ці гроші я йому дав під певні домовленості, які вони не виконали. Через певний час вони зі мною були змушені розрахуватись. На той момент середини 1990-х не думаю, що вони були занадто ангажовані Кремлем. Інакше б вони попросили гроші не у мене, а в Москві. Кучмі потрібно було обиратись на другий строк і вони формували виборчі штаби за рахунок держави. Тобто за рахунок адмінресурсу. Перша пропозиція була Тіхонову, але він як людина досить хитра, він ніколи не мав бажання займати офіційні найвищі посади не вище Облради. І він підставив під посаду голови області свого партнера - Олександра Єфремова. В житті все прозаїчніше. В тому що Єфремов через рік як получив від мене згадану суму не дотримав своїх слів, проявилась його сутність, яка зрештою і привела його до того в якому становищі він знаходиться зараз.

«БЕЗУМОВНО, ВБИВСТВО ЄВГЕНА ЩЕРБАНЯ Є ПОЛІТИЧНИМ, АДЖЕ ВІН БУВ УЖЕ ДОСИТЬ ПОТУЖНОЮ ФІГУРОЮ»

— Середина 1990-х років була ознаменована низкою прізвищ людей, яких ліквідували, але які на той час мали великий вплив на Донбасі. Зокрема, йдеться про Євгена Щербаня. Якби він тоді вижив і реалізував свої плани, то, може, Донбас міг піти іншим шляхом?

— На той час «донецькі» були на ходу. У них була своя партія, вони були присутні у Верховній Раді, в тому числі й Щербань. Безумовно, вбивство Євгена є політичним, адже він був уже досить потужною фігурою не лише в бізнесі, а й у політиці. Більш того, він представляв собою змістовну альтернативу. Так само через багато років загинув Євген Кушнарьов, який теж був харизматичною особистістю. Тоді вбивали конкурентів, котрі могли стати на заваді режиму Кучми і не дозволити б йому довго правити в цій державі. Я в цьому впевнений, і ніхто мене не переконає в протилежному. Я особисто знав і Євгена Щербаня, і Євгена Кушнарьова, знав їхні здібності, бачення процесів. Зараз у нас багато людей, які мають бажання називати себе політиками, але мають шори і, крім вузького напрямку, нічого більше не бачать. І це є велика проблема, адже сьогодні необхідно бачити процеси на всі 360 градусів. Не треба мислити себе обабіч світових процесів і думати, що на нас ніхто не впливає. Ми є частиною цих процесів і зобов’язані дивитися широко і глибоко, а не вузько і поверхово. Малий кут огляду, як правило, обумовлений тим, що ці люди просто живуть мінливими потребами збагачення, використання державних посад для власних, конкретних цілей. Це небезпечно для всіх.

«УКРАЇНЦІ НЕ МАЮТЬ ІНФОРМАЦІЇ ПРО РЕАЛЬНИЙ СТАН СПРАВ У ДЕРЖАВІ»

— Ви зараз займаєтеся проектом «Суспільне око» і фактично робите облік тих ресурсів, які існують у державі. Українці взагалі усвідомлюють те, що вони мають у своєму розпорядженні?

— У нас є проект, який має назву «Енциклопедія територій», де ми розкладаємо на частини 675 адміністративно-територіальних одиниць, які існують в Україні. Ми робимо цю інформацію відкритою, і кожна людина має можливість долучитися до цієї роботи. Адже якщо в нас немає достеменної інформації про ті чи інші речі, які є на нашій території, то внаслідок цього дуже легко маніпулювати реальним станом речей.

Маніпулюють цифрами, інформацією. Наприклад, візьмемо питання газу. Про газ говорили й говорять багато, особливо політики. Але якщо ви запитаєте, скільки споживає газу та чи інша територія, то таких конкретних цифр ви ніде не знайдете. Якщо б суспільство знало, скільки споживається газу в розрізі територій, секторів економіки та населення, то можна було би скласти досить корисну картину для розуміння, як варто використовувати цей ресурс. Але приховувати таку інформацію дуже зручно тим, хто «сидить» на газі й має від цього шалені статки. Нам кажуть, що ми добуваємо чи то 20 млрд кубів газу, чи то 24. А скільки насправді — ніхто не знає. Влада свідомо не доводить до нас цю інформацію. І це торкається не лише газу.

Є ще один простий приклад. Площа Києва складає 83 тисячі 558 гектарів. Але кому належить ця земля, не знає ніхто. Такої установи, яка знає до останнього квадратного метра, кому належить земля в місті, немає. Більше того, ця земля не стоїть на балансі у київської громади, тому що такого балансу в Києві не існує. І не тільки в столиці, а й у державі балансу землі не існує. А якщо в землі немає господаря, то на ній відбувається що завгодно.  В такий спосіб люди, які перебувають при владі, собі її привласнюють. При чому роблять це дуже дивно. Вони її відписують не з балансу громади, а рішенням міської ради — видати ту чи іншу ділянку. Ви спочатку все поставте на облік, доведіть до громади Києва, скільки у неї є землі до останнього квадратного метра, а потім ідіть далі.

«ЯКБИ ІСНУВАЛА ВЕРХОВНА РАДА, ТО ЩОДО ПОДІЙ У КРИМУ І НА ДОНБАСІ БУЛО Б ЧІТКЕ ТРАКТУВАННЯ: У НАС ТРИВАЄ ВІЙНА З РФ»

— У такий спосіб і з’явилися наші олігархи, які фактично привласнили собі те, що їм із самого початку не належало. Як зараз мають поводити себе олігархи в цей критичний історичний час?

— Для початку ми маємо визначитися, хто є ці олігархи, а потім вже конкретно говорити, що з ними робити. Напроти конкретного олігарха має стояти прізвище, ім’я та по батькові. Бо може так статися, що той, кого ми називаємо олігархом і про якого всі пишуть, насправді вже років із п’ять таким не є. При цьому той, кому належать безліч заводів і реальна влада, намагається зайвий раз не з’являтися на телебаченні й зовсім не бути присутнім на ток-шоу.

Безумовно, вони привласнювали собі майно і робили це, спираючись на закони, які самі ж ініціювали. При цьому в нас безліч законів, які зовсім не виконують у державі. Я чітко впевнений, що у нас немає Верховної Ради. Вважаю, що нинішнє депутатство — це фейк, омана народу. Якщо б у нас існувала Верховна Рада, то з подій у Криму і частині Донбасу ми мали б чітке трактування на законодавчому рівні, що у нас триває війна з РФ. Крапка. Коли ж вони починають щось розповідати про АТО, сідають із бандитами за стіл перемовин, коли Савченко їх називає «депутатами» невизнаних «республік», то парламент так робити не може.

«ЯКЩО МИ ПОКИ НЕ МОЖЕМО ЗВІЛЬНИТИ ДОНБАС, ТО ЙОГО ТРЕБА ВИЗНАТИ ОКУПОВАНИМ І ПРИПИНИТИ БУДЬ-ЯКІ ВІДНОСИНИ»

— Олігархат асоціюється з газом, адже саме там криються величезні статки. Дивлячись на сьогодення, можна згадати й інший ресурс — вугілля. 80% українського антрациту залишилося на окупованій території Донбасу. Як бути державі, враховуючи цей момент?

— Зверніть увагу, що, починаючи з перших днів війни, ніхто з уряду щотижня не звертався з промовою до населення з проханням скорочення електричної енергії. Зараз нам кажуть, що ми не купуємо у РФ газ. Насправді ми просто не платимо їй безпосередньо, а сплачуємо за цей же газ європейським партнерам і отримуємо його через реверс. Якщо ми подивимося, наскільки ми збільшили транзит до Європи російського газу, то це рівно настільки, наскільки ми його закуповуємо звідти. Щодо вугілля, то 2015 року ми завезли 8,5 мільйона тонн з окупованих територій. У мене запитання: як і перед ким ми за нього розраховуємося? Це 17 млрд гривень. Банки там не працюють, але всі шахтарі отримують заробітну плату. Тому для тих людей, які у нас є власниками облгазів, зменшення його споживання означає зменшення їхніх статків. Причому, ви, наприклад, не можете перевезти з Донбасу шафу, а дехто відвантажує цілі ешелони з вугіллям. Це конкретні люди, які діють не без відома СБУ, МВС та інших структур. Ми маємо робити все, щоб розвивати альтернативні джерела і покінчити з корупційною складовою.

— Можливо, тому влада й підмінює поняття, називаючи війну АТО?

— Я свого часу чітко сказав, що якщо ми зараз не можемо фізично звільнити цю територію, то її треба визнати окупованою і припинити з нею будь-які відносини. При цьому, країна має обов’язково подбати про всіх патріотично налаштованих громадян. Це реально — просто цим треба займатися.