Як влада «роззброює» суспільство

Трагедія, яку привнесла в Україну російська агресія, схоже, ще не один рік триматиме нашу країну в підвішеному стані. Готовність суспільства захищати свою державу, на жаль, так і не знайшла і не знаходить належної підтримки у влади. На велику жертовність людей, вона фактично відповіла цинізмом і подвійними стандартами, чим, безумовно, користується ворог. Мінські домовленості — тут один з яскравих прикладів як нинішню українську владу загнали в пастку. Остання зустріч Тристоронньої контактної групи в Мінську тому підтвердження.

Сторона окупанта — представники Кремля та її бандити з Донбасу не бажають виконувати жоден пункт з угоди, яку вони самі і підписали. Як повідомляє представник України в гуманітарній підгрупі Ірина Геращенко, бойовики не хочуть втілювати елементарні і базові домовленості — проводити обмін полоненими, не кажучи вже про припинення вогню (за минулу добу з боку російського агресора відбулося 17 обстрілів, в тому числі із застосуванням 120-мм мінометів). «ОРДЛО шантажують родини заручників, весь світ живими людьми, яких утримують в рабстві, вимагаючи собі амністії», — зазначила вона на своїй сторінці у FB.

Паралельно інтенсифікують свої зусилля «з примусу до миру» і західні партнери. Не так давно очільник німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмайєр заявив, що організація місцевих виборів на Донбасі є однією з першочергових задач. І це на окупованій Росією території! Він також заявив про необхідність повернення агресора до формату G8: «Найбільші розвинені країни повинні бути зацікавлені в тому, щоб Росія повернулася в G8, якщо виконає свою частину зобов’язань з реалізації Мінських угод».

Що дозволяє Росії і Заходу «вирішувати проблему» за рахунок України? Невизначеність, непослідовність і слабкість позиції офіційного Києва. Прикладом такої політики є нещодавнє рішення Шевченківського райсуду столиці, який відмовився юридично визнати факт російської агресії (саме таку позицію представила Адміністрація Президента), «оскільки зазначений факт сам по собі не впливає на права заявника і є загальновідомим». Але ж навіщо тоді суди, якщо є «загальновідомий факт»?

Днями відбулася прес-конференція, організована позивачем у згаданій справі — Станіславом Батриним, головою ГО «Відкрита Україна». Тема: «Збройна агресія РФ: як захистити державні інтереси України?». Серед учасників — провідні юристи України, які дали свої відповіді на вищезгадані проблеми.

«ПОДВІЙНА МОРАЛЬ СТАЛА НОРМОЮ У НАШІЙ ПОЛІТИЦІ»

Андрій СЕНЧЕНКО, народний депутат V, VI, VII скликань, голова ВГО «Сила права»:

— Подвійна мораль стала нормою у нашій політиці. Всередині країни Президент багато разів використовував терміни «війна» і «фронт». Але коли ми говоримо про офіційні документи та про лінію глави держави на міжнародних зустрічах, риторика різко змінюється. Саме те, що подається ззовні країни, допомогло Путіну сформувати уявлення, що у нас «внутрішній конфлікт». Це підштовхнуло путінських друзів та людей, які просто помиляються, до генерування рецептів, які насправді не лікують цю хворобу. Це рецепти, сформульовані у Мінську: зміни до Конституції, вибори на окупованих територіях тощо. У мене склалося враження, що у Президента є чітке бачення, яке не збігається зі інтересами українського народу та нашим розумінням української держави. Мабуть, він із задоволенням правив би без Криму і частини Донбасу.

Ніяких системних зусиль по захисту державних інтересів та українських громадян немає. Наша ВГО «Сила права» займається судами в інтересах постраждалих громадян — вимушених переселенців, поранених та покалічених цивільних та військових, сімей загиблих, колишніх полонених, громадян, які втратили майно. На першому етапі ми встановлюємо юридичний факт того, що конкретний громадянин постраждав в результаті російської військової агресії. Сьогодні вже є 4 таких рішення українських судів — у Херсоні, два у Києві та у Хмельницькій області. Українським судам, коли до них не долучається Президент, вистачає сміливості встановити юридичні факти. А коли в рамках процесу в Шевченківському суді залучили Президента, ГПУ, МЗС, Мін’юст та інші владні структури, то почався масований тиск. Ситуація доведена до абсурду: представник Президента у суді заявив, що немає необхідності встановлювати юридичний факт збройної агресії. Він уточнив, що є Постанова ВРУ про затвердження політичної заяви. Але ще нещодавно було винесено вирок російським ГРУ-шникам і в якості доказів російської військової агресії військова прокуратура навела не постанову парламенту, а долучила до матеріалів справи в якості доказів рішення Голосіївського суду по заяві вимушеної переселенки, який встановив юридичний факт військової агресії, а також рішення суду по заяві сім’ї загиблого майора Костишева в Хмельницькій області. Це доводить, що є необхідність встановлення факту російської агресії — як в глобальному процесі, яким займається Станіслав Батрін та «Відкритий суд», так і по індивідуальних заявах постраждалих.

Своєю бездіяльністю влада породжує порочну практику: на жаль, вже є перше рішення Донецького апеляційного суду (знаходиться на звільненій території) по заяві громадянки, у якої в результаті військових дій у Слов’янську було зруйновано будинок, за яким має відбутись стягнення з українського бюджету — за рахунок наших податків. Хоча це ті кошти, які має відшкодовувати РФ як держава-агресор.

Позиція влади в Шевченківському суді ставить під загрозу можливість реалізації законних прав українських громадян, які постраждали від російської агресії, на компенсацію збитків від держави-агресора.

«У НАС НЕМАЄ НЕЗАЛЕЖНОЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ»

Володимир ВАСИЛЕНКО, суддя Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії (2002—2005 рр.), доктор юридичних наук, професор Києво-Могилянської академії:

— Ганебне рішення Шевченківського суду, який відмовив визнати факт збройної агресії Росії проти України свідчить, що у нас немає незалежної судової системи. Суд виконав вказівку Президента, оскільки там був представник АП, який зазначив, що Глава держави так вважає відверто і суд проштампував це рішення, аргументувавши, що це «загальновизнаний факт». Але що заважало суду підтвердити це в рішенні, яке має юридичні наслідки? Це вимагає певних дій від виконавчої влади та від Президента.

З точки зору національного і міжнародного права така позиція Президента некомпетентна і безвідповідальна. З точки зору інтересів українських воїнів, які продовжують гинути, даючи відсіч збройній агресії РФ, з точки зору інтересів суспільства, держави, така позиція є шкідливою і злочинною.

АТО здійснюється, коли на території держави існують прояви тероризму. Указ Турчинова від 14 квітня 2014 року є неадекватним. У випадку України йдеться про системне застосування ЗС РФ сили проти нашої країни. Наша держава зазнала не спорадичної терористичної атаки, а була і залишається об’єктом планованої широкомасштабної збройної агресії. Всі акції Росії чітко вкладаються в поняття агресії, зафіксоване в резолюції ГА ООН від 1974 року. Відповідно, держава має право на індивідуальну і колективну оборону — застосувати свої збройні сили для відсічі агресії. На жаль, українська влада не спиралась на ці норми права.

Президент не вніс до Верховної Ради подання про оголошення воєнного стану, чим порушив Конституцію, закон України і не виконав обов’язки гаранта Конституції, згідно із ст. 106 КУ.

Це призвело до низки негативних наслідків. По-перше, влада демонструє невизначеність позиції держави, а це дає підстави нашим партнерам, що ніякої агресії Росії проти України немає, а є конфлікт всередині країни. В результаті наша держава не може висунути претензії до агресора з вимогою припинити агресію, відшкодувати збитки і покарати винних. По-друге, це спонукає органи держави до бездіяльності. Президент мав оголосити мобілізацію всіх державних ресурсів на відсіч агресії, створити координаційний орган, який би займався консолідованою претензією до держави-агресора із чіткими доказами, які свідчать про агресію, підрахував шкоду, яку зазнала Україна, визначити обсяг претензій, встановити факти вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності і цю консолідовану претензію пред’явити Росії як державі-агресору. Тоді можна говорити про початок процесу реалізації відповідальності агресора. Одночасно з цим ця претензія має бути подана до ООН та поширена як її документ. Такий підхід чітко формує правову позицію України, яка дає можливість розпочати системний захист національних інтересів на міжнародній арені.

Верховна Рада ухвалила дві Постанови — «Про визнання Росії державою-агресором» та «Про відсіч збройній агресії РФ». Це не компетенція парламенту, але депутати були змушені ініціювати ці процеси через бездіяльність виконавчої влади. Але за наявності цих постанов виконавча влада не діє, а блокує ухвалення судом відповідних рішень.

«СУСПІЛЬСТВО РОЗКЛАДАЮТЬ ІЗСЕРЕДИНИ»

Віктор ШИШКIН, перший Генпрокурор України (1991—1993 рр.), суддя Конституційного Суду (2005—2016 рр.):

— Органи держави — Президент, Кабмін, парламент і суди виявляють у цій ситуації злочинну бездіяльність. Суд міг встановити юридичний факт збройної агресії Росії, але не зробив цього. Чому наші судді не знаходять у собі такої мужності? Вони працюють в сумі з іншими органами влади, де ключову роль грає Президент як Верховний Головнокомандувач. Але якщо є достатньо доказової бази для встановлення такого факту (а її достатньо), він має його встановлювати.

Чим все це нам загрожує? Під час Другої світової війни на самому початку відбулася концентрація державних зусиль. У нас же така поведінка представника АП у суді вказує на те, що наше суспільство розкладають ізсередини, не акумулюючи його сили для відсічі агресії.

Я не знайшов тих нормативних документів, у яких було б зазначено, що ми маємо агресію та війну. Такого немає і в указах Президента.

Ще одна величезна міжнародна небезпека, яка нам загрожує — зміни до Конституції. Це остання крапля, яка повністю буде відбілювати режим Путіна у боротьбі проти України. Вся тенденція, яку нав’язує російська дипломатія та мас-медіа — що у нас «громадянська війна» і «внутрішній конфлікт». Тож якщо ми змінимо Конституцію, ми порушимо те, що написано у нас у ст.157 КУ. Якщо ми змінюємо Основний закон, це означає, що у нас немає умов воєнного стану, а тому немає і війни. Більшого подарунку Путіну пан Порошенко зробити не може. Після цього вся наша зовнішньополітична діяльність повністю роззброюється — нам немає що говорити в ООН і європейських структурах.