Як змусити Росію заплатити за агресію

Ірина Веригіна керувала Луганщиною в один з дуже складних періодів. Дехто її критикував, дехто захищав. Але є факт — навесні 2014-го року жінка без відповідної системної підтримки не могла вирішити питання регіону, який палав. Додамо деталь — її попередник Болотських досі знаходиться поза увагою навіть своїх тодішніх найближчих соратників. Тобто зник, замовчав, розчинився.

Ірина Веригіна 2014-го намагалась кричати. Вона робила все, враховуючи наявні ресурси, щоб механізм біди зупинився, але зрозуміло було, що від неї тоді мало що залежало. Тим не менш, боротьбу вона не припинила, і тому доказ — її робота в команді «Сила права» Андрія Сенченка з конкретним результатом — «табу» через український суд на виплату трьох мільярдів доларів РФ.  І це один з кроків по захисту національних інтересів через доступні юридичні механізми.

«ГОЛОВНЕ, ЩОБ ГРОМАДЯНИ ЙШЛИ В СУДИ І БОРОЛИСЯ»

— Багато хто говорив, що українські суди ніколи не приймуть рішення, що РФ є країною-агресором. Але ж ми бачимо, що минув час, і ми зібрали серйозні докази в яких ми довели, що Росія таки є країною-агресором. І суди почали приймати такі рішення. Якщо держава не бореться, то потрібно боротися громадянам. Ми маємо знати, що є агресор. Звичайно, РФ може до цього ставитися скептично, але існують міжнародні суди. І чим більше буде рішень наших судів, тим більше буде тиск на Росію. Наше завдання — максимальна кількість рішень вітчизняних судів. До речі, якщо згадаємо суд над російським ГРУшником Єрофеєвим, то там фігурували якраз ті докази, які саме ми представляли в суді.

Далі. 3 млрд доларів, які Голосіївський суд визнав як такі що не мають бути стягнути з українців, повинні бути компенсовані переселенцям. Існують скептики, які кажуть, що нічого не вирішиться. Мовляв, Лондонський суд прийме рішення на користь РФ. У тому й проблема, що якщо почне працювати рішення Лондонського суду, то всупереч йому почне працювати рішення нашого суду. Де ми можемо накласти арешт на майно РФ? На території нашої країни і на території Євросоюзу. Головне, щоб громадяни йшли в суди і боролися. Ось зараз ми займаємось кожним громадянином — пораненим, тим, хто втратив майно, родичів, здоров’я. Тоді ми можемо щось змінювати.

«Я НЕ БАЧУ ПАТРІОТИЧНОЇ ПОЗИЦІЇ НАШОЇ ВЛАДИ»

— Держава демонструє слабкість у цьому питанні. Проблема у колабораційному замиренні чи просто в недолугості?

— На жаль, я не бачу патріотичної позиції нашої влади. За два роки після президентських чи парламентських виборів можна було б щось змінити. В серпні 2014-го року, ми майже контролювали Луганськ? Якби тоді українська армія вольовим чином зайшла в місто, то кон’юнктура на сході суттєво б змінилась. Тоді не було політичної волі для того, щоб побороти ворога. Також виникає питання — чому Єфремов і його соратники досі на волі? На них начебто заводили якісь справи, але де результат? Його немає. Може існує ще якась паралельна реальність? Може хтось і десь прораховує ходи, про які ми навіть і не здогадуємось? Триває домовленість з тими кланами, які продовжують керувати країною. Я нещодавно була в Станично-Луганському районі. Люди вкрай залякані, адже вдень у них українська влада, а вночі вони не знають, яка у них буде влада. Люди розгублені. І Опоблок добре цим користується. Це є конкретний приклад колаборації. Люди затравлені, а їхньою безпомічністю користуються представники проросійських сил. Мене запитують — чому ті, хто йшов від проросійських сил в парламент, не просто на волі, а й ще балотуються в депутати Верховної Ради?

«ЛЮДИ ЗБЕНТЕЖЕНІ. ВОНИ ДУЖЕ БОЯТЬСЯ ПСЕВДОВИБОРІВ НА ДОНБАСІ»

— Зараз використовується термін «реінтеграція», зрозуміти який без використання терміну «деокупація» важко...

— Реінтеграція — це красиве слово, але його не можна використовувати без реального звільнення окупованих територій. Без законів України там нічого не буде. Тому нам спочатку треба перекрити кордони, а потім про щось говорити. Я переконана, що на цій території не можна проводити вибори ще років п’ять. Це нереально. Адже на сьогодні ця територія уражена не просто російською пропагандою, а й російським мисленням, яке підкріплене конкретним військовим впливом. За таких умов розмови про вибори навіть формально за українськими законам є фейком. Це абсурд і ми маємо від нього відмовитись. Більш того, якщо ми погодимось на такий сценарій, то ми дамо можливість підняти голову сепаратистському руху на вільній території Луганщини.

— Випадки колабораціонізму наштовхують людей на дуже сумні думки.

— Люди збентежені. Вони дуже бояться псевдовиборів, адже розуміють, що життя їм не буде. У них є принципова патріотична позиція, а їм нав’язують колаборацію. Це не приживеться. Буде конфлікт. Тут не можна оперувати голими словами. Ми мали одразу вводити воєнний стан на територіях Луганської та Донецької областях. Я була без світла і зв’язку в Луганську. Тоді я попросила дати світло від Харківської області. А мені сказали, що у нас АТО, а не війна. Це приклад того, що юридично нас загонять в пастку. Саме тому я проти того, щоб використовували термін «реінтеграція» без розуміння того, що спочатку потрібна деокупація.

«ТОРГУЮЧИ З РОСІЄЮ, МИ ПРОДАЄМО УКРАЇНУ»

— Щодо воєнного стану існує певна спекуляція. Мовляв, якби був воєнний стан, то не було б підтримки Заходу. При цьому мало хто взагалі згадує, що йшлося про своєчасне двомісячне введення воєнного стану на обмеженій території.

— Саме так! Влітку 2014-го було конче необхідно вводити воєнний стан! На два місяці в Луганській і Донецькій областях. Насправді, ми бачимо і сьогодні, що продовжується торгівля з РФ на тлі війни. Виходить, що таким чином ми продаємо Україну, незалежність і народ. Ми маємо згадати країни Балтії. Вони відмовлялись від нав’язаного російського газу, сиділи в холоді, шукали альтернативи і зрештою знайшли формули власної незалежності. Ми ж хочемо, щоб все було одразу — і живі люди, і відсутність агресії, і дешева сировина для опалення. Так не буде. Ми маємо дивитись на майбуття стратегічно.

— Чи потрібен закон про окуповані території Донбасу?

— Я вважаю, що треба прийняти рішення, що робити з цією територією. Якщо це є окупована територія, то необхідний закон про окуповані території. Відповідно агресор має забезпечувати ті території. Ми маємо зайняти жорстку позицію, від якої залежить хід історії. Тут ми не маємо просити, а маємо вимагати. Це наші права як громадян, які потрапили під окупацію.

«ПОТРІБНЕ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ВЛАДИ»

— Ви балотуєтесь в депутати по 114 округу на Луганщині. Навіщо вам депутатство в нинішньому дискредитованому парламенті?

— На мою думку, в цілому потрібні позачергові парламентські вибори. Чесно скажу, що я до останнього моменту не думала іти на ці вибори. Особисто я вважаю, що потрібне перезавантаження влади. Парламент нині має вкрай низький рівень довіри. І ті рішення, які зараз приймає Рада, фактично є незаконні. Я пішла на ці вибори лише тому, що просто не могла стати осторонь процесу захисту інтересів луганчан.