Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Бачення сільського голови щодо створення спроможних громад

1 липня, 2015 - 22:50
Розпоряджатися землею має громада, а не чиновники
Фото Руслана КАНЮКИ, "День"

Хочу одразу відповісти на запитання, яке виникає у більшості тих, хто живе в сільській місцевості, або у читача, який хоче зрозуміти, «навіщо об’єднання в принципі?».

ВИРВАТИ З ПАЩІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ДРАКОНА ПОВНОВАЖЕННЯ ТА РЕСУРСИ

Почну з історії. В жовтні 1917 року в Російській імперії було повалено Тимчасовий уряд Керенського і за відсутності керівного органу влади функції управління всіма сферами життєдіяльності перебрали на себе ради робітничих, солдатських та селянських депутатів. Справжнє і повне народовладдя, яке мало б перерости в істинну демократію. Але запровадження «диктатури пролетаріату», що не мала на меті враховувати думки та інтереси різнокласових верств суспільства, призвело до створення авторитарного централізованого апарату примусу у вигляді ЦК, обкомів та райкомів комуністичної партії. «Скеровуюча та направляюча сила» перебрала на себе всі управлінські функції, а ради стали формальними та заполітизованими. Диктат і придушення «інакомислення» стали нормою, і долю держави, територій, окремих людей та цілих народів стали вирішувати «їх величності начальники».

Жахливі соціальні експерименти, злочинні методи примусу — від репресій до розстрілів — спонукали суспільство вибухнути 1990-х і повалити всевладність КПРС.

Настав нібито час для розквіту демократії та народовладдя, але не сталося, як гадалося. Райкоми як тимчасова форма управління в «перехідний період» залишилися у формі вертикально-інтегрованої системи держадміністрацій.

Фактично адміністративна «булава» в руках президентів перетворилася на «дрин примусу» при «мутній» приватизації та «дерибані» держмайна. Державна дозвільна система перетворилася на суцільну систему поборів, хабарів та «відкатів». І жодні агенції з протидії корупції не могли і не зможуть ефективно боротися з хабарницькою інфекцією, бо призначенці в адміністраціях усіх рівнів підзвітні лише тому, хто на «горі», а носій влади в державі — народ — фактично безправний і ніяким чином не може впливати на недолугі рішення конкретних осіб чи процеси.

Рясно скропивши кров’ю героїв повалення Януковича, чи можемо ствердно сказати, що суспільство перемогло огидну систему, яка й досі тримає у своїх лапах левову частину фінансів, повноваження з управління землями, надрами, лісами і водними об’єктами.

Виходячи з вище викладеного, напевно, ні у кого немає сумніву: це неподобство — систему держадміністрації — потрібно ліквідувати, бо це гальмо розвитку, ґрунт для хабарів і зловживань.

Ось моя відповідь, для чого потрібно об’єднання громад у сучасних умовах: «щоб забрати і повернути радам на місцях усі повноваження і ресурси», передати все під контроль громадам.

У багатьох може виникнути питання: «А хіба Президент своїм указом не може одномоментно денонсувати Закон України «Про державні адміністрації» й передати державницькі функції радам?» Може, але децентралізація не настане, бо при теперішніх повноваженнях обласних та районних рад передача повноважень до виконавчих комітетів цих рад збереже безправність на сільських територіях. Ну, не може бути управління соцзахисту, держземагенство, відділи освіти, медицини, податкові структури, екстрені служби, реєстраційні підрозділи в кожнісінькому селі. Не прогодуємо. А залишивши ці служби в районах та областях, лише поміняємо вивіски адміністрацій на ради, формально маючи лише можливість обирати депутатів чи очільників, яких не знаємо. Хребет системі не зламаємо і ґрунт для корупції збережемо.

Я, вчорашній скептик щодо об’єднання, сьогодні насмілююся дуже широкій аудиторії сказати, що це зараз шанс перебрати всю повноту влади і відповідальності на місця. Об’єднання громад, що спроможні надавати адміністративні послуги для оптимальних за територією та населенням утворень, з правом громади на формування бюджету, стратегії розвитку, з контролем за діяльністю комунальних та екстрених служб — це спосіб вирвати з пащі адміністративного дракона повноваження та ресурси.

НЕРЕАЛЬНИХ БЮДЖЕТНИХ ПЛАНІВ НІХТО БІЛЬШЕ НЕ СПУСКАТИМЕ ЗВЕРХУ

І на додачу хочу описати своє бачення того, як мало би здійснюватися управління в територіальному об’єднанні, які права слід вимагати селам, що увійдуть до складу об’єднання, роль та функції старостату, депутатів, громади.

Вивчаючи досвід функціонування гмін у Польщі, об’єднаних громад у Швеції та Естонії, я зрозумів, що під час створення нового адміністративного територіального управління зникає сама потреба в багаторівневій структурі державного управління. Ніхто зверху не може диктувати, кому передати в оренду комунальну землю, майно чи надра. А діяльність найманих за результатами конкурсів працівників служб та інституцій підконтрольна громадянам. Тяганина в оформленні документів, недотримання термінів виконання, гальмування розвитку підприємництва, скарги споживачів послуг — це негайне розірвання контрактів найму.

Головне, що мене особисто втішає, — це те, що нереальних бюджетних планів ніхто більше не спускатиме зверху, а натомість потреба його наповнення спонукатиме до креативності в пошуку можливостей розвитку місцевого виробництва, інтенсифікації комерціалізації, вибору оптимальних ставок місцевих зборів, що спонукали б ведення бізнесу та залучення капіталу.

Думка багатьох людей, що при об’єднанні обов’язково позакривають школи та амбулаторії, бо, мовляв, тепер їх фінансування скинуть на місцевий бюджет, потребує деякого просвітництва. Дозволю як колишній вчитель лаконічно прояснити деякі особливості фінансування цих державних установ. Так було і нині діє, що кошти з державного бюджету на утримання закладів середньої обов’язкової освіти передають у вигляді цільової субвенції на відділи освіти пропорційно до кількості учнів. Тобто відповідно до нормативів фінансування, певна сума на рік на учня. І кінцева сума залежить від кількості учнів. Ось тому і йдеться про оптимальні громади, де буде не менше 250 діток. Сума грошей дозволить забезпечити якісне фінансування освітньої послуги. До речі, первинна медицина фінансується за тим самим принципом. Тому кількісно більша громада отримуватиме більшу субвенцію. Наочніше це можна продемонструвати на прикладі пенсійного фонду. Всім же зрозуміло, що виплати нашим пенсіонерам здійснюються з цільових коштів держави, а не з місцевої скарбниці. Думаю, всім зрозуміло, що відкрите поблизу вашого села, десь у сусідньому населеному пункті відділення ПФУ буде фінансуватися не з бюджету об’єднаної громади, а з державного.

ОДНЕ З НАЙПЕРШИХ ЗАВДАНЬ — ЦЕ НАЛАГОДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМУНІКАЦІЇ СЕЛО — УСТАНОВИ

У продовження теми на закиди, що, мовляв, ми раніше їздили до району автобусом до установ, а тепер через відсутність сполучення з новим адмінцентром об’єднаної громади будуть труднощі, а то і взагалі колапс, відповім так: у ХХІ столітті говорити про паперовий документообіг наївно. Електронний зв’язок вирішує це питання, і до того ж назавжди. Одне з найперших завдань в об’єднаних громадах — це налагодження електронної комунікації село — установи. Ось це функція і роль старостату — наблизити через такий механізм послуги до споживача, а у разі поганого виконання комунікатором своєї роботи неминуча заміна його на кращого та дисциплінованішого виконавця.

Для наочності продемонструю, як це діє сьогодні й як має працювати у найближчому майбутньому. Ви приходите до теперішньої сільської ради для подання декларації та заяви на отримання субсидії. Хіба у вас є потреба кудись їхати? Ваші папери відвозить уповноважена особа ради до управління соціального захисту. І все. Призначення субсидії ви отримаєте залежно від ваших доходів, виходячи із формул розрахунку. А що погіршиться завтра, якщо навіть працівнику ради чи старості не треба їхати в сусіднє село, де буде працівник соціальної служби, який прийме всі документи електронною поштою. І так усі служби та заклади. Окрім нотаріальних дій, де потрібні будуть ваші підписи, скажімо, на договорі купівлі-продажу будинку. До речі, нотаріус буде не за 30—50 кілометрів, а поруч, у сусідньому селі за 10—20 км без черг та ще й за попередньо узгодженим через старосту чи його помічника графіком.

Напевне знаю, що навчені гірким досвідом реформ в Україні, читачі скажуть про мене, що я ідеаліст або мрійник. Не мріє лише померлий. А ми живі, й для того, щоб мрії збулися, а бюрократи не зберегли ту огидну систему, в якій паразитують, потрібно робити ризиковані кроки, вчитися на кращих практиках наших сусідів, і не просто заздрити, як у них добре, а поліпшити і кардинально змінити ситуацію в нашому домі.

СЛІД ВИМАГАТИ ЗАКРІПЛЕННЯ В БЮДЖЕТНОМУ КОДЕКСІ КОШИКА ДОХОДІВ ОБ’ЄДНАНИХ ГРОМАД

На завершення про фундаментальні речі. Перше: для захисту і гарантії прав громад, які входитимуть до складу об’єднаних, слід вимагати від суб’єктів законодавчої ініціативи (народних депутатів) не популістських обіцянок, а закріплення в бюджетному кодексі кошика доходів об’єднаних громад з правом жителів сіл, що увійдуть до складу спроможної територіальної громади, на управління 50% створюваного на їхній території обсягу закріплених доходів та зборів на власні проекти, можливість субсидування їх зі спільного бюджету, бюджетів вищих рівнів та грантів. Наприклад, водогони, ремонти і утримання соціальної інфраструктури, запровадження і розвиток кооперації, концесійно-дольову участь в комерційних бізнес-планах тощо. Друге: потрібно чітко окреслити повноваження та відповідальність старост. На мій погляд, староста має обиратися прямим голосуванням виборців поряд із депутатами об’єднаної ради та її очільником.

Слід передбачити фінансування витрат на здійснення депутатських повноважень (переїзди, промоційні та видавничі витрати) депутатам ради, щоб не ускладнювати ухвалення рішень радою. Подвійний мандат староста-депутат або член виконавчого комітету-депутат недопустимий.

Третє: оскільки об’єднані громади сильно різнитимуться стартовими інфраструктурними можливостями, слід вимагати від уряду негайної розробки і запровадження програми технічної стимуляції територій, що об’єднуються. На моє переконання, оптові закупки медичної, пожежної, комунальної та комунікативної техніки, розробка та фінансування будівництва типових проектів інфраструктурних об’єктів значно здешевило б їх придбання та введення в дію і пришвидшило б безболісний перехід до нової системи територіального управління та якісного надання всіх видів послуг.

Наявність поблизу, за 10—20 км, пункту екстрених служб, що дійсно протягом 15—30 хвилин зможуть прибути до місця виклику — чи це не варто того, щоб за такі блага і робочі місця поборотися? А формування установ освіти, медицини, землеустрою, муніципальної міліції, відділу фінансів та казначейства, земкадастру, нотаріату, реєстраційних служб, ДРАЦу, комунальних установ — чи це не шанс молоді й людям із досвідом поборотися за місце працевлаштування?

Не можна залишати так, як було вчора. Думаючи і уявляючи, як хотілося б жити завтра, треба робити спроби, дії й кроки сьогодні. І навіть якщо пануватиме тенденція — ми почекаємо і за певними результатами ухвалимо рішення пізніше — це також прогрес. Поки що ніхто не відчуває солодкості, бо не має бодай проектів законів, які б давали змогу прорахувати штатні розписи та посадові оклади, розміри потенційно можливих субвенцій та приблизний бюджет витрат, щоб співставити його з показниками сьогоднішніх надходжень. Наївшись перцю попередніх «не вельми вдалих», м’яко кажучи, реформ, є острах обпектися знову. І таке побоювання має підґрунтя. Закон України «Про державні адміністрації» чинний, а проект або бачення функцій префектур ніде не презентовано, тим більше не має конкретних змін або внесених на розгляд парламенту пропозицій до податкового та бюджетного кодексів щодо фінансового забезпечення об’єднаних громад, передачі повноважень тощо.

Щоб наситити голод демократії й народовладдя, варто вельми ретельно і вдумливо приготувати цю страву, щоб вона не була гливкою, а тим більше, щоб під час насильницького годування не захлинутися.

Віктор ОЛЬШЕВСЬКИЙ, сільський голова, с. Снітків, Вінницька область
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ