Чому буксує пенсійна реформа?

Прийняття пенсійної реформи в черговий раз відкладено. Причиною стали листи, що надійшли на адресу Президента країни. Про що пишуть йому люди, здогадатися неважко. Пенсіонери, в першу чергу, найбільш ображена їх частина — пенсіонери праці, кількість яких становить 96% від загального пенсіонерського корпусу і чверть населення країни, пишуть, очевидно, про відчай від того, що запропонований варіант пенсійної реформи практично оминає їх і при нестримному зростанні цін прирікає на подальше животіння.

Вражений цим, Президент відзначив недостатню роботу відносно обговорення в країні реформи і доручив уряду найближчим часом виправити ситуацію. Але чи можна обговоренням і роз’ясненням реформи заспокоїти людей? У нинішньому її варіанті — безперечно ні.

Переконувати людей у необхідності проведення реформи не потрібно. На неї вже чекає не лише Міжнародний Валютний Фонд, але й мільйони наших пенсіонерів. Відрахування з державного бюджету колосальних коштів на виплату пенсій збільшується непомірно, що ставить під загрозу подальший розвиток країни, і як наслідок, виключає будь-яку можливість хоч трохи поліпшити пенсійне забезпечення переважної частини незаможних пенсіонерів.

Без схвалення, але з розумінням сприймають пенсіонери плани збільшити трудовий стаж після виходу на пенсію для жінок до 25 років, і до 30 років для чоловіків. І перш за все тому, що у більшості з них за плечима по 40-50 років важкої праці.

Чи треба збільшувати стаж роботи з 5 до 15 років для отримання мінімальної пенсії? Враховуючи те, що сьогодні вона мало чим відрізняється від пенсії людини, яка відпрацювала 30—40 років, цей захід сприймається більшістю як необхідний. Пенсійна реформа має бути направлена на стимулювання людей до праці, яка гарантувала б їм забезпечене життя, а не жебрацтво.

Створення недержавних пенсійних фондів, безумовно, сприятиме наповненню і розвантаженню бюджету Пенсійного фонду, що дозволить у майбутньому поліпшити пенсійне забезпечення наших громадян.

Але готуючи реформу, керівництво країни мало би поставити за мету не лише вирішення проблеми наповнення бюджету Пенсійного фонду, а й ліквідувати головний недолік нині існуючої пенсійної системи — її кричущу соціальну несправедливість. Але про це, схоже, навмисно забули.

Спершу треба було б чітко пояснити людям, за які заслуги так звана еліта нашого суспільства, що привела країну до спустошення, а народ до зубожіння, призначила собі пенсії в десятки, а то й у сотні разів більше тих пенсій, на які приречені жити мільйони пенсіонерів. Де та виконана ними робота, яку так щедро має оплачувати народ до кінця своїх днів? Її немає. І пояснити це буде не лише важко, але й неможливо.

І чи варто намагатися переконати народ у справедливості політики, що проводиться, користуючись відверто корупційним законом, коли пенсія обраним обчислюється із заробітної плати за їх останній місяць роботи, а більшості — із загального трудового стажу і заробітної плати за все життя. Це не лише несправедливо, це принизливо. Таке сортування ображає людей.

У словесних баталіях про пенсійну реформу наші політики сперечаються про багато її положень, але неабияку єдність демонструють лише в одному питанні — що перерозподіл пенсій недопустимий і протизаконний. І що це аж ніяк не покращить матеріальне становище нужденних пенсіонерів.

Що ж до пенсіонерів, які отримують захмарні пенсії, і закликів політиків залишити все як є лише тому, що закон зворотної сили не має, то логічно поставити наступні запитання:

А чи гуманно було ухвалювати закони, які переважно людей сприймають не інакше, як узаконене їх обкрадання?

І якщо ми маємо намір так поважати наші закони, то чому влада вибірково ставиться до їх виконання?

Ніхто і не розраховує, що за рахунок перерозподілу пенсій можна суттєво допомогти всім нужденним пенсіонерам. Виходити тут потрібно з того, що якщо в країні труднощі, які виникли до того ж не з вини простих людей, то їх слід розподілити на плечі всіх, у тому числі й тих, хто їх створив.

Вже давно наші політики мали б чесно сказати людям, що в бідній Україні, де заробітна плата більшості працюючих украй низька, великими пенсії бути не можуть. Але розраховувати на те, що люди почують і погодяться з такими аргументами, можна лише ліквідувавши соціальну несправедливість у пенсійному забезпеченні.

Отже, пенсійна реформа буксує через прагнення політиків зберегти соціальну несправедливість у нашій пенсійній системі та через острах викликати цим справедливе обурення народу.