Дещо про «наше»

Із задоволенням перечитуючи передрук передмови Лариси Івшиної до книги «Повернення в Царгород» («День», №218/219, 30.11—1.12.2018), звернув увагу на наведену в ній цитату Ф. Достоєвського: «Константинополь будет наш!» — повторену в інших словах П. Мілюковим: «Дарданеллы будут наши!». Це гасло, як відомо, вживали й інші представники російської імперської ідеології: Н. Данілєвській, К. Леонтьев тощо.

Мимоволі думка перекинулася на аналогічне сьогоденне: «Крим наш!». Цей вислів не міг виникнути в XIX чи XX століттях, доки Крим перебував у складі Російської імперії чи РРФСР у Радянському Союзі. Вочевидь, він з’явився після 1991 року. І пригадався вірш Євгенія Євтушенка 1995 року «В день Победы с Поженяном». У цьому вірші серед інших строф наявна, ні сіло ні впало, така строфа: «Победу пели наши склянки,/ но отвоеванный наш Крым /презентовал Хрущев по пьянке/ собратьям нашим дорогим».

Пікантність ситуації у тому, що, відзначаючи за чаркою 50-річний ювілей Перемоги, дві людини («мы, Росии два поэта»): дитя війни Євтушенко та безпосередній її учасник — морський піхотинець, розвідник, десантник, який пройшов через пекло війни, виявляють при цьому не радість від великої події, а сумують з приводу втрати Росією адміністративного підпорядкування Криму.

Строфу надаю за виданням творів Євтушенка 2007 року («Весь Евтушенко», издательство «Слово»), у передмові до якого автор зазначив: «Тут только те стихи, которые с чистою совестью я могу подписать и сейчас... Здесь «весь Евтушенко»... тот, за слова которого может поручиться Евтушенко сегодняшний». Позиція викладена принципово.

Маємо непоодинокі твердження людей, які спілкувалися з Євтушенком, що він дружньо ставився до України. Можливо, друг, але «щиро наш» друг України без Криму.