Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Етюд про Короленка

До 165-річчя від дня народження письменника і громадянина
20 липня, 2018 - 11:54
ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Чесність і справедливість були у нього в крові. До того ж це не фігура мови: батько Короленка, Галактіон Опанасович, що походив з козацького роду, був непідкупним суддею повіту в Житомирі, де і з’явився на світ майбутній письменник. Він навідріз відмовлявся не лише від хабарів, а й від дарунків за вже виграну справу. Читачам «Истории моего современника», напевно, запам’ятався епізод, коли одна з прохачок, справа якої завдяки батькові Короленка розв’язалася позитивно, серед інших дарунків передала ляльку, яка дуже припала до вподоби доньці судді. Приношення викликали бурю обурення у Галактіона Опанасовича, він заспокоївся, лише коли надіслав їх назад, але ляльку з очима, що розплющуються, дівчинці все ж вдалося відстояти і залишити собі. «Через вас я став-таки хабарником», — сказав тоді батько письменника. Обивателі вважали принципи судді дивацтвом і саме з цим дивацтвом пов’язували важке матеріальне становище, в якому опинилася після смерті Галактіона Опанасовича його родина.

Ще однією людиною, яка вплинула на світогляд Короленка, був учитель словесності рівненської гімназії Веніамін Васильович Авдієв. Він познайомив своїх учнів з позапрограмними творами Лермонтова, Тургенєва, Добролюбова, Некрасова, Шевченка. Література того часу захопила хлопця своєю близькістю до реального життя, свободою і демократичністю.

Симпатії літератора до російської культури і мова його творів були деякі українці сприйняли як зречення від національності (С. Ефремов) і зраду (відомий епізод, коли Микола Міхновський демонстративно не подав руки Короленку, назвавши його ренегатом). Письменникові були чужі будь-які прояви шовінізму. «Будь-який націоналізм, — писав він у щоденнику, — має щось негативне, навіть захисний націоналізм дуже легко переходить в агресивний». Гуманізм і справедливість Короленка за будь-якої влади виходили за рамки усіляких національних, релігійних і політичних кордонів. Він захищав права і життя удмуртів, євреїв, чеченців, росіян, українців та представників інших національностей. Багатьох йому вдалося врятувати, а скількох він намагався і не зміг захистити! Знаючи людяність і чуйність письменника, в роки громадянської війни до нього, хворої старенької людини, по допомогу приходили люди різних соціальних шарів з проханнями врятувати їх чи їхніх родичів від розправи, звільнити з в’язниці, домогтися правди. Він клопотав про цих людей і їхніх рідних перед представниками різної влади, апелюючи передусім до справедливості і людинолюбства.

У листі до Горького, який називав Короленка своїм навчителем і теж врятував у те страшне лихоліття багато людей, письменник висловив дуже характерну для себе думку: «вбивство Шингарьова і Кокошкіна (депутатів Установчих зборів від партії кадетів. — К.Б.) таке ж злодійство, як і вбивство Рози Люксембург та Лібкнехта, і його безкарність залишається такою ж незмитою плямою, як і інше...»

Гуманізм є для письменника вищою цінністю, водночас він не має абстрактного характеру, в щоденнику Короленко зазначав, що не може заперечувати проти страт тварюк-розбійників, жертвами яких стають прості мирні громадяни (запис від 10 квітня 1919 року). Відомі також антинепротивленські погляди Володимира Галактіоновича. На схилі віку йому у власному будинку довелося навіть відбивати напад озброєних бандитів, що намагалися оволодіти грішми, призначеними для голодуючих дітей, і відстоювати свій робочий кабінет, який хотіли реквізувати.

Багатющі життєві враження лягли в основу багатьох книг письменника і передусім відображувалися у вже згадуваній «Істории моего современника», яку Короленко, на жаль, так і не встиг закінчити, а також у щоденнику і листах літератора. Найкращі твори Володимира Галактіоновича ще за його життя стали класикою. Але навіть якби Короленко нічого не написав, він би увійшов в історію як найбільший гуманіст, правдолюб і правозахисник, який завжди залишатиметься духовним авторитетом для людства.

Костянтин БУРКУТ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments