Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Iдентичність та історичні випадковості

Кілька прикметних прикладів
15 серпня, 2019 - 19:38
ФОТО З САЙТА KINOAFISHA.UA

Нещодавно одесит Віктор Мисливець поширив у соцмережах цікаву інформацію про фільм «За двома зайцями» (на фото). Він пише, що колись на найвищому рівні було вирішено знищити всі його українськомовні копії. Адже мова мала принципове значення для сприйняття фільму глядачами. Одесит пояснює: «Коли цей фільм дивляться російською, то глядач сприймає його так: всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) російськомовні і розмовляють вони нормальною російською. А на їхньому тлі тільки смішні, негативні, дурнуваті персонажі — Проня Прокопівна і Голохвастов розмовляють суржиком (испорченным русским языком) і цим ілюструють деградацію нормального «русского киевлянина», його рух у бік українства. Якщо ж дивитися цей фільм українською, то картина діаметрально протилежна: всі нормальні, позитивні персонажі (мешканці київського Подолу) виключно українськомовні, а на цьому тлі, лише смішні пародійно-негативні, недолугі в своїх спробах зросійщення Проня, Голохвастов і Сєркови, виділяються серед решти українців своїм суржиком (зіпсованою українською мовою)...»

* * *

Віктор Мисливець ще замолоду був знайомий з творцями фільму. Переконаний, що вони задумали його саме як патріотичний. Адже щиро вболівали за збереження національної ідентичності. Тоді як комуністична влада свідомо знівелювала цей «націоналістичний» задум. На щастя, одна копія була збережена невідомим мешканцем... Маріуполя. Виявили ту копію відносно недавно — на Маріупольській базі кінопрокату. Тепер українці можуть згадувати невідомого героя з вдячністю. Не у Львові, не в Тернополі, не в Луцьку, а саме в приазовському місті збереглося! А, втім, що тут дивного? Колись і архів ОУН-УПА зберігався в ленінградській бібліотеці імені Салтикова-Щедріна. Хто б там його шукав? Люди, що співчували українській ідеї, були скрізь, а націоналістичне підпілля їх послідовно виявляло та залучало до роботи.

* * *

Ось я згадував Маріуполь, але в чомусь подібна історія трапилася і на протилежному боці Азовського моря — в Єйську. В 1932 році на Кубані більшовики взялися згортати українізацію. І почали зі знищення українських шрифтів. Їх просто топили в Азовському морі... Але й там знайшлися люди, які «бойкотували» лінгвоцидну акцію. І дещо збереглося. А вже після війни оунівське підпілля дещицю зі збереженого вирішило перевезти на Прикарпаття. В 1946 році оунівець Пантелеймон Василевський, який мав надійні документи і, як колишній червоноармієць, не викликав підозр, зміг виконати це непросте завдання проводу ОУН. Відтоді частина підпільних статей, відозв, агітаційних листівок друкувалася в карпатських криївках саме «кубанськими» шрифтами.

* * *

Тут перелічені випадки, коли люди, працюючи на українську справу, суттєво ризикували. А були ж випадки, коли ризик був мінімальний, але важливими були патріотичні установки та воля. Колись, на початку 80-х, я побував у Латвії. І дуже цікаву фразу почув у місті Єлгаві. Студентка-латишка категорично не хотіла вірити, що я українець. Свою недовіру пояснила так: «Якби ви були українцем, то намагалися б розмовляти латиською...» Виявляється, що кілька років перед тим у цьому місті гостювали студенти Української сільськогосподарської академії. Хтось із них вивчив декілька латиських фраз і починав ними кожен свій виступ. А вже далі переходив на російську. Та й інші учасники групи могли подякувати чи привітатися латиською. Це наші студенти спеціально між собою так домовилися, щоб сподобатися місцевим людям. Латиші були дуже зворушені і ще довго згадували киян із вдячністю. Бачите, з українського боку це була ініціатива лише маленької групки людей, а в Латвії вже й міф народився. Хай навіть місцевий і тимчасовий, але ж робив свою справу!

Сергій ЛАЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ