НЕ ОСОБИСТЕ

Шановна редакціє газети «День»!

Інколи до мене потрапляють номери вашої газети, і я помічаю, що вас не залишає байдужими тема Голодомору. Річ у тому, що, можливо, одним з останніх свідків цього є моя мама — їй 87 років, а 33-го було 10 років. Вона все пам’ятає і може називати імена і прізвища учасників цієї трагедії. За її словами, вони з подружкою «Любкою Білоусівською щоранку ходили подивитися, хто ще вмер», і «надивилися» на все життя, що залишилося.

Загалом, це страшно, і я про це особливо не розпитую, але цей біль сидить і в мені. Пишу тому, що скоро вже нашої сім’ї, можливо, не стане, а розповісти нікому. У наше село приїжджала журналістка Дениско Л. — вона писала книгу про Попельницького, але вона приходила до місцевої легенди краєзнавця Ф. Н. Плотніра, і до нас її ні він, ні голова сільради не направили.

Скажу наостанок дві речі. Страшно не коли вмирали з голоду діти, а коли вмирали їхні батьки (як і було), а діти лазили по них, як котенята. І якщо в Камбоджі партія під керівництвом Пол Пота вчинила з інтелігенцією смертовбивство, то чомусь світ назвав це Геноцидом, і буквально торік заарештували Кхієу Самфана. А ми світу не потрібні зі своєю правдою?

Володимир САВЕНКО, с. Нова Прага, Кіровоградської обл.