«Пам’ять про минуле – підѓрунтя для усвідомлення себе українцями»

Євгеній ЯНКЕВИЧ, громадський та мистецький діяч, начальник відділу Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті:

— Почну з поганого — стратегічних помилок минулого тижня. Найбільш засмучений цьогорічною ситуацією із  ЗНО та вступом до вищих навчальних закладів. Небачені пільги абітурієнтам із так званих ДНР і ЛНР, як на мене, є ще одним кроком до легітимізації утворень, котрі по суті є терористичними. І в той час, коли керівники терористів почали вимагати визначеності «хто на чиєму боці», утруднюючи місцевому населенню поїздки до України по пенсії та інші виплати, влада Зеленського шаленими привілеями для вихідців з ОРДЛО легітимізує їхні документи про освіту. Таке собі «і вашим, і нашим».

Окрім цього, сталися й інші неприємні події. Це і вибух у київській багатоповерхівці, внаслідок якого п’ятеро осіб загинуло, багато людей лишилося без житла. Україну на заході топить — цілі села. Державна мова муляє урядовцям. Активістів саджають за ґрати, військові та волонтери по пів року сидять у СІЗО, справи шиють на рівні першого класу. Бізнес продовжують кошмарити податками. Матері хлопців, утримуваних у полоні, лежать під ОП, вимагаючи від влади посприяти у звільненні їхніх дітей...

 Що хорошого? Здорова частина суспільства (а вона чималенька!) чинить системний конструктивний опір згаданим проблемам. А ще цього тижня в Архіву національної пам’яті День народження. Минув лише рік, як він розпочав свою роботу, однак керівництво і колектив установи зробили вражаючі кроки до того, щоб в Україні постав найбільший і найсучасніший архів репресивних органів 1917-1991 років. Попри скасування через карантин видатків, які планувалися на реконструкцію приміщення Архіву, започаткували діяльність Консультаційного центру з пошуку інформації про репресованих. Уже отримали приблизно півтори тисячі звернень. Тішить, що пам’ять про минуле є актуальною для багатьох, а це гарне підґрунтя для усвідомлення себе українцями.

Володимир ХОМIЧ, спортивний журналіст:

— Для мене як для спортивного журналіста головна подія останніх декількох тижнів — це поновлення футбольних поєдинків ТОП-чемпіонатів. Особливо радий, що ухвалила рішення догравати свій сезон англійська Прем’єр-ліга, моя найулюбленіша ліга. Звісно, неприємним осадом залишається відсутність на трибунах уболівальників, що, як на мене, зменшує градус гри та перетворює атмосферу навколо принципових матчів до рівня контрольних поєдинків у міжсезонні. Хоча поновлення футбольних баталій — уже великий крок уперед. Гадаю, що найближчим часом фанати зможуть повернутися на футбольні арени, адже команди мають грати для вболівальників, які заповнюють трибуни стадіону, а не бари, кафе чи домашні дивани.

Стосовно українського чемпіонату, то що б не говорили у кулуарах футбольних організацій, а публіку на матчах ми побачимо не скоро. Як і не бачили до цього туру на трибунах журналістів. Мені довго була незрозумілою така ситуація, адже розмістити від 30 до 50 представників ЗМІ на арені можна на відстані набагато більшій, ніж того вимагає МОЗ. Але три тури поспіль свою роботу «акули пера» вимушені були робити, сидячи вдома перед телевізором. І нікого не бентежить, що кожного дня в супермаркеті, на ринку чи у транспорті люди між собою контактують на меншій дистанції, ніж півтора метра. Зате вхід на стадіон був суворо заборонений! Та все ж здоровий глузд, хоч і не до кінця, переміг. Журналістів нарешті пустили у ложу для преси, а от фотографам поки варто забути про свою роботу на матчах, адже їх до поля поки що не підпускають. Тому їм та редакціям, на які вони працюють, доводиться сподіватися лише на вдалі кадри, зроблені пресслужбою.

З великим нетерпінням очікую відновлення чемпіонату НХЛ — ще однієї моєї пристрасті. Цього року сезон вийшов унікальним, адже регулярна першість не була дограна до кінця, а у плей-офф зіграє 24 команди. Це найбільша кількість за понад сторічну історію ліги. Крім того, матчі Кубка Стенлі планують зіграти у двох містах, до того ж матчі пройдуть у непритаманну для цієї гри пору року. Тому слідкуймо за літнім хокеєм!

Анна МОРОЗОВА, журналістка:

— Останні дні настільки сповнені негативу, що хочеться відволіктися і віднайти ту дещицю позитивних емоцій, яких бракує у нашому житті. Підготовка політсил до місцевих виборів, пандемія коронавірусної хвороби та факапи наших державних мужів не дають пробитися тому промінчику позитиву ні в наше інформаційне поле, ні в життя звичайного місцевого журналіста, яке, на жаль, не таке барвисте, як здавалося на початку творчого шляху.

Та все ж позитив, принаймні для нашого міста, прийшов, звідки не чекали. Я не фанатка футболу, проте дуже зраділа, що команда «Ворскла» перемогла у півфіналі Кубка України і тепер зіграє у фіналі проти київського «Динамо». Окремо хотілося б відзначити перспективного 16-річного голкіпера Павла Ісенка, який, попри моральний тиск, все ж допоміг полтавцям пробитися у фінал.

Та навіть ця локальна перемога не змогла перебити увесь негатив, що коїться у нас в країні. Провалений карантин, постійне зростання хворих на COVID-19 — це все «знак якості» роботи нашої влади. У той же час ми бачимо, як глава держави з посмішкою заявляє про те, що відстежує чати далекобійників, котрі намагаються обхитрити систему вагового контролю. Вибачте, хіба цим має займатися президент воюючої країни? Та популізм непереможний. Найстрашніше, що людям це подобається.

Днями у столичному житловому будинку стався вибух газу. Ця подія шокувала мене й змусила задуматися: чи почуваємося ми в безпеці у власній квартирі? Ні. Ти не впевнена в адекватності й відповідальності людей, які користуються газом у твоїй багатоповерхівці. Ти не впевнена у стані мереж твого будинку, адже більшість газових мереж в аварійному стані. Фактично кожен старий будинок може стати наступним, у якому пролунає вибух. Найбільше шкода ту дівчинку, яка залишилася без батьків та брата. Такого й ворогу не побажаєш.

Та попри всі негаразди, які нас переслідують, літнє сонце і його енергія дають промінчик віри, що все зміниться на краще.