Понівечена пам’ять

Більше місяця тому в селі Підлісне Олександрівського району на Кіровоградщині скинули з п’єдесталу на землю пам’ятник четвірці місцевих піонерів, які у роки Другої світової війни були зв’язковими партизанського загону. Спершу вандали здерли частину бронзового облицювання пам’ятника, а через кілька днів довершили свою чорну справу. Пам’ятник лежить на землі, обмотаний целофаном чиєюсь господарською рукою від подальшого руйнування. Якою буде його доля — невідомо.

Восени 1943-го гестапівці після жорстоких катувань напівживими закопали в землю місцевих підлітків Федора Шепеля, Яшу Матвієнка та двох Іванів — Юрченка та Коноваленка. Юним героям у 1970-му земляки встановили пам’ятник роботи кіровоградського скульптора Аркадія Мацієвського. Поставили його у центрі села, у сквері між сільрадою та Будинком культури, поряд зі стелою з іменами односельчан, які загинули у роки війни.

Наприкінці 90-х років були відлиті чотири гіпсові скульптури підлітків за формами пам’ятника і встановлені у коридорі місцевої школи. У перші роки незалежності України їх перенесли на подвір’я школи. А там по скульптурах пройшлася рука вандалів, знищивши їх. 

А в 1977-му вийшла з друку повість Дмитра Клюєнка «Хлопці з нашого села», яка розповідає про подвиг четвірки підлітків з Підлісного. Автор повісті відомий як проректор та доцент кафедри історії України тодішнього Кіровоградського педінституту. Три роки писав він повість на хвилі тогочасної героїзації піонерів, учасників війни.

Поколінню читачів, яке застало піонерське дитинство і комсомольську юність, не треба пояснювати, хто такі піонери-герої. Їхніми іменами називали піонерські дружини, школи, вулиці та кораблі. Про них писали книги, знімали фільми і ставили спектаклі. Піонери-герої масово увійшли в радянське життя в 1960-х. До них записували всіх — від Павлика Морозова  до Гриші Акопяна, тих, чиї вчинки навряд чи можна назвати геройськими, хто ніколи не був піонером або і взагалі, як Гриша Акопян із Гянджі, не існував. Особа останнього героя — чистої води вигадка  письменника на замовлення ЦК ЛКСМ Азербайджана. Хоча зараз кажуть, що дві третини піонерів-героїв справді мали певні бойові заслуги.

Звісно, було замовлення і у Клюєнка написати про героїв-піонерів Кіровоградщини. З погляду виховання юного покоління це, напевне, було правильно. Але пропаганда і реальне життя не завжди співпадають.

Ось і старожили Підлісного кажуть, що в книжці Клюєнка багато вигадок. Так, покійна сестра Федора Шепеля — Любов Кузьменко — говорила, що насправді все було не так, що Федю надурили, посилаючи в ліс попередити партизанів про облаву, яку мали проводити німці. Оскільки Федя вагався, іти чи не йти, то йому пообіцяли, що нагородять медаллю, яку він отримає з рук самого Сталіна. А на узліссі підлітка затримали німці, потім затримали і трьох його друзів, оскільки їх постійно бачили разом.

Вірити словам жінки чи пафосу книги — особиста справа кожного. Через 70 років встановити правду тих часів нереально, оскільки давно немає серед  живих свідків тих подій. Та й чи треба це робити...

На стенді в музеї історії села Підлісне — чотири портрети місцевих героїв-підлітків. Щоправда, на одному з них — брат Феді Шепеля. Як говорила Любов Кузьменко, коли збиралися робити пам’ятник, то не знайшли для скульптора в родинних фотографіях зображення Федора, а треба було когось увіковічнити, тож увіковічнили брата.

Звісно, можна говорити, що піонери-герої — міф, породжений тотальною пропагандою, а їхнє життя надто лаковане та офіціозне. Водночас 13-17-річні гинули по-справжньому, і своїми вчинками вони не заслужили на забуття. В будь-якому разі на такий вандалізм, який вчинили в гонитві за металом їхні ровесники сьогодні в Підлісному.