Священний Попіван

Саме так місцеві жителі називають гору Піп Іван, Чорну Гору, на яку ми намірилися зробити сходження. Скоріше за все, свою назву (Попіван) гора отримала завдяки своїм «вокальним» здібностям — сильні вітри, зустрічаючися з химерними скельними вершинами, «співають, свистять — попівають». Проте є й інші версії: одні вважають, що назва гори походить від скелі на вершині, яка нагадувала попа в рясі, інші пов’язують її з пам’яттю про святого Івана Сучавського чи з переказами про священика з Гуцульщині Івана, який водив горян на цю гору, де було язичеське святилище слов’янського бога.

ШЛЯХ НА ВЕРШИНУ

Наш шлях на Чорну Гору розпочався  торік ...на Говерлі (див. «День» від 18 жовтня 2012 року). ...А чи не зобов’язана її назва все тим же вітрам, які на Попі Івані «співають», а на Говирлі — «говорять»? Тоді наша четвірка (головний інженер ЗАТ «Трускавецькурорт» М. Петрів, інженер-радіолог із Києва О. Строкач; канонік Папської базиліки Святої Марії з Риму єпископ Іриней та я) екс-співробітників Ельбруської медико-біологічної станції вирішила — заради впровадження в практику розроблених на ЕМБС високоефективних методів оздоровлення та підвищення працездатності — наступного року здійснити сходження на вершину Попа Івана й тим самим виконати побажання нашого Учителя М. Сиротиніна.

РУЇНИ ОБСЕРВАТОРІЇ НА ВЕРШИНІ ГОРИ ЗУСТРІЛИ НЕПРИВІТНО: ХМАРИ, ВІТЕР, ДОЩ ЗІ СНІГОМ. БУДІВЛЯ — НА РЕМОНТІ: УЖЕ ПОЧАЛИ ЗАКЛАДАТИ ВІКНА ЦЕГЛОЮ, ЗВОДИТИ ДАХ, ЗАВОЗИТИ БАЛКИ Й ДОШКИ; НАПИС НА ДОШЦІ СВІДЧИТЬ, ЩО НЕЮ ОПІКУЄТЬСЯ ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Щоправда, на побачення з Попом Іваном ми трішечки запізнились: академік посилав мене в розвідку на ту гору (залишки обсерваторії на її вершині передавали під опіку АН УРСР) ще 50 років тому. Та краще пізно...

І от наша надійна ельбруська зв’язка, незважаючи на великі суб’єктивні й об’єктивні ризики, та ще й маючи на здійснення задуманого лише один день (суботу 31 серпня 2013 р.), відважилась і зібралась в м. Яремча.

Шлях на вершину г. Піп Іван Чорногорський обрали найкоротший — із с. Дзємброні. Тут до нашої четвірки приєднались отець Никодим та Євген Романишин з групою лікарів, до яких зустрічні місцеві жителі ставилися з великим пошануванням. Виявилося, що зусиллями о. Никодима біля Івано-Франківська розбудовано величний храм чудотворної ікони Матері Божої із Погоні, а Є. Романишин — активний громадський діяч, заслужений лікар України. Таке товариство добавило нам сил і впевненості в досягненні мети.

Спочатку дорога піднімалася на полонину до колиби й кошар під г. Смотрич, потім завела в густий смерековий ліс, дуже повільно наближаючи нас до скель Вухатого Каменю. Кам’яниста дорога поміж невисокого жерепу часто зникала — тоді доводилось орієнтуватися по добре видимих туристичних маркерах. Це приємно відзначити, як і відсутність сміття. З останнім висновком все ж поспішив: коли ми проходили вузькою стежинкою посеред лісу, раптом натрапили на табличку «Не смітити». ...Наш чуйний турист зреагував негайно — буквально через десять метрів натрапили на величезну купу сміття. ...Сподівалися, що в тій хащі, куди навіть сонячне світло не проникало, ніхто не помітить?

Не пройшло й п’яти годин спусків-підйомів-тягунів, і ми побачили  показник: підеш прямо — за вісім годин натрапиш на Говерлу; ліворуч — за півтори  години будеш на вершині Піп Івана; праворуч — за  десять хвилин (!) підкориш вершину Смотрича (1894 м.)... до якої відстань біля кілометра. Зогледілися: чи не для літаючого змія Горинича або вершника Івана-Царевича на золотогривому коні та інформація?

Зважаючи на пізній час, вирішили розділитись: одні вирушили на вершину Смотрича, а більш підготовлені — М. Петрів та О. Строкач — продовжили шлях на Піп Івана.

ОБСЕРВАТОРІЯ

Зазначимо: будівництво обсерваторії на Попівані («Гуцульська піраміда,» «Білий слон») на споконвічній горі гуцулів здійснювалося в 1936—1938 рр. тодішньою окупаційною владою Польщі за кошти меценатів, проте будівельні роботи виконували місцеві жителі; вони ж зі своїми витривалими кіньми — «гуцуликами» — доставляли вантажі та в примусовому порядку певну кількість днів безоплатно відпрацьовували на спорудженні дороги.

Залишки обсерваторії на вершині гори зустріли непривітно: хмари, вітер, дощ із снігом. Будівля ремонтується — розпочали закладати вікна цеглою (?), зводити дах, завозити балки та дошки; напис на дошці свідчив, що нею опікується Прикарпатський національний  університет.

А в той самий час над скельною вершиною Смотрича хмари розвіялись — і це дало змогу на високому рівні, ближче до Неба, провести молебень, присвячений 1025-річчю Хрещення Русі та підтримці наших пропозицій.

Що ж, добре, що найвища в Україні споруда на г. Піп Іван нині має господаря. Тому перед сходженням та після нього намагалися зустрітися з ректором чи проректором Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. Та  не вдалося. Допоміг Інтернет, з якого довідався, що зараз є проект щодо відновлення залишків будівлі — «Колишня метеоролого-астрономічна обсерваторія Варшавського університету (!) на горі Піп Іван», дофінансований із коштів міністерства культури та національної спадщини Республіки Польща...

Та повернімося в гори: за п’ять годин нам вдалося здолати зарості жерепу, гранітні брили, корчі, слизьку траву, крутизну, ба навіть колючий дріт та глибокі рови (залишки Першої світової війни), які намагалися перетяти нам шлях і мусили тримати руки-ноги в постійному напруженні. І тепер ми стояли на скельній вершині екологічно чистого регіону казкових Карпат в оправі неповторних гір, зачарованих долин, дзеркальних озер, говірливих водограїв, кришталево чистих джерел, розмаїття кольорів квітучих полонин — і вдихали настояне на ароматі смерек і цілющих трав гірське повітря.

КАРПАТСЬКИЙ ЦЕНТР

Перше, що спадає тут на думку: цей унікальний регіон повинен мати статус національного надбання із всеукраїнським центром, комплексом споруд для оздоровлення, туризму, альпінізму, гірськолижного спорту, підготовки олімпійських команд країни. Центр допоможе вирішувати й інші проблеми, пов’язані з підготовкою контингентів для міністерств надзвичайних ситуацій, внутрішніх справ, оборони; Національного космічного агентства...

Така «дорожня карта» дасть поштовх для ефективного розвитку спортивно-оздоровчої інфраструктури, економічного зростання не лише Карпатського регіону, а й усієї України. Адже приведе до облаштування автомобільних, залізничних, канатних доріг, гелікоптерних майданчиків; дозволить ефективно використовувати навколишні санаторно-курортні комплекси з великою кількістю різних за лікувальними властивостями мінеральними водами; впроваджувати в практику оздоровлення високоефективні методи гіпокситерапії (Держпремія 2000 р.). З рекомендаціями щодо важливості тренування спортсменів у горах за роки незалежності я письмово і усно звертався до всіх керівників Держкомспорту та міністрів — безрезультатно: нашим спортивним зверхникам зручніше проводити збори на фешенебельних закордонних базах і не перейматися проблемами розвитку вітчизняної інфраструктури.

Тому сподіваюся на підтримку Президента України В. Януковича, пам’ятаючи про його ініціативу щодо проведення в Карпатах Зимових олімпійських ігор-2022. А розбудову карпатського Центру можна розпочати з легендарного Попівана — туди, на висоту 2028 м, в мало порушений людиною віддалений від промислових центрів заповідний край, з найменшими затратами можна прокласти сучасну дорогу, встановити вітряні електростанції, провести водогін та ще й скористатися залишками зведеної 1938 р. будівлі.