Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Тріумфальний виступ капели «Думка» у Франції

Цікаві деталі подій 90-річної давнини
15 серпня, 2019 - 19:44

Національна заслужена академічна капела України «Думка» святкує в цьому році дві знакові події: свій 100-літній ювілей та 90-річчя від першого закордонного тріумфального виступу у Франції. Легендарна «Думка» була першою ластівкою серед хорових колективів СРСР, удостоєною такої честі – виступати за кордоном. Керівництво радянської держави недаремно відправило у зарубіжну подорож саме «Думку».  Для цього існувало декілька причин: по-перше, у 1920-х рр. капела багато гастролювала по Україні та СРСР і  стала одним із провідних мистецьких колективів, по-друге – на порозі перша славна річниця – 10 років від дня створення колективу, по-третє (з ідеологічних міркувань) – потрібно було продемонструвати світові, що радянське мистецтво є найкращим. Як зазначав художній керівник хору Нестор Городовенко «Капела заслужила щиру любов радянських людей як колектив, який втілив у своїй діяльності кращі риси радянського хорового мистецтва. Тому, коли виникло питання про демонстрування досягнень радянського хорового мистецтва за кордоном, для цього була обрана «Думка».  «Жодна мистецька хорова організація з такою правдивістю, розумінням і чуттям не може передати дух української пісні, як це робить «Думка». Вона зачаровує слухачів», – так передавала свої враження від її виступів тодішня преса.

Визнання «Думки» у 1920-х рр. підкріплювалося чисельними офіційними нагородами та званнями. Так, у 1924 р. вона стала йменуватися «Першою робітничо-селянською капелою УСРР», у 1926 р. Колегія Наркомосвіти присвоїла диригенту капели Несторові Городовенку звання «Заслуженого артиста Республіки», а «Думці» титул – «Перша народна капела Республіки». Рік потому її спів транслювався у прямому ефірі радіо СРСР та країн Західної Європи. У цей час, окрім Городовенка, диригентами капели були й відомі музичні фахівці: Михайло Гайдай, Микола Вериківський, Миловський. Репертуар «Думки» складався з понад 500 пісень, більшу частину яких становили українські.

У 1927 р. планувалася перша закордонна поїздка хорового колективу до  Берліна та Парижа. Було складено кошторис на суму 45 тис. крб. Ця подія мала відбутися у квітні-травні, за  участі 50 капелян. Кошторис був складений дирекцією Українського концертного бюро управління держактеатрами на чолі з Тутельманом. Сюди було включено витрати на утримання членів капели та керівників, переїзд до Європи і назад, проїзд з Берліна в Париж, витрати на проживання капелянам, багаж, костюми, нотний матеріал, рекламу. Але за нез’ясованих обставин поїздка не відбулася.

На підставі архівних матеріалів ЦДАВО ми бачимо, що вже 12 травня 1927 р. у Наросвіті, музичному комітеті, пропонують відправити «Думку» та капелу кобзарів під орудою Михайла Полотая до Франкфурта-на-Майні, де у серпні того ж року мав проходити Міжнародний музичний фестиваль у рамках Міжнародної виставки «Музика в житті народів». Гастролі двох українських колективів повинні були тривати місяць. Уповноваженим призначили професора Тарнавського. Тодішній  інспектор МУЗО П. Козицький просив на поїздку двох колективів 22 354 крб, але на той час і це були великі витрати.  Тому і ця поїздка залишилася лише на папері. Крім того, сам фінансовий стан капели був плачевний. Багато солістів змушені були залишати хор, шукали інші заробітки. Для того, щоб зберегти унікальний колектив від розпаду, у липні 1927 р., влада виділила 3000 крб в рахунок дотації майбутнього. 


ХУДОЖНІЙ КЕРІВНИК ХОРУ НЕСТОР ГОРОДОВЕНКО

Але вдалі переговори з Москвою впродовж 1928 р. дали нарешті позитивний результат – капелу «Думку» благословили провладні структури до закордонної подорожі. До поїздки у Францію готувалися серйозно: оголосили по радіо про додатковий набір до капели, розпочалися щоденні кропіткі репетиції, за ескізами художника Василя Кричевського (молодшого) пошили нові концертні костюми. Наприкінці грудня 1928 р. учасники подорожі – 60 осіб, отримали закордонні паспорти; було відкрито французькі, німецькі, латвійські, литовські візи, куплені квитки прямого сполучення Київ–Париж. З менеджером  міжнародного концертного турне Цербасоном затвердили програму номерів, яку мала виконувати «Думка», перебуваючи у Франції.

До Парижа капеляни виїхали 7 січня 1929 р. Разом з ними, як представник від Наросвіти, виїхав і відомий театрознавець Дмитро Грудина, в обов’язки якого входило ведення щоденника подорожі. По дорозі мали відбутися виступи у Ризі та Вільнюсі. До столиці Франції мали прибути 11 січня. Але подорож внесла свої корективи: перша оказія трапилася на станції Орша. З вини місцевих залізничників капелян затримали на декілька днів і на білоруській станції. Як писав у звіті Дм. Грудина: «Три дні літали телеграми, і нарешті отримали телеграму: «Вагон з українською держкапелою «Думка» пропустити до Себежа» … але вагон відчепили від швидкого потяга … і причепили до «коров’ячого составу» (товарного)». У веселій компанії з коровами у сусідніх вагонах змушені були хористи чекати вирішення курйозної ситуації. Телеграми адміністрація капели надсилала самому Сталіну. Врешті-решт капеляни прибули на прикордонну станцію Собеж. Але запізнились на потяг до Латвії, а наступний чекали цілий день. Як згадував кореспондент Дм. Грудина: «Сидіти у снігом занесеному Сабежі, цілий день – нудно, а прикордонникам ще нудніше, тому скористалися моментом, як-не-як 60 хористів. Не встигли з вагону вийти, а на вокзалі висів плакат про «Концерт Державної Української капели із Києва». Зал маленької станції був вщент забитий публікою – робітниками, службовцями, селянами. Після виступу – теплі привітання, а слух про відому капелу, що вимушено застряла на прикордонній станції швидко розійшовся по навколишнім селам. Скоро прибули школярі з двох шкіл, а за ними ще одна делегація слухачів. Капеляни знову співали. На поїзд, який прибув, ледве встигли заскочити. Замість запланованих концертів у прибалтійських столицях виступили на богом забутій прикордонній станції. По дорозі у Ризі встигли випити кави, а в Берліні – знамените мюнхенське пиво. Не везло подорожуючим із погодою, від холодів у вагонах мерзли.

Нарешті із запізненням на цілу добу, 12 січня, в день першого виступу, капела «Думка» прибула до Франції. О 14.45 на Паризькому вокзалі довгожданих гостей зустрічали сотні парижан, українців-емігрантів, представники різноманітних товариств, преса. Особливо усіх зворушило привітання на адресу «Думки» легендарного диригента Олександра Кошиця, який з 1919 р. жив за межами України і спеціально приїхав на концерт українських співаків: «Любі товариші по зброї та шановний маестро! Минуло 10 років, як під небом Західної Європи зазвучали чарівні мелодії української народної пісні, яку, розбуджений революцією український нарід, послав до других народів як найцінніший свій скарб, пронесений нерозтраченим через століття недолі і поневолення.


ОЛЕКСАНДР КОШИЦЬ

На мою долю випало велике щастя показати культурному Заходові цей скарб, взятий з глибини народної душі й оздоблений усим мистецтвом українського музичного генія, – показати, висвітлити його й зворушити його красою холодну людяність західнього світу. Це була пісня жайворонків напровесні нового життя українського народу.

Через 10 років наш народ  шле вже до західнього світу своїх солов’їв, щоб проспівати пісню свого літа, пісню оправлену й оздоблену модерними здобутками українського музичного мистецтва – щоб ще раз нагадати про невмирущу…українську культуру. Хай же борозна, яку мені пощастило вперше провести українським плугом по світовому музичному полю, стане для вас, любі товариші співаки, широким тріумфальним шляхом! Сподіваюсь і твердо вірю, що прислухаючись до уже відомої, чарівної української пісні, європейський світ на цей раз ще ясніше побачить і відчує всю глибину й красу її, ще більше свідомо оцінить наше мистецтво і привітає по заслузі вас, героїв його, також щиро, як вітає вас старий співець української народної пісні». Напутні слова керівника Української республіканської капели, яка першою, десятиліття потому, з блискучим успіхом підкорила своїм співом обидва континенти земної кулі, стануть пророчими для хористів.


ЕРНЕСТ АНСЕРМЕ

 Через годину розпочалися проби. Усі хвилювалися: і капеляни, і паризький симфонічний оркестр, і диригенти: швейцарець  Ернест Ансерме та російський композитор Олександр Глазунов. Але через кілька хвилин диригент Ансерме вже танув від задоволення. Після першого твору оркестр аплодував стоячи. «Думка» показала справжню майстерність і професіоналізм. Про перші хвилини перебування у Парижі згадувала  учасниця того дійства, хористка Ганна Шерей: «До Парижа ми приїхали лише за кілька годин до початку концерту. Просто  з поїзда повезли нас на пробу голодних, втомлених, невиспаних, немитих, бо оркестр з диригентом чекали нас уже кілька годин. Коли ми вийшли на сцену, то оркестранти були вже в плащах, дуже вороже нас зустріли. Їм пояснили, що запізнення сталося не з нашої вини. Диригент Ансерме розпочав пробу першим хором «Весни» Гайдна. Але ми не доспівали до кінця цей твір. Оркестранти встали й смичками вітали нас, а диригент сказав: «Я бачу перед собою хор світової слави і не боюся без проби диригувати цілим концертом. Нагодуйте людей, нехай приготуються до виступу і приведіть їх найшвидше…». Під час обіду бідний наш Нестор бігав від столу до столу, щоб чоловіки не пили того вина, що стояло на столі. Жінок просив, щоб не лягали відпочивати, бо спати перед співом не можна, щоб привели до порядку свої туалети, причепурилися і гарно виглядали».

О 9-й год. вечора розпочався перший концерт українського хорового колективу у одному з найпрестижніших та найбільших залів Парижа – столичній філармонії «Плейєль». Програма складалася з класичних творів («Спів долі», «Спів парок» Й. Брамса, «Весняний хор» з ораторії «Чотири пори року» Й. Гайдна, «Поразка Сеннахериба» М. Мусоргського, «Сюїта» в чотирьох частинах С. Рахманінова і «Дубінушка» О. Глазунова, твори Г. Берліоза, Г. Форе, М. Римського-Корсакова), більшість з яких була перекладена Людмилою Черняхівською-Старицькою українською мовою. Це був іспит перед трьохтисячною аудиторією шанувальників великого мистецтва. Ось як описував Дм. Грудина цей виступ: «…Сяк-так вислухала авдиторія перший номер самого оркестру. І, здається зручні монументальні кріселка з бархату, золота й плюшу ходором ходили від нетерплячки. Аж ось 2-й номер. Легко, бадьоро, упевнено вийшли думчани на кін, 3-тисячний натовп завмер на хвилинку, щоб потім вибухнути довгими й гучними оплесками. Кожний номер програми виконувався в «жахливій» тиші… Але ледве завмирав останній акорд, як вибухав громовий крик задоволення, і тисячі рук довго не припиняли гучних оплесків. Французьке «Bravo!» перемішувалися з українським «Слава»! А по закінченню відділу за лаштунки прийшли і Ансерме, і Глазунов і висловили свою подяку… Ансерме сказав, що надзвичайно радий, що саме на його долю випало диригувати таким прекрасним хором».

Враження від першого концерту описала і Ганна Шерей: «Програма концерту була складена так, що частину грав сам оркестр, а потім навпаки. І ось, коли ми підійшли до пісні Брамса, оркестр закінчив вступ на такому піаніссімо, що, здавалося, людський голос не зможе почати, а ми альти (нас було дванадцятеро) мали вступати. І ось, пригадавши науку Нестора і порозумівшися тихенько між собою, ми почали наші сім тактів, але недоспівали до кінця, бо така буря оплесків зірвалася в залі, така овація, якої я більше ніколи не чула. Оркестранти стоячи стукали смичками, а диригент Ансерме повернувся до ложі, де сидів Нестор, і низенько йому вклонився. А ми всі такі були горді за нашого диригента, що на очах у нас блищали сльози». По закінченню ІІ відділу  вся зала так само, як і диригент з оркестром улаштували хорові гучну овацію. Сотні привітань від прихильників, сотні міцних стискань рук протягом всього шляху від сцени й до вулиці були блискучою перемогою… Це був справжній тріумф «Думки». Після концерту колективу вручили букет квітів від Спілки українських громадян Франції.

Після такого успіху квитки на другий концерт у «Плейєлі» дістати було дуже важко, а вони були з недешевих – від 15 до 60 франків. Як згадувала Ганна Шерей, «знаменита Паризька Гранд-опера мала в ті часи ціни від 5 франків».

14 січня (за іншими даними – 15 січня), під час другого концерту програма складалася з трьох відділів: І-й та ІІІ-й – виключно з українських пісень, а ІІ-й – з французьких, російських, білоруських, грузинських. Майже кожний номер повторювали на «біс», особливо захоплено сприймали українські пісні. Нестор Городовенко був в «ударі». Ейфорія успіху переповнювала і співаків. Гучними аплодисментами закінчувалося виконання «Колискової» М. Вериківського, «Коляди» П. Козицького, «Чорноморця» П. Демуцького, а від «Дударика» і «Щедрика» М. Леонтовича зал просто шаленів. Лисенківську «Веснянку» думчани виконали так, як  навіть вдома виконували рідко. Слід відзначити, що Нестор Городовенко вдало поєднував у програмі українські пісні в опрацюванні композиторів-класиків М. Леонтовича, М. Вериківського, П. Козицького з піснями-примітивами П. Демуцького, дві пісні якого – «Чорноморець, матінко» та  «Гей колись була розкішна воля» – потрапили для запису на французьку грамплатівку. Кореспондент Грудина нотував: «Зрозуміло, що цьому сприяло і загальне піднесення, і настрій, і виключна акустика залі… Ну, і успіх цього концерту був теж нечуваний!». Популярності колективу сприяло те, що його виступи у Парижі транслювало радіо по всій Франції.

Художній керівник Нестор Городовенко і його капела «Думка» здобули нову славу безсмертній українській пісні.

Із захопленням виступи сприйняли не лише українські емігранти і пересічні французи, а й музичні професіонали. У залі Паризької філармонії 24 січня відбувся третій успішний концерт капели. На цих дійствах були присутні і політичні діячі Визвольних змагань Володимир Винниченко, Василь Вишиваний, і відомі композитори, зокрема, Моріс Равель, твори якого «Ніколетта» та «Як зачують Тамбуринові пісні» думчани виконали на «ура». Там же, у Парижі, «Думка» записала декілька грамплатівок для американської грамофонної фірми «Коламбія» з творами М. Лисенка, М. Леонтовича, М. Вериківського, П. Козицького, П. Демуцького, Р. Глієра, Ш. Гуно, Р. Шумана та інших, всього 20 пісень.


ПЕРЕД ВІД'ЇЗДОМ ДО ФРАНЦІЇ

У Франції український хоровий колектив у січні-лютому  успішно гастролював і в інших містах: Ліоні, Монгельє, Біариці, Ангулемі, Бордо. Французькі слухачі були захоплені майстерним виконанням українським пісень під диригуванням Нестора Городовенка.

Французька преса визначила «Думку» як одну з найкращих капел у світі і писала про неї «як про капелу всесвітньо європейської слави». Директор Паризького симфонічного оркестру Ансерме відзначав: «Я був цілком захоплений колективом "Думка", це є першорядний хор. Чоловічі голоси на стільки кращі від голосів наших західноєвропейських хорів, що перевищують без ніякого порівняння все, що можна чути в нас. Тільки Україна має басів, що можуть досягнути такої глибини. Щодо звучності, то голоси  «Думки» дають не тільки нюанси різних голосів, як наші хори (це є справа звичайної динаміки), – а й кольори різних голосів...».

А ось оцінка відомого диригента Олександра Кошиця: «Склад хору вражає своїм багатством і пишністю. Це є голоси, характером своїм цілком відмінні від закордонних; орудуючи колосальною експресивною силою, способом вокального виразу, що є чужий для імпотентних та інертних, безбарвних голосів закордоном, вони самі в собі вже мають підвалини успіху, самої звучності вокальної матерії... Українська пісня викликала здивування, обожнювання і шалене захоплювання цілого світу».

Після тріумфального турне 8 березня 1929 р. капела повернулася до Києва. Все сприяло успішному відзначенню 10-літнього ювілею колективу. Але тут розпочалися дивні бюрократичні метаморфози. Ювілей мали святкувати офіційно  спочатку у жовтні, потім у грудні, а потім взагалі тихо відмінили, а «Думку» відправили у черговий концертний тур.

У 1930 р. «Думка» отримала звання «Державна заслужена капела СРСР», того ж року з'явилися і перші радянські грамплатівки із записами українських народних пісень у її виконанні, лунали вони і у кінофільмах «Квітуча Україна», «Ескадрилья № 5», «Соціалістична Молдавія». У цей же час з хоровим колективом часто виступали заслужені артисти республіки Михайло Донець і Марія Литвиненко-Вольгемут.

У липні 1930 р. на сторінках газети «Вісті ВУЦВК» з’явилося оголошення: «Концертове бюро Південної Америки звернулося Центропосередробмису з пропозицією – озаганжувати капелю «Думку» в турне по Південній Америці. Міжвідомча комісія при Раднаркомі СРСР визнала таку подорож капелі за доцільну і передала справу на вирішення НКО УСРР. НКО дав директорові капелі Н. Городовенкові згоду на переговори у цій справі. Представник «Думки» виїхав з цього приводу до Москви». Але згоди на це турне не отримав. Напередодні ІІ-ї світової війни подорож до Франції так і залишилась єдиними закордонними гастролями. 1930-ті рр. відкрили нову сторінку в житті «Думки», коли до її репертуару почастішали претензії з боку «компетентних осіб», що призвело, врешті-решт, до його «пролетаризації», насичення революційними піснями та одами радянським вождям. Відтак поступово капела стала придатком до агітаційної машини СРСР, що, однак, не врятувало її від неодноразових згадок у справах з розкриття чисельних «контрреволюційних націоналістичних організацій» та від переслідувань декількох учасників хору. Але це вже зовсім інша історія...

Лариса Семенко
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ