Знати історію краю, в якому живеш

У трьох цікавих заходах мав приємність взяти участь до карантину. Всі вони відбулися в Рожищенському районі та були пов’язані із краєзнавством і людьми, які його популяризують. На запрошення молодого вчителя історії Копачівської ЗОШ І-ІІІ ступеня Сергія Янішевського побував у цьому закладі освіти і оглянув експозицію музею історії села та школи. Він працює лише три роки. Перші вагомі систематизовані дослідження зробили вчителі історії Марія Прус та Микола Кирильчук. А довершив їхню справу пан Сергій.

«Наше село, — каже він, — виникло у ХVІІ столітті. Це підтверджують матеріальні знахідки у вигляді керамічних залишків, документальні свідчення, а також історичні особливості розвитку цього населеного пункту. Перша відома писемна згадка про нього — запис у метричній книзі Сокільського римо-католицького костелу про те, що Копачівка приєднується до цієї парафії. Вона датується 1744-им роком. До 1795-го Копачівка була у складі Волинського воєводства, потім — у Російській імперії. З 1921-го — у Другій Речі Посполитій, а в 1939 році увійшла до складу Волинської області УРСР. І вже з 1991 року — в незалежній Україні. Стверджують, що назва села походить від антропоніма «копач» — той, що копає землю. У селі однією з перших з’явилась родина Вільчевських. На гербі цієї родини зображено три наконечники до рала — символи землеробства».

...Торік Копачівці виповнилося 275 років, а місцевій школі — 100. Село до Другої світової війни мало специфіку щодо складу населення. Тут мешкали переважно поляки і євреї та лише дві українські сім’ї. Трагічна доля спіткала єврейські родини. Всі вони 1942 році були загнані в гетто, а в серпні — розстріляні. Поляки у 1945 виїхали у Вармінсько-Мазурське воєводство, що на Помор’ї, а їхні оселі надали переселенцям з Холмського і Грубешівського повітів. Тоді і почалася нова сторінка вже в історії української школи, бо досі була лише польська.

Копачівка лежить обабіч автомагістралі Луцьк-Ковель-Ягодин. Його жителі стали свідками багатьох подій, пов’язаних з бойовими діями Першої світової війни, зокрема Брусилівським проривом, та Другої світової, коли сусіднє Рожище довелось у лютому — березні 1944-го визволяти двічі від німецьких окупантів. І про все це є детальні розповіді в експозиції музею. Окремий стенд присвячений землякам-вихованцям школи, які брали участь в АТО на Донбасі. Літопис про школу представлений не тільки документами, журналами, щоденниками учнів різних років, світлинами, а й друкованим нарисом про столітній шлях Копачівської школи. Є тут ще один нарис і про саме село. Обидва написав учитель-історик Сергій Янішевський.

Окремий куточок відведено предметам побуту мешканців села. Важливо, що музей відвідують не лише учні усіх класів, а й батьки школярів. Бувають тут екскурсанти з сусідніх шкіл. Про це свідчать їхні записи в книзі відгуків.

***

Друга моя розповідь про історико-краєзнавчу конференцію за участі вчителів-істориків шкіл цього району. Відбулася вона в актовому залі ліцею № 4 міста Рожище. Крім освітян, взяти участь у ній запросили і старшокласників. Учасників тепло привітали голова РДА Ірина Гайворонська та очільник відділу освіти Ігор Кузава. Потім присутні заслухали цікаві, змістовні розвідки з історичного минулого і сучасності району та декількох багатих на історичні події населених пунктів. Їх у сучасній формі (з демонстрацією численних світлин, таблиць, діаграм, рідкісних документів) донесли колегам освітяни: Олена Сегеда з цього ліцею, краєзнавець Сергій Янішевський з Копачівки, Віра Мороз з Навоза, Людмила Брук з Сокільської ЗОШ, Юлія Романюк з Переспи. Вчителька історії з Доросинь Світлана Вавренчук дала змогу продемонструвати знання учениці одинадцятого класу Анні Жидик про видатних своїх земляків: Володимира Вірного — учасника боїв за Берлін, першого Героя соцпраці на Волині, удостоєного цього звання в 1951 році за вирощування кок-сагизу, технічної культури, що містила натуральний каучук. Згодом, після закінчення Української сільськогосподарської академії, з дипломом вченого-агронома Володимир повернувся в рідне село і очолив колективне господарство, яке вивів у передові. Аня Жидик повідала також про письменника Степана Шванса — автора роману-трилогії про Доросині. А Юлія Сергіївна Романюк — учасниця тижневого семінару на базі Меморіалу Яд Вашем, що в Єрусалимі, від групи учнів-пошуковців запропонувала присутнім послухати Діану Рижинську. Вона розповіла про людяний подвиг жительок Переспи Олени і Тетяни Шарупіч, які врятували в чорні часи німецької окупації від гетто та розстрілу в 1942 році дві єврейські сім’ї — дорослих і дітей. Згодом волинянок удостоїли почесного звання «Праведник України».

Про долю, життєвий і творчий шлях уродженця села Сокіл поета, автора поеми про драму Кортеліс «Стогін землі» та збірки «А час не жде» Олександра Богачука та вчительки української мови та літератури, черкащанки Євгенії Гончаревич-Голуб, яка отримала направлення на роботу на Волинь у це село і багато літ гідно несла рідне слово до сердець сільських дітей, як праправнучка Тараса Шевченка по його брату Йосипу, оповіла уже згадана мною освітянка Людмила Брук. Зупинилась вона і на героїчній біографії уродженця Соколя, одного з командирів УПА Романа Громадюка.

Було озвучено у виступах учасників конференції ще чимало маловідомих сторінок з історії Рожищенського району. Зокрема, про спровокований бій на околиці села Навіз між відступаючими польськими прикордонниками та підрозділом Червоної армії, що відбувся 20 вересня 1939-го року. Старожили допомогли встановити місце їх захоронення .Декілька років тому там відкрили меморіальний знак. Вдячність і шану висловили освітяни визволителям міста і сіл від нацистів у лютому-березні 1944 року та землякам — учасникам АТО і ООС за героїзм у боях за єдність України на Донбасі. Похвально, що методичний відділ райосвіти — його представляла Тетяна Ткачук — регулярно організовує такі пізнавальні заходи. Бо саме історія озброює нас знаннями на шляху праці і боротьби за краще майбутнє свого краю і Вітчини.

***

І насамкінець коротко про ще одну подію. Редакція райгазети «Наш край», де я 1960-х роках починав торувати свою журналістську стежину, на мою пропозицію сім років тому заснувала щорічну премію імені письменника, багатолітнього активного автора цього щотижневика, мого вчителя Степана Курила-Шванса за цикли кращих матеріалів на краєзнавчу тематику. Цього разу Диплом і винагороду було вручено в. о. директора Рожищенського історико-краєзнавчого музею Роману Трофімчуку. Крім журналістів періодичного видання Раїси Мацюк, Неоніли Остапчук, Тетяни Боярин, в попередні роки цієї нагороди удостоїлись позаштатні автори газети: вчителька з Доросинь Наталія Сітовська, історик Сергій Янішевський з Копачівки та краєзнавець з Кияжа, автор двох книг про учасників національно-визвольних змагань Микола Вавренчук. Про його дослідницьку творчість торік писав «День».