Зважаючи на традиції

На тлі бурхливих дискусій навколо назв міст, які багато років точаться в українському суспільстві, а особливо активізувалися останнім часом, після ухвалення законів про декомунізацію, хочеться поділитися думками з цього приводу.

Воістину, гідні подиву ті масштаби русифікації, що заполонила свідомість наших громадян, навіть у національно-патріотичному середовищі, адже при обговоренні питань перейменування українських міст майже відсутні пропозиції з надання назв містам у власне українській традиції.

Те, що така традиція існувала, мала поширення, а отже, має право на майбутнє, можна не сумніватися. Ця традиція полягає у найменуванні міста відповідно до норм нашої мови. Оскільки українською мовою «місто» — слово середнього роду, то і назва його має звучати відповідно. Зрозуміло, що така традиційна форма назви може стосуватись як міста, так і села, тобто будь-якого населеного пункту.

Сама назва має містити відповідь на запитання, яке (або чиє) це місто. Ось конкретні приклади: Апостолове, Барвінкове, Берегове, Березне, Білецьке, Білогірське, Ватутіне (1947 р.), Вахрушеве (1954 р.), Верхівцеве, Вилкове, Вишневе, Гірське, Глобине, Дніпрорудне (1961 р.), Золоте, Кіровське(1954 р.), Перещепине, Петровське, Південне, Рівне, Родинське (1950 р.), Сватове, Селидове, Сніжне, Червонозаводське, Южне (1974 р.) а також місто Кам’янське (сучасний Дніпродзержинськ). Як видно з наведеного переліку міст, названих за давньою традицією, навіть за радянських часів таке практикувалось: Ватутіне і под. — рік найменування зазначено в дужках. Всього автор навів 27 назв українських міст подібної форми, шість із них з’явилися, коли при владі були комуністи. Звісно, вони найменше переймалися питанням української традиції, просто називали чи перейменовували місто, виходячи зі своїх уподобань, але зберігаючи форму назвоутворення.

Відносну непоширеність (на всю Україну — лише 27 найменувань) подібної форми найменування можна пояснити процесами русифікації, коли формотворення на зразок Вільногірськ, Кіровоград та інші варіанти російських назв заполонили топонімістичний простір України. Тому не дивно, що більшість пропозицій щодо нових назв українських міст виражено в подібних формах — переважать «гради», «гірськи», «слави» тощо.

Але чи завжди так було? Крім наведеної вище статистики, автор виявив, що у 20-ті роки минулого століття, в період так званої українізації, таки існувала, навіть на офіційному рівні, власне українська традиція іменування міст.

Підтвердження цього міститься у виданні М. Шубравської «Д. І. Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність». — К. Наукова думка, 1972.

У цьому виданні в реєстрі друкованих праць Д. Яворницького наведено дві його праці, характерні саме українською формою назви сучасного міста Дніпропетровськ. Навожу повністю:

1. Акад. І. Яворницький. До історії степової України. Дніпропетровське. 1929.

2. Акад. Д. Яворницький. Шевченко і Рєпін. — У книзі Пам’яті Шевченка. Дніпропетровське. 1939.

Можна зробити висновок, що власне українська традиція найменувань міст таки існувала, навіть на офіційному рівні, навіть у період УСРР та УРСР, навіть 1939 р.

Отже, ми, українці, зобов’язані при найменуванні або при перейменуванні міст дотримуватися української традиції. Тоді буде набагато менше пустопорожніх дискусій або намагання повернути містам імперські російські назви, що є неприпустимим.

Ось такі мої пропозиції: відповідно до закону України про декомунізацію, перейменувати місто Кіровоград на Степове. У цьому разі на мапі України з’явиться місто Степове, центр степового краю, обласний центр Степової області. Звучить коротко, ясно, стисло, багато в чому відображає суть цього благодатного краю. Також було б варто перейменувати місто Дніпропетровськ на Дніпрове. У цьому разі збережеться звична для мешканців нашого краю скорочена назва міста «Дніпро», яка міститиме стислу характеристику — це місто на Дніпрі, центр Дніпровської області.

Дуже хочеться сподіватися, що мої пропозиції знайдуть підтримку читачів шановного мною видання — газети «День», а також жителів Кіровограда і Дніпропетровська.