Я — грузин, але, якщо потрібно, я віддам життя за Україну.
Георгій Гонгадзе, український журналіст

Чому українська свобода необхідна світові?

Учасники Міжнародної конференції «Мислити з Україною», інтелектуали європейського рівня, були солідарні з нашим народом
19 травня, 2014 - 18:43
РОСІЯ ЗРОБИЛА КОЛИШНЬОГО ГОЛОВУ МЕДЖЛІСУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ МУСТАФУ ДЖЕМІЛЄВА НЕВ’ЇЗДНИМ, ЗАБОРОНИВШИ ЙОМУ В’ЇЗД НА БАТЬКІВЩИНУ — КРИМ. І ТАКУ СИТУАЦІЮ З ПОРУШЕННЯМ ПРАВ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ ЄВРОКОМІСАР З ПИТАНЬ РОЗШИРЕННЯ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ СУСІДСТВА В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КОМІСІЇ ШТЕФАН ФЮЛЕ (НА ФОТО ПРАВОРУЧ) НАЗВАВ СУЧАСНОЮ ГАНЬБОЮ ТА ТРАГЕДІЄЮ. А ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ АРСЕНІЙ ЯЦЕНЮК ПОПРОСИВ ВИБАЧЕННЯ ЗА ТЕ, ЩО ЦЕНТРАЛЬНА ВЛАДА ДОКЛАЛА НЕДОСТАТНЬО ЗУСИЛЬ, ЩОБ ЗАХИСТИТИ КРИМЦІВ ВІД ОКУПАЦІЇ, І ПООБІЦЯВ СТВОРИТИ В КИЄВІ КРИМСЬКИЙ ДІМ — ПОЛІТИЧНИЙ, ГРОМАДСЬКИЙ, КУЛЬТУРНИЙ ОСЕРЕДОК СПРОТИВУ ОКУПАЦІЇ / ФОТО РЕЙТЕР

Урочистий прийом у резиденції Надзвичайного та Повноважного Посла США в Україні Джеффрі Пайєтта, в затишній, «олюдненій», зовсім не офіціозно-адміністративній будівлі, влаштований вищим дипломатичним представником Сполучених Штатів на честь проведення в Києві Міжнародної конференції «Мислити з Україною» — і нагадував схожі протокольні заходи подібного рівня, і водночас суттєво від них відрізнявся. Як і зазвичай, поважні гості, політики, громадські діячі, журналісти, письменники, підприємці, вчені, представники провідних релігійних конфесій України (назвемо лише декілька «знакових» постатей: патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет, правозахисник Євген Захаров, публіцист Микола Рябчук, професор Єльського університету Тімоті Снайдер, професор Григорій Грабович) невимушено спілкувались, стоячи з келихами шампанського біля старовинного каміну або вишуканих картин чи фортепіано, жартували, доброзичливо посміхались, обмінювалися думками. Був уважно вислуханий дуже короткий виступ пана Посла Пайєтта, в якому він говорив про унікальність Революції гідності наприкінці 2013 — на початку 2014 року, про її величезний вплив на майбутнє України, Європи, багато в чому — світу загалом, про крайню необхідність осмислити і зрозуміти колосальне коло проблем, які виникають у цьому зв’язку... Наче ти присутній на черговій неформальній, але не аж такій важливій зустрічі...

Але, вслухавшись у розмови запрошених інтелектуалів, розумієш, що це зовсім не так. Адже Міжнародна конференція «Мислити з Україною» з участю відомих учених, політиків та журналістів із США, Франції, Польщі, Німеччини, Росії, Литви, багатьох інших країн була скликана в критичний момент української історії, коли загрожуваною є (і про це говорили багато гостей) уся система європейської пост’ялтинської безпеки, коли вичерпно надійні, здавалося б, гарантії великих держав — реально виявляються лише деклараціями з нульовою вартістю, коли частина нашої території окупована (і то, у вкрай ієзуїтсько-зухвалий спосіб) країною з другим у світі ядерним потенціалом — і ніякі санкції ситуацію суттєво не змінюють. Хто, яка держава може стати наступною жертвою кремлівської агресії? І головне — як конкретно Європа і світ можуть реально допомогти Україні (за умови, що ми перестанемо бути інфантильними й довірливими і справді почнемо себе захищати)?

Зрозуміло, що всі ці питання — аж ніяк не абстрактна «розумова гра», бо від правильної відповіді на них залежить доля сотень тисяч людей (можливо, їхній порятунок та виживання). Ці питання є доленосними і стосуються аж ніяк не тільки України. Звідси — серйозність, тривога, стурбованість, попри ввічливі усмішки, багатьох учасників прийому у Джеффрі Пайєтта. Але засадничу відповідь організатори Міжнародної конференції, здається, уже знайшли. Вона — в самому гаслі заходу: «Мислити з Україною», у прагненні спільно (саме спільно!) з нами проаналізувати і збагнути жорсткі, гранично конкретні та якісно нові виклики часу. Що не виключає, звісно, потреби в цілком матеріальній підтримці України — і це факт.

Організатори конференції «Мислити з Україною», а це буквально десятки високоповажних постатей та міжнародних інституцій, зокрема, професор Тімоті Снайдер (Єльський університет, США), Леон Візельтір (журнал The New Republic, США), європейський фонд на підтримку демократії, Гете Інститут у Києві, посольства таких країн, як США, Канада, Німеччина, Франція, Польща, фонд «Відкрите суспільство», Міністерство закордонних справ України, Міністерство культури України, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Міжнародний фонд «Відродження» — всіх не перелічити! — ще перед початком заходу видали Маніфест, у якому, зокрема, зазначено таке: «Міжнародне товариство інтелектуалів, для яких важить свобода, вирушить до Києва, щоб зсередини дізнатися про країну, яка свою свободу виборола дорогою ціною. Головною їхньою метою буде переосмислити деякі критичні питання нашого часу з огляду на нещодавній український досвід. Україна нині — як Чехословаччина 1938 року, демократія поміж авторитарних режимів, захоплива та неспокійна країна, яку не завжди добре розуміють сусіди. Це також Батьківщина видатної традиції громадянського суспільства, талановитих письменників, філософів, митців, багато з яких, осмислюючи Майдан, по-новому порушили фундаментальні питання політичної репрезентації та ролі ідей у політиці. На Заході, в країнах-сусідах про це відомо замало, тому наші гості вирішили приїхати й дізнатися, що особливого є в Україні, зрозуміти, як це допоможе їм краще зрозуміти власні проблеми — з історією, філософією, мистецтвом».

Питання, які опинилися в центрі дискусій на конференції, організатори визначили так: «Як закорінити права людини й як нас мотивує ідея прав людини? Як і коли мова відкриває універсальне та як і коли вона визначає політичну відмінність? Яким чином можлива порядність у політиці, попри міжнародний безлад, внутрішню корупцію та загальну людську схильність хибити? Чи революція в Україні оновила Європу й відродила політичну думку? Що означає для світового порядку відродження політики? Що таке Майдан — зрив молоді чи закономірний прояв історії? Чи наближає пам’ять Майдану українців до Європи, чи, навпаки, кидає виклик європейським міфам?» Саме ці теми обговорювались на семи панелях цього форуму.

Як бачимо, проблеми засадничі, фундаментальні, непроминущі для сьогодення й майбутнього. Говорили про це і на зустрічі у посла США. Цілком імовірно, обговорювались твердження відомого французького філософа Бернара-Анрі Леві, суть яких можна звести до такого: 1. Путінізм — це фашизм нового типу, так само цинічний, хижий, абсолютно нерозбірливий у засобах (особливо засобах пропаганди), як і фашизм ХХ століття. Це — гангстеризм. 2. Якщо європейські санкції проти Кремля не працюють — то це тому, що вони легковажні, недостатні, відверто слабкі. І все таки Путін одного дня відступить, будьмо вірити у це. 3. Путінізм живиться слабкістю Європи. Моя скромна рекомендація — підсилити санкції, не потрапляти в цю путінську пастку. 4. Західному світові нав’язують жахливу язичницьку «логіку»: скільки ще жертв потрібно, щоб перейти, нарешті, до третього етапу санкцій?»

А може, оцінювали й аргументи Бернара Кушнера, колишнього глави французької дипломатії, який вважає, що: 1. Потенціал і сила України вразили інертну Європу, і це — сигнал цій Європі про необхідність глибоких змін та свідомої активності. 2. Про окупацію Криму ми говоримо зараз небагато, ніби це вже не актуально. Вважаю це абсолютно неприпустимим. 3. Не знаю, чи можна називати донбаських сепаратистів «терористами», але вони вже напевно — грубі люди (дуже «відверті» слова! Згадаймо «ввічливих» путінських людей в Криму. — І.С.). 4. Мабуть, потрібні серйозніші санкції проти Путіна, але, відверто кажучи, санкції, за винятком країн Африки, ніколи й ніде не спрацьовували. До того ж, є комерційні інтереси, спільні з Путіним (не в останню чергу, у французьких фірм. — І.С.).

Цілком імовірно, йшлося і про слова українського правозахисника, громадського діяча, філософа Мирослава Мариновича. Він у виступі на конференції, зокрема, зазначив таке: 1. Головне зараз — наша українська система цінностей. Якщо ми забудемо про ціннісну основу, то Майдан, у прямому та непрямому сенсі слова, може перестати бути добрим і світлим. Ми (і Майдан) можемо залишитись борцями, але перестанемо бути борцями за права людини. (Тут все дуже складно: коли в Слов’янську та Краматорську покидьки, що тероризують і вбивають мирних громадян, обстрілюють українських бійців із гранатометів, встановлених у житлових кварталах міста — як конкретно, не абстрактно, тут захищати «права людини»? І чи можливо це зробити, йдучи на поступки терористам? Питання, питання... — І.С.). 2. У певному сенсі Майдан — це свідчення недосконалості нашої демократії. Тому що якби вона була досконалою — такий колосальний вибух, як Майдан, не був би необхідний. 3. Часто можна почути: «Влада не чує Донбас». Я запитав у Донецьку: а який, власне, регіон України був почутий Києвом? Може, південь, північ, центр, захід? У відповідь — сміх; здається, замислилися. 4. Якщо ми жертвуємо цінностями задля безпеки — ми втрачаємо і перше, й друге. 5. Моє головне сподівання — на молоде покоління. Адже воно, нарешті, заговорило не мовою ідеології, а мовою цінностей. Це надважливо. У руках цієї молоді не лише майбутнє, але, значною мірою, вже й сьогодення».

І є всі підстави думати, що обговорювали також виступи російських гостей конференції, громадянських діячів, письменників, які позиціонували себе як противники путінського правління, ліберали. Послухаємо їх. Олександр Подрабінек: 1. Фатальна наша помилка — це недооцінка ролі й можливостей пропаганди влади. Саме через пропаганду розпочинається кровопролиття. 2. Але не можна заборонити пропаганду без шкоди для свободи слова, не варто вам відключати «ворожі» російські телеканали, їм треба протиставити достовірну інформацію, яка вивела б частину суспільства зі стану «затуманеної свідомості» (Вигуки в залі: «Не забувайте: у нас стріляють, іде війна»). 3. Санкції проти Путіна треба було запроваджувати ще кілька років тому, тоді, коли в Росії почались утиски свободи слова. 4. Єдина мета кремлівської політики — зберегти стабільність узурпованої ними влади. Саме тому їхні вчинки стають дедалі агресивнішими. Але це лише підриває міцність режиму. 5. Кремль торгує напруженістю, яку сам же створює — а потім «висуває умови», за яких він міг би зняти цю напруженість. 6. Санкції проти Путіна — це імітація, розрахована на «внутрішньоєвропейського» споживача. Захід досі розглядає Кремль як «звичайний європейський уряд» — це страшна помилка. І нарешті, ось що сказав письменник Віктор Єрофєєв: «У російському соціумі зараз б’ють потужні архаїчні гейзери тоталітарної «вождистської» свідомості. Цьому в Росії ніколи не було протиставлено ліберальну освіту. Ми — спадкоємці, нащадки «недоосвіченого» населення з архаїчною свідомістю; в Африці теж є така свідомість, але там вона — локалізована, а в нас, у Росії — глобальна!»

18 ТРАВНЯ. ПІСЛЯ ВІДВІДИН НАЦІОНАЛЬНОГО ІСТОРИКО-МЕМОРІАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА «БИКІВНЯНСЬКІ МОГИЛИ» ПОСОЛ США В УКРАЇНІ ДЖЕФФРІ ПАЙЄТТ НАПИСАВ НА СТОРІНЦІ FACEBOOK ПОСОЛЬСТВА: «ДЕСЯТКИ ТИСЯЧ УКРАЇНЦІВ І ПОЛЯКІВ, ЖЕРТВ ТАЄМНОЇ ПОЛІЦІЇ НКВС, ПОХОВАНО В БРАТСЬКИХ МОГИЛАХ У БИКІВНІ. З ГЛИБОКОЮ ПОШАНОЮ ВІДВІДАВ УРОЧИСТУ ЦЕРЕМОНІЮ ПОМИНАННЯ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ В БИКІВНІ ПІД КИЄВОМ» / ФОТО РЕЙТЕР

Схоже, одне з головних запитань, відповідь на яке шукали учасники конференції «Мислити з Україною»: чи потрібна світові українська свобода? І дуже важливо (попри дискусійність багатьох виступів), що було дано чітку відповідь: таки потрібна! Бо свобода є неподільна. Без вільної України не буде вільної (і зараз «інертної») Європи. І зрештою, за європейську свободу та європейську Україну віддали життя кращі люди нашого народу — на Майдані, і не лише там.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments