День Одеси: подолання міфу

2 вересня Одеса відзначає свою чергову річницю від дня заснування, згідно офіційної позиції — 216-ліття. Далеко не всі в інтелігентських колах міста поділяють усталену версію. Чому саме 2 вересня 1794 року? Де закінчується наука і розпочинається міфотворчість? З цими запитаннями я звернувся до одеського науковця, кандидата історичних наук, доцента ОНУ ім. І.І. Мечникова Тараса Гончарука.

— Наука і офіціоз — це різні поняття. Якщо в точних науках помилки видно відразу, то навмисна фальсифікація історії помічається лише згодом. Місцева історія — це передусім свідомість наших чиновників. Прив’язування до 2 вересня 1794 року — не стільки цивілізаційний, скільки імперський підхід. Ось приміром, Петербург виник на місці здобутої 1703 р. фортеці та міста Нієншанс: скажіть, як можна спершу брати укріплення штурмом, а потім засновувати на його місці нове поселення? Це нонсенс. Той самий підхід і у випадку з Хаджибеєм. Спочатку його взяли штурмом війська Дерібаса (за що останній згодом отримав орден Святого Георгія ІІІ ступеня), а потім він же «заснував» місто Хаджибей, перейменоване згодом на Одесу. Дивна логіка!

Російська імперія за часів Катерини ІІ (так само, як пізніше радянська влада) щоб утвердитися, нав’язувала власну топоніміку, або російську, або ж, у нашому випадку, елліністичну. Таким чином Кодак став Катеринославом, Ак-Мечеть — Сімферополем, Аджидер — Овідіополем, Соколи — Вознесенськом і т.д. Однак перейменування не є заснуванням. Зверніть увагу, турки виводять дату заснування Стамбула від появи давньогрецького міста Візантія, а не від дати штурму їхніми предками Константинополя, адже стародавня історія міста — це предмет гордості його мешканців.

— Одеса виникла як європейське, ренесансного типу місто, про що яскраво свідчить архітектура і принцип планування історичної частини, але прояви громадської активності у пізніший період тут також перебували під контролем офіційної влади. Власне, Одеса ніколи не була містом-республікою, тут не діяло Магдебурзьке право, хоча громадська активність була високою і часом влада йшла на компроміси, як у випадку із запровадженням порто-франко, заснуванням ліцею або публічної бібліотеки, встановленням пам’ятнику А. Пушкіну і т.д. Жорстка цензура, ідеологічний контроль, а також існуюча при абсолютизмі традиція наклали свій відбиток на історичну міфологію міста, яка задовольняла й радянських функціонерів...

— Це в самій природі російського самодержавства. Навіть штурм Хаджибея військове керівництво прив’язало до релігійної дати. Він, як відомо, відбувся 14 вересня 1789 року на свято Воздвиження Чесного Христа, що, на думку Й. Дерібаса, мало символізувати перемогу християн над мусульманами. В середині ХІХ ст. на честь згаданої події в Одесі було відкрито Святовоздвиженський ярмарок на ярмарковому майдані в районі Пересипу. Чим не дата, гідна увічнення? Є й інші дати. Так, 27 травня 1794 року було видано два укази на ім’я Зубова і Дерібаса про те, що Хаджибей є не лише військовим, але й торговельним портом, і ніякого вислову на кшталт «Городу и порту быть!», висіченого на пам’ятнику Катерині ІІ в Одесі, в документах ви не побачите. Може, це стосувалося якогось іншого з міст — Миколаєва чи Петербурга, але не Одеси. До речі, даний указ був завірений статс-секретарем цариці Андріаном Грибовським, козацьким нащадком з Лубен. Його ж підписом завірено план будівництва Одеси, розроблений інженером де Воланом. У своєму особистому щоденнику Грибовський згадував, що саме він є автором перейменування Хаджибея на Одесу на початку 1795 року.

— Про походження назви «Одеса» сказано вже багато, і все ж хотілось би підсумувати відомі факти...

— Назва нашого міста пов’язується з античним Одесосом, і достовірно відомо, що це місто-держава була на місці нинішнього болгарського міста Варна. На місці ж теперішньої Одеси було принаймні три давньогрецькі поселення, що входили до Ольвійської хори (округи). Вже аматори вивчення історії ХІХ ст., наприклад секретар нашого дюка І.Стемпковський, визначили назви двох з них — Ісіаків (Ісаків) та Істріян. Про це ж писав у 1990-ті роки одеський дослідник Олександр Болдирєв. Відомо також, що на березі Тилігульського лиману існувала грецька колонія з однойменною назвою Одесос, про що свідчать і розкопки поблизу села Кошари Комінтернівського району. Імператриці, як уже було сказано, не подобалися старі назви. Перейменування Хаджибея на Одесу відбулося згідно указу, виданого в січні 1795 року, у якому йшлося про створення Вознесенської губернії. Тоді ж Аджидер отримав назву Овідіополь. Згідно указу, Одеса вважалася поселенням Тираспольського повіту Вознесенської губернії. Тобто, її статус був значно нижчий, ніж статус Хаджибея в межах Османської імперії. Набагато важливішими за Одесу Катерина ІІ та її сатрапи вважали Вознесенськ, Миколаїв, Херсон, Тирасполь і т.п.

— Тож не випадково з’явилася у свій час книга «Старая Одесса, ее друзья и недруги» Доротеї Атлас — учениці відомого історика і фольклориста Олексія Маркевича...

— Серед іншого Маркевич цікавий як автор праць «Город Качибей или Гаджибей — предшественник Одессы» (1894), «Одеса в народній поезії». В останній на основі українського фольклору зафіксована назва Одеси (у тому числі як Гадеса чи Гадес). Обидва історики у своїх книгах переповідають переказ, як при в’їзді в місто в кінці ХVIII ст. поліцейські підступно запитували простодушних чумаків: «Куди їдете?» — «В Хаджибей», — відповідали подорожні. За це їх піддавали екзекуції, примовляючи: « В Одесу! В Одесу!».

— Повернімося до дати 2 вересня...

— Її появою ми зобов’язані чиновнику на службі у генерал-губернатора князя Михайла Воронцова і за сумісництвом відомому одеському історику Аполлону Скальковському. Цей уродженець Житомира, що прожив до 90-річного віку в Одесі та зробив тут непогану кар’єру, відрізнявся відмінною працьовитістю, однак часто був аж надто лояльним до верховної та місцевої влади, іноді всупереч історичній правді. Відомо, що Скальковський виступав за збереження кріпацтва і негативно оцінював Гайдамаччину. Саме про Скальковського за його твір «Наїзди гайдамаків на західну Україну» сказані гнівні слова Т. Шевченка в поемі «Холодний Яр»: «...Брешеш, людоморе! За святую правду розбійник не стане!».

Перед офіційним істориком було поставлено задачу знайти дату заснування Одеси як російського міста. Це могло бути 14 вересня (за старим стилем) 1789 р. — дата штурму Хаджибея. Але це якась дивна дата, адже штурмувати можна те, що вже існує. Можна було зупинитися й на раніше згадуваній даті указу 27 травня 1794 р., але обрали саме 2 вересня (22 серпня) 1794 року. Скальковський знайшов свідчення, що саме у цей день були розпочаті роботи в порту. Але одеська корабельня існувала вже з 1793 р. Окрім того, російській владі дісталася «у спадок» велика турецька хаджибеївська пристань. Отже, порт на 1794 р. вже існував. Тому Аполлон Скальковський наголошує, що в цей день в Одесі було закладено дві перші церкви і прокладено борозну на честь заснування міста. Говорячи про це у своїй книзі «Перше тридцятиліття історії міста Одеса», А. Скальковський не зробив посилань на документи, і на це звернув увагу інший прискіпливий чиновник, автор наступної «Історії Одеси» Костянтин Смольянінов, який факт закладки церков датує на рік пізніше — 1795-м. Це згодом довів професор Володимир Яковлєв. До чого ж тоді дата 2 вересня? Бо у цей день 1826 року відбулася коронація чинного на момент написання А. Скальковським його книги імператора Миколи І. «Одесса празднует день коронации и чудом совпавший с ним день основания города», — писала газета «Одесский вестник» в середині ХІХ ст.

— «Чудо» очевидне, як очевидно й те, що Скальковський таки зробив собі кар’єру. У цьому місці мені б хотілося згадати іншого історика, нашого сучасника, який перший піддав сумніву не лише число й місяць заснування Одеси, але й рік. Маю на увазі Олександра Болдирєва.

— Болдирєв — яскрава постать історичної науки і краєзнавства середини 1990-х років, коли існували проблеми з виданням. Це «фізик і лірик» — в історичну науку він прийшов, маючи технічну освіту. Згодом захистив кандидатську як історик. Олександр Болдирєв в середині 1990-х рр. «вистрелив» трьома книжками: «Одеська громада», «Історичні постаті» та «Одесі — 600». Він поєднував у собі здібності історика, працьовитість, чесність і сміливість. Не боявся братися за теми, які не давали зиску, а до таких належала й тема, що тут розглядається. Зрештою ще історики ХІХ — початку ХХ ст., такі як Володимир Яковлєв чи Віктор Надлєр, визнавали, що офіційна дата заснування Одеси не обѓрунтована з наукового погляду, але вони не виносили це питання на рівень публічної дискусії. Болдирєв же перший наважився вимагати перенесення офіційної дати заснування міста. Я був знайомий з Болдирєвим, і саме він як історик вплинув на мене. Його аргументи по сьогодні не спростовані.

— Існує загальноприйнятий у світовій практиці принцип визначення дати заснування поселень...

— ...Це дата першої письмової згадки або археологічної знахідки. Про археологію ми вже згадували, а щодо першого письмового свідчення, то це повідомлення польського хроніста XV ст. Яна Дуглоша. Він повідомляв, що 1415 року за наказом короля Владислава Ягайла з порту Koczubyeiow (Коцюбіїв: Кочубей — тюрк. Хаджибей) православним захисникам Константинополя, на який нападали турки, був направлений транспорт зі збіжжям. Відомо чимало інших документів ХV ст. в яких Коцюбіїв (Одеса) згадується як місто, замок (фортеця) та порт. На багатьох середньовічних і пізніших мапах, у тому числі Боплана (1662), Сансона (1660, 1672), Ю. Жейо (1696), Ван Келена (1699) та інших, на місці Хаджибея-Одеси позначено пoрт Koczubi — назва, яка згодом трансформувалася.

Я подякував своєму співрозмовнику за цікаву інформацію і сміливі думки. У цей час на дзвіниці Свято-Преображенського собору вдарили дзвони, вірніше, прозвучав їхній аудіозапис. Так само вони лунатимуть 2 вересня — фальшивий дзвін на фальшиву дату. І подумалось, що чиновники, які на День Незалежності несли квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку, у той день покладатимуть їх до підніжжя поновленого пам’ятника тій особі, що колись знищила залишки української державності. Покладатимуть квіти й весільні пари (є така пропозиція) до ніг жінки, на совісті якої смерть її чоловіка — вінценосного монарха. «Умом Россию не понять...». А Одесу?