Iсторія в архітектурі

Переступивши поріг цієї церкви, ніби поринаєш у давньоруську добу: орнаменти, фрески, фрагменти автентичної підлоги та навіть дух у повітрі храму повертають у давнє минуле. Здається, саме в цей час сходами до князівської молитовні піднімається дружина засновника храму Марія Мстиславівна зі своїм почтом, десь поряд моляться парафіяни та придворні князя... Милуючись розписами святині, не відразу розумієш, як міг не знати, що в Україні збережені такі скарби. Просторість, висота та оздоблення переносять тебе у давню, величну епоху. За дверима храму панує спокій. Церква, мов охоронець історії, здіймається куполами на одному з пагорбів київських Дорогожичів.

Фоторепортаж

«Подорожувала у часі» зі студентами науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська» Марина Проніна. Вона розповіла, що під відкритим небом ця споруда спостерігала за історією не одне століття, була свідком страждань, воєн та татарських набігів, пережила та увіковічнила пам’ять про перших князів і зародження української державності. Стіни, що стали «рукописом», розповідають про особливості сприйняття християнства у різні періоди та показують мистецьку спадщину різних епох. Реставрації ХVІІ—ХVІІІ століть зовні надали їй рис українського бароко, проте всередині переконливо витає дух XII століття.

Кирилівська церква — одна із 19 пам’яток архітектури Княжої доби, що збереглися в Україні до сьогодні. Вона була заснована чернігівським князем Всеволодом Ольговичем, сином Олега Святославовича, на честь взяття ним Київського престолу 5 березня 1140 року. Вважають, що князь присвятив церкву своєму небесному покровителю святому Кирилу архієпископу Александрійському.

«Кирилівський монастир був особливим, адже відігравав роль фортеці. Про це свідчать віконниці-бійниці та товщина стін храму, яка подекуди сягає 198 см», — розповідає нам екскурсовод. За свою історію церква зазнала значних руйнувань. У 1240 році після набігу татар було знято свинцеве покриття даху, що практично залишило цю споруду неприкритою на цілі віки. Церква простояла просто неба приблизно чотири століття, руйнуючись від опадів та війн. Монастир занепав і майже припинив своє існування. Лише на початку XVII століття пам’ятка відроджується під патронатом Київського воєводи, князя Василь-Костянтина Острозького. Храм навіть довелося освятити знову.

Відновлюючи давньоруські розписи, у церкві залишили єдине темперне зображення — Інокентія Монастирського — ігумена Святотроїцької Кирилівської церкви, за часів якого монастир набув найбільшого розквіту. «Це єдиний у храмі взірець портретного монументального стінопису XVII століття, написаний цією технікою», — наголосила Марина Проніна. Під цим портретом виявили фрески XII століття, але через унікальність зображення та техніки його виконання портрет все ж таки залишили.

Архітектура та «настінний літопис» споруди заворожують своєю різноманітністю. У храмі — 80 видів орнаментів, що не повторюються! «Вони складаються з елементів рослинного та геометричного походження та підкреслюють архітектурні форми», — розповідає пані Марина. Всього на території церкви збереглося до 800 кв. м давньоруських фресок, що не мають аналогів. Серед унікальних — настінний розпис XII ст. «Янгол згортає небо». Він був написаний невідомим художником у найкращих стилях давньоруського монументального стінопису і яскраво демонструє слова з Біблії: «Янгол згортає небо у сувій». До речі, ці слова до сьогодні збереглися на фресці, тоді як на інших втрачені. «Фреска «Страшний суд» у Кирилівській церкві — це одне з найбільш давніх і найдеталізованіших зображень Страшного суду на території Київської Русі», — зазначає екскурсовод Марина Володимирівна. На жаль, під час реставрації не всі фрагменти вдалося відновити, тому деякі нанесли за прикладом давньоруського храму в Новгороді.

Велика і дуже цікава сторінка розпису храму пов’язана з іменем Михайла Врубеля. Літньошколярів вразила розповідь Марини Проніної про надзвичайно швидку і геніальну по майстерності роботу майстра над іконостасом, де представлені 4 ікони: Спасителя, Богородиці з немовлям та дві престольні ікони святого Кирила та Афанасія Олександрійських. І про «упізнаваність» людей, яких Врубель несвідомо зображував на ликах святих, і про його особливий прийом, завдяки якому «Космос» на хорах «повертає голову» за тим, хто на нього дивиться.

Екскурсанти не могли не подякувати за таку захопливу розповідь — ми вручили пані Марині інтелектуальні дарунки від редакції, серед яких і бестселер «Сестра моя, Софія...», чимало сторінок якої присвячені великим минулим епохам. Загалом особлива подорож минулим залишила у юних журналістів не лише хороші враження, а й бажання закликати: приходьте у храм і пориньте в історію з безліччю ще нерозкритих таємниць!

ВРАЖЕННЯ

«ЦЕРКВА ЗАЧУДОВУЄ СВОЇМИ ТАЄМНИЦЯМИ»

Юлія КАРМАНСЬКА, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки:

— Кирилівська церква зачудовує своєю колоритністю, автентичністю та кількістю захованих у ній таємниць. Ця подорож направду вдалась завдяки екскурсоводу та атмосфері, яка панує біля столичної пам’ятки. Я ніколи б не подумала, що побачу на власні очі творіння ХІІ століття. Велич та спокій огортають церкву, і це допомагає помітити кожну деталь старовинних фресок, які вдалось зберегти донині.

Найбільше мене вразив факт про те, що будівля стояла понад чотири століття без даху, проте вціліла. Архітектура, інтер’єр та екстер’єр будівлі — особливі, а історія про сходи на другий поверх, що символізують важкий шлях до Бога, змушує замислитись. Цікавими були факти і про роботу Врубеля над розписом стін. Усі розказані історії перерахувати важко, але впевнена, що хто б не прийшов до Кирилівської церкви, він знайде щось необхідне для себе, поглибить власні знання та отримає особливі емоції.

Літня школа журналістики відбувається за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.