Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Лялькам потрібен свій будинок

Продовжуючи екскурсії музеями, «День» запрошує познайомитися з унікальною колекцією іграшок
30 жовтня, 2013 - 10:39
РАДІСТЬ ДІТЕЙ І ЗАМИЛУВАННЯ ДОРОСЛИХ, ДЕВ’ЯТЬ РОКІВ ВИСТАВКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ЕКСПОЗИЦІЯ ДВОХ ТИСЯЧ УНІКАЛЬНИХ ЕКСПОНАТІВ, 15 ТИСЯЧ ФОНДОВИХ ОДИНИЦЬ, УСЕ ЦЕ — ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ ІГРАШОК / ФОТО РОМАНА ВЛАСЮКА

Нагадаємо ми вже побували на екскурсії в Музеї Ханенка  і Національному художньому музеї України (див. «День» №152 і № 179), а тепер відправимося в культпохід всією родиною — до будинку, де панує світ дитинства і казок.

Радість дітей і замилування дорослих, дев’ять років виставкової  діяльності,  експозиція двох тисяч унікальних експонатів, 15  тисяч фондових одиниць, усе це  —  Державний Музей іграшок. Колекція збиралася з 1930-х років, під час активного взаємообміну іграшками між союзними республіками. Тут зібрано старовинні іграшки, народні і сучасні. У невеликому приміщенні представлено лише частину експонатів, оскільки Музей не має свого приміщення.

Світ ляльок і паровозиків, заводних зайців і Вінні-Пухів... Хто ж зможе залишитися байдужим у Музеї іграшок?  Цікаво, що в  експозиції показано не лише фабричні зразки, але й рукодільні народні іграшки, є й старовинні ляльки, яким понад сторіччя і зворушливі екземпляри, створені дітьми та зосередженими дорослими-аматорами.

— Ми проводимо дуже цікаві тематичні виставки — розповідає директор музею Людмила ГЛАДУН — назву лише деякі з них: «Квиток у дитинство»  (про історію іграшки), «Українська народна іграшка»,  «Королівство ляльок», «Все про ведмедиків»,  «Новорічна історія»,  «Театр починається з іграшки», і багато інших.  Із задоволенням   знайомимо  глядача  з авторськими ляльками і ведмедиками Теді, провели  виставку зразків гігантів іграшкової промисловості: Київського експериментально-механічного заводу ім. Ватутіна, Донецької фабрики іграшок.

Найголовніше в нашій роботі те, що ми прагнемо розвивати в сучасних дітей інтерес до створення іграшок своїми руками, проводимо      спеціальні конкурси.  Наприклад, був у нас конкурс м’якої набивної іграшки, а його спонсорами виступили  відомі українські виробники «Гулівер» і «Перемога», які кращі зразки  (навіть якщо їх робили аматори) вирішили впровадити у виробництво, аби різноманітити свій асортимент.

Організовуючи конкурси української народної іграшки, ми орієнтуємося на майстрів, які знають таємниці традиційної іграшки і навчають цього дітей. У результаті — ми провели Всеукраїнський конкурс української народної іграшки, який поповнив колекцію музею чудовими зразками. Окрім того, ведемо й освітню програму: працівниками музею провадяться конференції, семінари, лекції, екскурсії.

Для юних відвідувачів, а також їхніх батьків,  прогулянка експозицією — справжнє свято!  Різноманітність іграшок, розташованих у вітринах за сюжетно-ігровим принципом  не дозволить нудьгувати:  кожен стенд і вітрина повні сюрпризів. Гостей музею зустрічають ляльки-мотанки Середньої Наддніпрянщини, задумливий  Їжачок, виготовлений  із сіна вихователькою з Кривого Рога, гуцульські   конячки з... сиру. Серед простих,  саморобних іграшок —  дерев’яне колесо на паличці, а також унікальні різьблені ведмеді та солом’яні бички. Знайшлося в експозиції місце і для  відомого  радянським  довоєнним  дітлахам «гусячого горла»,   а  молодші покоління  знають  цей експонат  за  фільмом про Дениску Корабльова, який  сам заповнив горохом ще вологе гусяче горло і скрутив його кільцем,  щоб зробити тріскачку для велосипеда.

Як розповіли працівники,  щодня до музею  приходять  відвідувачі  різного віку, в середньому близько  100 — 150 осіб на день. Кількість учасників у кожній екскурсійній групі суворо лімітована: ті, хто бажає дуже  багато, тому запис проводиться заздалегідь,  за півтора — два  місяці.  Штат музею нараховує лише дев’ятнадцять  осіб,  більшість із них  за освітою — педагоги.

Історія нинішнього Музею іграшки розпочалася з  експозиції  дитячої іграшки, яка відкрилася ще... 1936  року, як така, що діяла постійно. Потім виставка поповнювалася зразками, які впроваджувалися у виробництво підприємствами України, тому кількість експонатів неухильно зростала — 1938 року вона нараховувала понад 2000 експонатів, і з’явилася ідея створити спеціалізований музей.

Працювати тут може лише той, хто вважає це улюбленою справою і робить її від душі. У важкі для музею часи самовідданість його працівників допомогла зберегти колекцію.

— Під час війни музейники розділили колекцію на частини, і забрали найцінніші  експонати на зберігання до себе додому,  — розповідає Людмила Гладун, — ті експонати,  які не можна було винести, залишилося стояти у своїх стендах, а музейники чергували ночами,  чули, як механізми заводних іграшок відгукувалися  на вибухи бомб, коли від вибухової хвилі заводні ведмедики починали вибивати дріб на своїх барабанах, а зайці на тарілочках.  Це було страшне  враження  — згадували очевидці.

1944-го року постійно чинну виставку іграшки було заново відновлено, кияни і гості нашої столиці могли відвідати її спочатку на вул. Ю.Коцюбинського, а потім — були переїзди — на вул. Б. Хмельницького і  Городецького. А з 1962 року музей влаштувався на Кловському узвозі, 8.

Ідея створення Державного Музею іграшки практично втілилася 2005 року. На жаль, у музею досі немає свого приміщення.  П’ятнадцять тисяч іграшок потребують  великого, спеціально обладнаного експозиційного простору, надійного і добре влаштованого фондосховища.  Зараз експозицію  розміщено в двох маленьких залах і  коридорі, а під фонди пристосували підвал. Такі умови  абсолютно не відповідають європейським стандартам! Відсутність  режиму температурної вологості в підвальному приміщенні, де зберігаються дивовижні зразки (у тому числі й раритетні іграшки), неминуче  призводить до погіршення їхнього стану. Тому доводиться, час від часу, займатися реставраційно-відновлювальною роботою, проте це складно, оскільки  штатного реставратора в музею немає.  Працівники музею самі відновлюють експонати як уміють, і працюють на ентузіазмі.

— Виділені з держбюджету  кошти йдуть  на оплату комунальних послуг і платню працівників, — пояснює Л.Гладун —  Додаткові кошти можна отримати за рахунок відвідуваності, екскурсій, і надання інших видів послуг, передбачених законодавством. Інтерес до колекції музею  величезний! Ми чекаємо на поліпшення,  і дуже сподіваємося, що незабаром нове приміщення отримаємо. Адже  відвідувачі готові дарувати свої іграшки, а українські виробники поповнюють фонди Музею сучасними зразками, тому унікальна колекція  постійно розширюється.

На жаль, для більшості людей, «музей» асоціюється  лише з  вітринами і стендами. Насправді, на заході і в деяких українських передових музеях не просто демонструють коштовні і старовинні експонати, але ще й провадять семінари і майстер-класи, конкурси та зустрічі з майстрами.  Наприклад,  у Музеї іграшки  має бути ігрова кімната, де після сорокахвилинної або годинної екскурсії діти  могли б погратися — торкнутися іграшок, придумати їм імена, пофантазувати з конструктором, нарядити ляльку, або зліпити з пластиліну улюбленого персонажа казки...

На думку музейників, для повноцінного функціонування, їм потрібна площа на тисячу квадратних метрів. Також необхідно встановити спеціальне устаткування, освітлення, сигналізацію,  регулювальників вологості та температури. Окрім того, важливо продумати конкурсну програму, підтримувати зв’язок із зарубіжними колегами-музейниками, обмінюючись досвідом.

В Україні є організації, які надають підтримку вітчизняним музеям у їхніх потребах. Так, Фонд  Ріната Ахметова розробив добродійну програму  «Динамічний музей», і надає фінансову допомогу українським музеям».

На сьогодні Музей іграшки вдячний усім, хто надає посильну допомогу, а також небагатьом спонсорам, і всім небайдужим людям, які в міру своїх можливостей готові допомогти. Справжні друзі музею — ті, хто з цікавістю відвідує всі виставки,   це родини, які дарували свої реліквії: ялинкові прикраси, лялькове вбрання, іграшкові меблі та сервізи, а також — старовинні ляльки та плюшевих друзів свого дитинства.

— Велику  допомогу та реальну підтримку музей має в особі директора фабрики м’яких іграшок «Гуллівер» Ольги Лисенко. Ми познайомилися 1998 року, коли ще не були музеєм, а мали статус відділу іграшок науково-методичного центру засобів навчання Міністерства освіти — розповідає Людмила Гладун. —  Лисенко вже давно займалася  колекціонуванням старовинних іграшок, цей   інтерес до історії іграшок нас об’єднав. Частина її колекції — ляльки графині Шеховської, які зараз демонструються в одній із зал Музею іграшок. Окрім того, фабрика «Гуллівер» подарувала нам вітрини для експозиції, і стала спонсором конкурсу, який ми проводили.

Якщо говорити про іграшки, передані в дар, — інколи вони перебувають у жалюгідному стані, і потребують  реставрації. Близько двадцяти  унікальних ляльок було «повернуто до життя» скульптором-лялькарем Ядвігою Василевською, автором понад 100 авторських розробок для українських іграшкових підприємств.  Найчастіше нам  передають  іграшки радянського періоду.  Втім, якщо говорити про старі іграшки, то бувають і курйози. Одного дня  прийшов хлопчик і сказав, що  хоче віддати до музею дуже стару іграшку.. і  виявилось, що це машинка, яку йому купили шість років тому. Я доклала великих зусиль, щоб не розреготатися, але для  восьмирічного хлопчика  шість років —  це солідний вік!  Якщо розуміти під друзями музею людей, які з відкритою душею готові подарувати улюблену іграшку  своєї родини, то таких людей дуже багато. Ми працюємо для тих, хто захоплений іграшками, хто цікавиться   їхньою історією, і завжди раді можливості дізнатися щось нове.

Саме для таких небайдужих буде особливо цікавою передноворічна виставка іграшок із вати, яка розчинить свої двері в грудні. Всі, у кого вдома зберігаються радянські парашутисти, балерини і зайці з вати,  має шанс  показати свої родинні «скарби»  на цьому вернісажі, а після закінчення виставки,  за бажанням, можна поповнити музейний фонд своїми іграшковими раритетами.

Олена ШАПІРО, мистецтвознавець
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ