Зона відчуження ЧАЕС: будівельний майданчик, туристична «мекка» та «клондайк» для збирачів металобрухту

Попри те, що станція не виробляє енергію з 15 грудня 2000 року, на її території продовжують працювати майже три тисячі людей. У Зоні проживає близько 200 самопоселенців. Лісами бродять десятки браконьєрів, які полюють на звірів, що мешкають на майже безлюдних територіях. А в останні 10 років сюди почали возити туристичні автобуси. Лише за минулий рік Зону відвідало понад10 тисяч туристів.

Від Києва до головних воріт 30-кілометрової зони відчуження — КПП Дитятки — їхати лише півтори години. Дорога відремонтована лише окремими короткими відрізками. По всій трасі робітники розчищають узбіччя від кущів і дерев, що нависли над проїжджою частиною. У деяких місцях проводять ремонт асфальту. Місцеві жителі кажуть, що таким чином транспортний коридор Київ — Чорнобиль готують до «нашестя» високопосадовців у квітні. «Вони ото заради одного дня все красять. А потом на рік знову забувають за нас. Отак і живемо від квітня до ківтня», — говорить Катерина Поліщук.

Кожні 15 хвилин до Зони під’їжджають вантажівки з будматеріалами та автівки працівників Зони. У тих, хто прямує до спустошеного краю, працівники патрульної служби ретельно перевіряють документи, перепустки та іноді багаж. І лише після цього відкривають шлагбаум.

У автомобілів, що виїжджають із небезпечної території, рівень радіації перевіряють на колесах дозиметром, схожим на пилосмок.

Дорога від КПП до Чорнобиля займає 20 хвилин. У вікнах — пейзажі, які мало чим відрізняються від краєвидів звичайних покинутих сіл: ті ж напіврозвалені будиночки, вулиці, зарослі кущами, напіврозібрані колгоспні сараї...

На кладовищах можна побачити яскраві пластикові квіти. Щорічно в поминальні дні, на наступний тиждень після Великодня, в Зону з’їжджаються люди з усієї України, щоб пом’янути рідних і свою малу батьківщину.

УКРИТТЯ ДЛЯ «УКРИТТЯ»

Територія навколо станції нагадує мурашник — снують будівельники, інспектори та туристи.

Ще 1986 року над 4-м енергоблоком за рекордний термін був збудований об’єкт «Укриття», який мав би перешкодити викидам радіоактивних речовин у атмосферу. Будувався швидко і досить «грубо», зазначають фахівці, тому зараз у ньому багато тріщин. Заступник технічного директора з безпеки ЧАЕС Олександр Новиков пояснює: те, що було збудоване 20 років тому — це найкраще, що могли зробити на той час в умовах величезних доз радіації.

Впадає в очі новенька підпірна конструкція західної стіни. Її встановили лише в 2008 році. Після вибуху відхилилася стіна, на яку спиралися дві балки, що тримали дах. Якби вона впала, ще одна атомна катастрофа була б неминуча. Проте, встановлена 2008 року, підпірна конструкція може гарантувати безпеку лише на 15 років.

Аби не допустити повторення катастрофи, до жовтня 2015 року старий саркофаг планують накрити новою «аркою» висотою 108 метрів. Цей конфаймент (НБК) споруджує Спільне підприємство «Новарка», у складі якого — французькі компанії Vinci та BOUYGUES, німецько-англійська RWE-NUKEM, німецька HOCHTIEF та українські «Укренергобуд», «Фундамент», УкрНДІ стальконструкція, «Укрстальконструкція», «Укренергомонтаж». 70% робіт виконують українські працівники.

За початковим проектом під аркою планували встановити підйомний кран, який мав би забезпечити демонтаж старого «Укриття», конструкцій 4-го енергоблоку та вилучення радіоактивного палива, що після вибуху розтеклося приміщеннями корпусу. Та протягом останніх років проект неодноразово змінювався, і на разі архітектори все ще продумують, як краще вписати кран — зробити його козловим, чи прикріпити до стелі НБК. Забруднені радіацією елементи після вилучення будуть відправляти на спеціальний комплекс зі зберігання та переробки ядерних відходів «Вектор».

2014-го ПОЧНУТЬ ЗАХОРОНЮВАТИ ЯДЕРНІ ВІДХОДИ

Першу частину «Вектора» вже збудовано, наразі планують спорудити ще кілька корпусів. За словами міністра екології та природних ресурсів Олега Проскурякова, на повну потужність комплекс має запрацювати до кінця 2014 року. А заступник директора Центрального підприємства з поводження з радіоактивними відходами Юрій Рейхман переконує, що перші радіоактивні відходи надійдуть сюди до кінця року.

«Зараз у Зоні є понад 800 могильників, куди свого часу ховали забруднені речовини. Це можуть бути й шматки бетону, й будівлі, й дерева, й земля, й трава, й залізо, й усе, що завгодно. Окрім того, ми сюди завозитимемо радіоактивні речовини з українських підприємств, де їх переробляють і зберігають», — підкреслює Рейхман.

При перевезенні, запевняє Рейхман, застосовуватимуться безпрецедентні засоби безпеки. «Кожна машина буде супроводжуватися з космосу, щосекунди буде відомо, де перебуває авто», — підкреслює керівник.

Нині гігантські площі «Вектора» порожні. І журналістам лише теоретично демонструють, як прийматимуть і куди відправлятимуть відходи.

У великій бетонній споруді завдовжки понад 200 метрів і заввишки сім метрів є 20 відсіків, куди в спеціальних посудинах завантажуватимуть радіоактивні речовини, а потім заливатимуть бетоном. Споруда дозволяє захоронити більш як 50 тисяч кубометрів відходів.

Уся відповідальність під час цього процесу лежатиме на машиністі мостового крана Олександрові Дем’яновському. Чоловік каже, що не боїться працювати з радіоактивними речовинами. Він працює в Зоні вже понад 20 років. «Коли приїхав сюди, ще боявся, а зараз уже — ні. Тоді був 1992 рік, країна розвалювалася, от і вирішив — приїду, зароблю грошей — і додому. Потім сподобалося, втягнувся», — розповідає Дем’яновський. Він живе в Чернігові, але щотижня приїжджає сюди на роботу й вахтовим методом кілька днів живе в місті Чорнобилі. Чоловік розповідає, що зарплата в нього невисока. «У мене шостий, найвищий, розряд, і зарплата до трьох тисяч гривень. Із усіма доплатами, коли нам дають добові та трансферти, виходить десь 4700 — 4800. Але це — державне підприємство, й ти знаєш, що тебе завтра не виженуть. От усі зараз кажуть, що має бути ефективний власник. Так ефективний власник, що будує НБК, тут усіх так «палить» (працівники перебирають допустиму дозу опромінення. — Авт.)! Вони працюють у локальній зоні, тобто на 4-му блоці. Звісно, в них там набагато більше гамма-фон. Постійно набирають нових працівників, обіцяють великі гроші, а ті набирають велику дозу радіації й їх виганяють», — розповідає Дем’яновський.

Для моніторингу рівня опромінення кожен працівник Зони носить на грудях чорненький прямокутний значок із цифрами, який є накопичувачем радіації. Він вбирає її в себе стільки ж, скільки й господар, який його носить. Таким чином, порівнюючи з нормами, можна легко визначити, наскільки велику дозу опромінення отримав працівник.

КЛАДОВИЩЕ ЗАБРУДНЕНОЇ ТЕХНІКИ ЗДАЛИ НА БРУХТ

Але до «Вектора» потраплять не всі забруднені матеріали, які були на території Зони. Багато хто, мабуть, пам’ятає картинки з «кладовищем» машин в Чорнобилі. Там стояли трактори, пожежні машини, бронетранспортери, вертольоти, які брали участь у безпосередній ліквідації катастрофи та будівництві об’єкта «Укриття» 1986 року. Працівники Зони відчуження розповідають, що тепер цю техніку можна побачити тільки на старих фотографіях. «Там уже майже нічого не залишилося. Ще з кінця 90-х техніку почали вивозити на брухт. А на деяких вантажівках знімали майже нові двигуни й пускали їх на запчастини. Було укладено спеціальні контракти з приватними фірмами, які цим займалися. За договором, вони мали б перед продажем очистити цю техніку від радіації», — розповідає «Дню» працівник Зони, який попросив не називати прізвища.

Зробити такі маніпуляції з іншим, дуже привабливим щодо «брухту» об’єктом, який стоїть у лісі за шість кілометрів від станції, наразі не можуть. Радіолокаційна станція для раннього виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет «Дуга-3» складається з двох решітчастих антен: площа першої дорівнює десяти футбольним полям, розміри другої — 90 на 230 метрів. Таких комплексів у СРСР було всього три. І чорнобильський — єдиний, що зберігся до сьогоднішніх днів, інші знищили. Кажуть, що будівництво цього об’єкта обійшлося тоді УРСР майже в 1,5 мільярда доларів. Це, до слова, вдвічі дорожче, ніж будівництво Чорнобильської АЕС. Працівники Зони кажуть, що станція збереглася лише через те, що нема можливості її розібрати. «Із неї позрізали певні металічні елементи. Для того, щоб розібрати станцію, треба опустити її на землю, підірвавши в основі. Але проводити такі підривні дії заборонено в Зоні відчуження», — розповів працівник Зони.

РАДІАЦІЙНИЙ ФОН БІЛЯ СТАНЦІЇ — ЯК У ЛІТАКУ

Поки що Зона відчуження — це два контури колючого дроту вздовж умовних кіл радіусом 30 і 10 кілометрів. Проте в Держагентстві з управління Зоною не виключають можливості зміни статусів зон (їх на сьогодні чотири). Наприклад, зону посиленого контролю можна вже визначати як зону добровільного відселення. Екологія потроху відновлюється. За останні 27 років завдяки процесам природного розпаду хімічних елементів у багатьох місцях зменшився радіаційний фон. У середньому, в Прип’яті фон 200 мікрорентген на годину, щоправда, в окремих точках, особливо в парку розваг ця позначка піднімається до 700 мР/год. І це при нормі в 12 мР/год. Рівень радіації в 300 метрах від 4-го енергоблока в двадцять разів перевищує норму. «Це не набагато вищий рівень радіації, ніж у салоні літака, який летить на висоті в 10 тисяч метрів. По траві я не раджу ходити. Значно «чистіше» — на асфальті. Він пройшов дезактиваційні заходи», — розповідає заступник голови Держагентства з управління Зоною відчуження Василь Махно.