Зміни в Конституцію – зі «спортивним азартом»

Адміністрація Президента «дотиснула» народних депутатів. 2 червня вони 335-ма голосами проголосували за зміни в Конституцію в частині правосуддя. Окремо за фракціями «герої» виглядають так: «БПП» — 138 депутатів, «Народний фронт» — 80, «Опозиційний блок» — 38, Радикальна партія — 1, «Батьківщина» — 13, «Відродження» — 22, «Воля народу» — 18, а також 25 позафракційних. Від «Самопомочі» закон не підтримав жоден депутат. Фактично повна ідилія умовних «майданних» депутатів з колишніми регіоналами та їхніми сателітами. В чому причина такої єдності?

«Безперечно, це певний компроміс, але й серйозний крок вперед, — коментує «Дню» Анатолій Матвієнко від президентської фракції «БПП». — Там достатньо запобіжників. Зрештою, нам дійсно потрібно очищати суди. Деякі депутати не хотіли голосувати через надто високу зарплатню суддів, яку прирівняли до зарплатні співробітників НАБУ. Фактично їхня зарплатня перевищуватиме зарплатню суддів у Польщі, яка має більший ВВП на душу населення. Але, якщо ми хочемо запобігти корупції, це рішення має бути, хоча воно і не є головним гарантом. Система декларування ж чітко контролюватиме прибутки та витрати суддів».

ГРУПА ПІДТРИМКИ ПРЕЗИДЕНТА — ГЛАВА АП БОРИС ЛОЖКІН, ЙОГО ЗАСТУПНИК ВІТАЛІЙ КОВАЛЬЧУК ТА... АРСЕНІЙ ЯЦЕНЮК — ПОПРИ ТЕ, ЩО «ПРЕЗИДЕНТСЬКІ» ТАКИ УСУНУЛИ ЙОГО З ПОСАДИ ПРЕМ’ЄРА, БУВ У ГАРНОМУ НАСТРОЇ

Переконувати депутатів проголосувати за конституційні зміни до парламенту приїхав Президент Петро Порошенко. Також був присутній у повному складі Кабінет Міністрів. Агітував Петро Порошенко із особливим спортивним азартом. За словами Глави держави, це реальна реформа, яка «поверне українцям право на правду», а також він заявив, що «отримав на це благословення пресвятих отців». Крім того, Петро Олексійович повідомив, що прийняти зміни до Основного Закону закликали і західні партнери. 

«Сьогодні під загрозою Асоціація України із ЄС, безвізовий режим та продовження санкцій проти РФ через скандали та корупцію в нашій державі, — каже «Дню» один з народних депутатів від «Батьківщини», який категорично наполягав на анонімності. — Тому потрібно продемонструвати Заходу реформаторські кроки у вигляді судової реформи. Найперше, чого очікують із реформ, — це суди, оскільки це базова річ, яка гарантує покарання за корупцію. На Заході втомилися від скандалів в Україні. А те, що Адміністрація Президента маніпулює та користується цією ситуацією, щоб протягнути посилення повноважень Глави держави та його вплив на суддів — це, звичайно цинічно, як і під час призначення свого генпрокурора».

ЦЕЙ ПАРЛАМЕНТ МОЖЕ ВСЕ

Те, що нинішня влада опинилася в ситуації, коли її ззовні змушують змінювати Конституцію країни, винна насамперед вона сама. Показовий приклад — Мінські угоди, завдяки яким Кремль загнав у пастку офіційний Київ і переконав Захід стати на цей шлях. Про відсутність же боротьби з корупцією в Україні, американські та європейські партнери говорять досить давно і відкрито, проте реальних кроків з цього приводу в нашій країні так і не відбувається. Натомість — офшорний скандал.   

«Щоб прибрати корупцію, ми вводимо норму єдності судової практики, — коментує «Дню» Леонід Ємець, народний депутат від «Народного фронту». — Тож пленум Верховного суду прийматиме судову практику для тих чи інших спорів, у результаті через 5—6 років кількість судових спорів зменшиться на порядки. Це ми підкріплюємо іншими процедурами: ліквідуємо Вищий адміністративний, господарський, спеціалізований суди, як рудименти режиму Януковича і Кучми для контролю владою судових процесів. Всі судді Верховного суду звільняються, а нові люди набираються через конкурси — це не лише судді, а й люди не з системи — адвокати та викладачі ВНЗ із досвідом не менше 10 років. Вводиться Антикорупційний суд, який займатиметься питаннями, підслідними НАБУ».

ВІКТОР ШИШКІН НАМАГАВСЯ ДОКРИЧАТИСЯ СВОЇМИ АРГУМЕНТАМИ

Зауважимо, що з самого ранку четверга депутати встигли прийняти в першому читанні закон про судоустрій і статус суддів, який безпосередньо пов’язаний із змінами в Конституцію. «Цей закон має вирішити проблемні питання, в результаті чого буде чесний і справедливий суддя», — каже Леонід Ємець.

«Є декілька красивих сентенцій і новел, які є привабливими, але, на превеликий жаль, під прикриттям тих сентенцій є речі, які будуть знецінювати Основний закон, — заявив під час виступу з трибуни голова фракції «Самопоміч» Олег Березюк. — Так, можна звільнити суддів, підкреслюю, можна. А хто буде  їх набирати? Протягом наступних двох-трьох років повна монополізація набору суддів. Деякі судді навіть не будуть цього проходити. Наступне — це  монополізація  адвокатської послуги в країні. Це абсолютно незрозуміла сентенція щодо ролі прокуратури, яка буде організовувати процеси. Це є багато речей, які нівелюють цінність Основного закону країни, який не повинен мати подвійних думок і подвійних функцій. Олігархат може скористатися тим і зацементувати остаточно свій режим, прикриваючись добрими намірами».

ГРУПА «ВОЛЯ НАРОДУ» ЗАВЖДИ ВДАЛО ВЛОВЛЮЄ КОН’ЮНКТУРУ. НЕ ДАРМА ВОНИ Є ОДНИМИ З ГОЛОВНИХ БЕНЕФІЦІАРІВ ЄВРОМАЙДАНУ

«Зміни руйнують баланс розподілу влад, які визначені нині Конституцією, — наголосив в нашому попередньому матеріалі «А судді хто?» кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Микола Сірий (№94 за 31 травня 2016 р.). — Якщо говориться про незалежність судової влади, то це означає, що парламент не має права обмежувати компетенцію судів. Тобто вся судова влада має належали судовій системі. Ті ж зміни, які пропонуються, залишають за парламентом визначення обсягу судової компетенції. Окрім цього, процедура, якою пропонується призначати суддів (відбиратиме Вища рада правосуддя, а затверджуватиме Глава держави) фактично означає підпорядкування судової гілки влади Президенту».

Деталі конституційних змін, звичайно, мають велике значення і їх ще неодноразово аналізуватимуть, але найбільша проблема полягає в іншому. Суддя Конституційного Суду (2006—2015 рр.) Віктор Шишкін про це неодноразово наголошував. «Насамперед, щоб проштовхнути ці зміни, Президент в черговий раз через коліно зламав народних депутатів — це до питання якості парламентаризму в парламентсько-президентській республіці, — коментує «Дню» Віктор Шишкін. — Про те, як «працювали» з депутатами, зокрема, використовуючи тиск «чорної касою» Партії регіонів, мені особисто розповідав один з парламентарів. Тепер — про головне. Зміни до Конституції — це колабораціонізм, це участь у грі Путіна щодо його відбілювання на міжнародній арені. І в цій доктрині наша влада йому реально підігрує. По-перше, Президент не виконав свій конституційний обов’язок — не ввів воєнний стан за наявності військового вторгнення військ іншої держави на нашу територію, що одночасно дає підстави для проведення законної мобілізації (пункт 20 статті 106 Конституції). По-друге, якщо у нас немає умов воєнного стану, то чому тоді ідуть фронтові бої із застосування танків, артилерії, військово-повітряних сил і тисячі загиблих при захисті незалежності України, є мільйони біженців? А за умов воєнного стану Конституцію не можна змінювати (ч. 2 ст. 157). Додатково підкреслюю — в умовах воєнного стану, а не після його введення. І це не лише чиста теорія права, а зовнішньо політична катастрофа України. Таким чином, ми підтверджуємо, що у нас немає агресії Путіна, який на весь світ розповідає, що у нас «громадянська війна. Тобто, мало того, що Президент фактично підпорядкував собі суддівську гілку влади, так ми ще підіграли Путіну, показавши світові що у нас «внутрішній конфлікт».

Саме ж голосування в парламенті продемонструвало, що у Верховній Раді фактично відсутня реальна опозиція. Неголосування двох фракцій, як показує практика, може бути пов’язане не стільки з ідейними переконаннями, скільки з відсутністю певних домовленостей по іншим питанням. А ті, хто, проголосувавши «за», пояснюють своє рішення необхідним компромісом чи тиском ззовні, насправді допомагають вибудовувати в країні вертикаль влади під президента, створюючи, таким чином, хибну систему координат. Питання тільки — заради чого? Поки точно не заради реформ. Суть змін до Конституції не в їх протягування будь-якою ціною, а насамперед в правовій культурі.