Чотирилапий боєць ДСНС служить на Харківщині і рятує людей

Нещодавно Державна служба з надзвичайних ситуацій на своїй Фейсбук-сторінці розмістила інформацію про дещо незвичного рятувальника – таксу на ім’я Кріс. Пес служить у ДСНС разом зі своїм господарем – кінологом і рятувальником Сергієм Лухіним. “Український інтерес” зв’язався з Сергієм та попросив розповісти про чотирилапого бійця ДСНС.

– Коли Ви прийшли до ДСНС? Саме з собакою прийшли на службу, чи Кріс з’явився потім?

На службу я прийшов у 2013 році, у Навчальний центр Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України. Перед цим тут було створено відділення пошуково-рятувальних робіт, до якого входять три особи, а у них – три собаки. Я є начальником цього відділення і мій собака служить разом зі мною. Ми знаходимось неподалік Харкова, у селищі Ватутіне.

Я прийшов сюди працювати разом з собакою. У нас у ДСНС є дві форми, за якими можуть працювати собаки – є такі собаки, котрі належать державі, так звані “штатні”, а є такі собаки, що працюють за договором. Наприклад, Кріс – мій особистий собака, але на договірних засадах я його передав нашому Навчальному центру для виконання пошуково-рятувальних робіт. В обох випадках держава забезпечує собак всім необхідним.

– Яке завдання Кріса? Які його службові обов’язки?

Його основне завдання – пошук людей під зруйнованими конструкціями будівель та споруд. Слава Богу, у нас не буває дуже багато виїздів. Наша сфера відповідальності – Харківська область. У нас, дякувати Богу, останнім часом не було масштабних катастроф, де була б необхідність використовувати собак. Тому більшість робочого часу займають тренування. Ми тренуємось постійно, аби, коли в тому буде потреба, змогли відпрацювати якісно і врятувати людей, котрі потребуватимуть нашої допомоги.

– Чи були у Вас закордонні відрядження? Адже наша ДСНС часто допомагає своїм іноземним колегам.

Таке, в принципі, буває. Але особисто в моїй практиці ще не було. Працюємо на Харківщині.

– Тобто, Кріс поки що за кордоном не був?

Ні, ми були за кордоном, на змаганнях. Нам потрібно постійно підтримувати робочі якості, то для цього є найкращим саме участь у змаганнях. Це допомагає виявити всі помилки у підготовці собаки. На змаганнях ми намагаємось максимально наблизити умови роботи собаки до реальних, навіть зробити їх складнішими, ніж то буває в реальності. Тому ми з Крісом їздимо по Україні на змагання і на тестування, а минулого року були на змаганнях в Італії.

– Чим відзначився Кріс під час служби?

Дуже великих вже “подвигів” не було. Ми пишаємось, в першу чергу, нашими результатами, які ми показуємо на тестуваннях і змаганнях. Оскільки такса не є службовою собакою, за своїми породними особливостями є досить складною і своєнравною твариною, її важко дресирувати, особливо в тому напрямку, якого вимагає наша служба у рятувальному підрозділі. Це – норна собака, коли вона в норі бореться з лисицею, а саме для цього виводили таксу, то там поруч з нею немає хазяїна, котрий би їй підказував, що робити і допомагав. Вона має приймати власні рішення. Тому я можу пишатися тим, що в мого собаки є талант саме до нашої роботи, а в мене вистачило терпіння, щоб видресирувати його для цього. Наш норматив доволі складний. Міжнародна назва цього нормативу IPO-R. Він складається з двох частин. Перша частина – це слухняність та спритність, там поряд зі стандартними командами “сидіти, лежати, поруч” тощо, є специфічні вправи, покликані навчити собаку працювати у випадках, котрі можуть статись з нею в реальній ситуації. Наприклад, там є робота на “рухомому бумі”, це дошка, яка лежить на двох бочках. Коли собака на неї застрибує, дошка рухається. Є тренажер “горизонтальна драбина”, він імітує розвалену бетонну плиту, по ньому дуже складно ходити. Є вправа “керування на відстані” – це три тумби, на які на відстані необхідно скерувати собаку. Всі ці вправи складні для будь-якої собаки. Для такси це ще складніше, адже це не службовий собака, з ним треба зуміти домовитись, щоб праця йому була в радість. Ці вправи готують собаку до того, що з нею може статись у ситуації вже пошукового етапу на реальній аварії.

І другий етап у нас вже суто пошуковий. При пошуку у техногенному завалі у нас є клас “А”, коли ми за двадцять хвилин шукаємо двох людей на території близько тисячі квадратних метрів; і є клас “Б”, коли ми шукаємо три людини за півгодини на території від 1200 до 1500 квадратних метрів. До цього додаються “закладки” різної складності. Собака на класі “Б” має обов’язково знайти сховок з живою людиною або на глибині двох метрів, або на такій же висоті. Для собаки це доволі великі відстані, а для такси, як ви розумієте, така висота є складним завданням внаслідок особливостей її тіла. Але Кріс з цим успішно справляється.

– Основне завдання собаки – це знайти людину?

Так, звичайно. Головне – відшукати живу людину під завалом. Це є основним завданням і вправи на слухняність та спритність лише готують собаку до цього. Тому у нас є інший варіант нормативу, не міжнародний, а внутрішній ДСНСний, на якому у нас вже не перевіряють слухняність та спритність, а перевіряють лише можливості для пошуку. Там завдання вже більш складне – і більше часу, і більша площа пошуку, і більше людей треба знайти. Найскладніший момент – ми не знаємо, скільки людей нам треба шукати. Максимально наближено до реальних умов.

– Собачка ходить по уламках, гострих предметах. Передбачено якийсь захист? Лапки ж можна поранити?

Можна використовувати спеціальні бахіли. Але з Крісом я їх не використовую. Його маленька вага і спритність дозволяють йому навіть на битому склі не травмуватись. Для інших, важчих собак, передбачено захист лап.

 – А чому саме такса? Чому такий вибір?

Тут досить складно. Спочатку в мене з’явилася собака, потім з’явилося дресирування і кінологія в моєму житті, а лише потім я прийшов на службу. А такса… Я з дитинства хотів собаку, але наші житлові умови не давали можливості її завести. Коли я підріс і був на другому курсі, то я з матір’ю домовився, що можу завести собі собаку. Але, оскільки я вже доросла людина, навчаюсь в університеті, маю стипендію, то витрати на неї нестиму сам. На той момент я ще не дуже знав про різні породи собак, такса на той момент мені здалась ідеальним вибором – за розміром підходить, їсть відносно небагато. При цьому мені здавалось, що вони розумні, гарні, слухняні. З маленьких порід я на той момент знав ще йоркширського тер’єра та чіахуа-хуа, які вже зовсім маленькі. Тому все вийшло досить спонтанно.

– Такса – дуже смілива та імпульсивна собака. Як Ви з цим справлялись?

Так, до року, поки він був маленький, поводився дуже погано. Кріс кидався на все, що бачив навколо. На всіх собак, йому було абсолютно байдуже, хто його суперник. Наприклад, він кидався на сенбернара. Мені було дуже страшно, що цей сенбернар його просто затопче. Класична байка про Моську і слона. Він дуже погано себе поводив. Тому, коли Крісу виповнився рік, я зрозумів, що без навчання та дресури не обійтись, оскільки моя мрія про гарного друга, який мені буде давати лапу та приносити паличку якось не справджувалась. Тому я пішов на дресирувальний майданчик, на який я його приносив на руках, ставив на землю, ми займались, я його знов брав на руки і йшов додому, оскільки залишати його на землі було небезпечно – він кидався на всіх. За чотири місяці наполегливої праці, грамотної роботи кінологів ми змогли зробити з нього “людину”. У травні 2009 року ми прийшли на майданчик, а вже у серпні ми виступали на змаганнях зі слухняності – є у нас такий норматив “міський собака” – ми вже могли там брати участь.

– Поліційні собаки часто живуть менше за цивільних. Специфіка роботи. Як у Вашому випадку? Адже дев’ять років для пса – таки вже поважний досить вік.

– Мені здається, що навпаки в нашій ситуації. Щодо великих собак, я сказати нічого не можу, як там краще для них – чи бути на службі, чи не бути. Що стосується, такс, то більшість з них лежать на диванах, мають зайву вагу і мало рухаються. У них у тому віці, у якому зараз перебуває мій собака, починаються проблеми зі спиною – це проблема всієї породи; починаються проблеми з лапами; через ожиріння починаються проблеми з серцем. За рахунок того, що мій собака весь час у роботі, рухається, він спортивний, у нього зараз набагато менше цих проблем. Для собаки, якому дев’ять з половиною років, він почуває себе стовідсотково гарно. У великих собак, можливо, інакше, але мені здається, що набагато краще, коли собака буде займатися роботою. При правильній підготовці до роботи стресова ситуація не буде таким вже великим потрясінням. А ось постійна спортивна робота, якщо можна так сказати – фізкультура, постійно буде підтримувати собаку у гарному фізичному стані.

– Якісь випадки, пов’язані з Крісом, вам особливо пам’ятні?

– Один випадок я всім розповідаю, він був страшним для мене. Ми тоді обстежували приміщення разом з Крісом – після вибуху газу, здається у 2012 році. Тоді ми ще були волонтерами, але для собаки то не має значення.  Піднялися на п’ятий поверх. Це був житловий будинок, від вибуху там вилетіли шибки і балконні загородження. Всі перегородки поскладалися. Людині ходити було небезпечно, я стояв у дверях, мені було не видно, що зовні балкон. А тут Кріс взяв і вийшов через вікно. У мене навіть серце зупинилось. Я стою і думаю – якщо люди внизу закричать, значить все, він впав. Виявилося, що це було не вікно, а вихід на балкон. Кріс обнюхав там все і зайшов через інший балконний отвір. Насправді це дуже небезпечний момент, адже наші собаки повинні бути навчені розуміти небезпеку висоти, щоб вони не стрибали з верхніх поверхів.

– У Вас з Крісом попереду змагання. Що це за турнір?

Це буде Чемпіонат Світу собак-рятувальників IRO (Міжнародна організація кінологів-рятувальників). Цей чемпіонат проходить щорічно, це найбільші змагання для собак-рятувальників. Вони престижні, важливі для підтримання форми і, найголовніше, – вони дають зрозуміти, чи правильно ми готуємо собаку. Чемпіонат світу буде проходити у вересні, в Австрії. Правила на ньому такі самі, як у нас на іспиті: тобто тестування слухняності та спритності, пошук трьох людей за півгодини на завалі.

– Ви з Крісом останніми днями перетворились на зірок. Це заважає роботі?

До мене після публікації на сторінці ДСНС почали звертатись журналісти. Поки що це не заважає. Тренування собаки у нас розтягнуте на цілий день. Ми не виходимо на кілька годин і не муштруємося. Ми працюємо 15-20 хвилин щогодини, протягом всього дня, у такому графіку інтерес людей до нашої роботи не заважає. Звичайно, якби була бойова ситуація і ми б поїхали рятувати людей, то ніхто б інтерв’ю не давав. Але поки ми в процесі навчання, то я з задоволенням спілкуюсь з тими, хто цікавиться нашою службою і роботою.

Джерело: uain.press