Вибили зуби, потім — п’ять пострілів у голову

20 червня 2017 року в Ялті (по лінії Інтерполу) було затримано екс-комбата «ДНР» сорокашестирічного Вадима Погодіна, позивний «Керч». Ялтинський міськсуд заарештував його «для забезпечення можливості видачі правоохоронним органам України». Погодіна звинувачують не просто в убивстві, а в тому, що він командував розстрілом шістнадцятирічного школяра Степана Чубенка.

23 липня 2014 року Стьопу затримали в Донецьку (який вже було окуповано), тому що на рюкзаку десятикласника помітили синьо-жовту стрічку, а серед речей знайшли шарф футбольного клубу «Карпати» — цього виявилося достатньо. Додому, до Краматорська, Стьопа більше не повернувся.

З протоколу допиту одного зі свідків злочину

«Поруч із блокпостом, перпендикулярно до дороги, було споруджено оборонні лінії у вигляді окопів. При цьому бійці батальйону «Керч» здійснювали контрольно-пропускний режим ... Я став свідком того, як на блокпосту, який розташовано на шляху до селища Моспіно, Погодін, Москальов та Сухомлинов застрелили неповнолітнього хлопця Чубенка Степана. Про цей факт я детальніше розповідав у рамках іншого кримінального провадження.

Відразу після позбавлення життя цього хлопця Погодін віддав наказ у військовій манері бойовику на прізвисько Ведмідь, який служив на вказаному блокпосту, щоб останній організував поховання Чубенкоа. Я залишив селище Горбачево-Михайлівка, оскільки почав побоюватися за своє життя».

Горбачево-Михайлівка, розстрільне село

— Знаєте, хто головний двигун слідства? Матір Стьопи, — каже полковник Ігор Новосельцев. — Наполеглива. Бо стільки людей зникло й пропало — все, з кінцями. І проти дітей велика хвиля насильства піднялася. До війни такого на Донбасі не пам’ятаю, а я з 93-го року в карному розшуку.

Новосельцев — старший оперуповноважений з розкриття злочинів проти особистості Управління карного розшуку ГУ МВС України Донецької області. Він та його нинішній керівник, давній колега, полковник Артем Васицький плюс група силовиків зі званнями нижче «вийшли» до Краматорська восени 2014-го. Звучить як «вийшли з оточення». Багато з тих, із ким служили (на кшталт
екс-начальника Донецького УБОЗу на прізвище Дикий, зараз «міністр внутрішніх справ ДНР»), виявилося, все життя чекали на  Росію.

У той час Краматорськ вже перебував у стані «після війни»: 77 зниклих безвісти, 87 невпізнаних трупів. Невеликий загін Гиркіна-Стрєлкова захопив і майже три місяці тримав у страху місто, де тільки в міліції значилося до півтисячі співробітників, не враховуючи управління СБУ, двох прокуратур та військової комендатури, розташованої на місцевому аеродромі, де, до того ж, дислокувався спецназ.

— Не знаю, до кого мама Стьопи раніше зверталася. Побачив її у кабінеті Васицького, — згадує Новосельцев, — залишився послухати.

Як батьки кілька місяців шукали сина «за блокпостами», домоглися від «Народної Республіки» страшної правди, пережили впізнання тіла, які не збожеволіли, поки тривала судмедекспертиза, привезли додому в пластиковому мішку щось рідне, що називалося тепер останками, — ховати ...

У кримінальній справі, порушеній на території, підконтрольній Україні, один зі свідків добровільно вирішив допомогти слідству — зняти камінь із душі. Він спостерігав страту в Горбачево-Михайлівці від початку до кінця, але знав убивць тільки за прізвиськами: «Керч», «Жора», «Буба». Їхні прізвища й інша інформація, що беззаперечно підтверджують особистості, встановили самі батьки Стьопи, які цілодобово моніторили соціальні мережі й сайти на кшталт «Русской весны».

Фото «Керча» (Погодіна), «Жори» (Москальова) та «Буби» (Сухомлинова) теж знайшли в безлічі.

Свідок упізнав усіх і пізніше приїхав до Краматорська, оскільки Горбачево-Михайлівка, як і раніше, перебувала під контролем «ДНР», для проведення слідчого експерименту — реконструкції побачених ним подій: як серед білого дня стратили Стьопу.

— Турляли з ноги, поки сидів, зв’язаний, під комендатурою. Зуби вибили. Повели до берега річки. Руки скрутили за спиною скотчем, футболку — на голову. Кросівки з нього перед розстрілом зняли, мародери. «Керч» вистрілив у потилицю. Всього пострілів п’ять ... Досить подробиць ... — закриває записник мій співрозмовник.

Матері дали очну ставку зі свідком. Вона почула набагато більше, включаючи фразу: «Вибачте, що не врятував вашого сина ...» розшукала ще очевидців, які, після сумнівів, погодилися, незважаючи на страх, виступити у суді. Відбити хлопчиська у бандитів ніхто з жителів Горбачево-Михайлівки не ризикнув. Справу направили до суду в листопаді 2015 року.

У «ДНР», за особистою вказівкою глави самопроголошеної республіки Захарченка, злочин також розслідували. І вийшли на тих самих людей — Погодіна, Москальова, Сухомлинова.

Москальова навіть затримали й допитали. «Нова» має у розпорядженні протокол цього допиту.

З протоколу допиту Москальова («Жора»)

«...  наприкінці липня 2014 року до смт Горбачево-Михайлівка прибув Погодін В. В., який дав наказ військовикам підрозділу «Керч» доставити до нього Чубенка С. В. Потім Погодін В. В., без достатніх підстав підозрюючи Чубенка С. В. в участі в українській організації «Правий сектор», вважаючи останнього причетним до спалення в Одесі 2 травня 2014 року учасників Антимайдану, а також через відмінні від його (Погодіна В. В.) політичних та ідеологічних поглядів, що суперечать ідеям побудови «Донецької Народної Республіки», вирішив скоїти навмисне вбивство неповнолітнього Чубенка С. В.. Для виконання зазначених злочинних цілей він залучив військовиків підрозділу «Керч» Сухомлинова М. В. та Москальова Ю. А., яким повідомив, що Чубенко С. В. є членом організації «Правий сектор» <...>, за що Чубенка С. В. належить розстріляти. <...> Сухомлинов М. В <...>, перебуваючи на краю окопу, зробив постріл в область потилиці неповнолітнього Чубенка С. В., який сидів на колінах в окопі зі зв’язаними за спиною руками. З огляду на те, що після пострілу Чубенко С. В. подавав ознаки життя, Погодін В. В. узяв у Сухомлинова пістолет і зробив ще не менше чотирьох пострілів у потиличну область голови Чубенка С. В., від яких той помер на місці. Потім Погодін віддав наказ Москалеву Ю. А., що перебував поруч (з метою приховування слідів злочину) здійснити поховання трупа Чубенка С. В.».

Погодіна, Москальова та Сухомлинова звинуватили у вбивстві, скоєному групою осіб за мотивами ідеологічної ненависті, суд вирішив помістити їх під варту. Але у квітні 2015-го прокуратура «ДНР» повідомила офіційним листом: «Фактичне місцезнаходження зазначених осіб не встановлено».

Москальова у «ДНР» все-таки спіймали. Він переконав суддів у тому, що особисто не стріляв. Матері Стьопи запропонували написати заяву: вимагаю, мовляв, відшкодування моральної та матеріальної шкоди. «Хочу, щоб гарував на довічному ув’язненні, а гроші до дитбудинка «Антошка» надсилав, над яким Стьопа шефствував!» — відповіла вона. Обвинувачений відсидів недовгий термін і втік із Донбасу на батьківщину, до Чувашії. За моєю інформацією, у Чебоксарах Москальова було заарештовано за «червону картку» Інтерполу — до міжнародного розшуку усіх трьох убивць Степана подала Україна. Видачі, через невідомі причини, не відбулося, й «Жору» випустили на волю. «Буба» (Сухомлинов) «загубився» в Росії незабаром після скоєння злочину, й досі про нього нічого невідомо. Заарештованого в Криму ватажка — «Керча» (Погодіна) , неодноразово судимого, полковник Новосельцев добре пам’ятає ще з часів мирного Донецька:

— Беззаконник, але зі зв’язками нагорі. Розумієте, так? УБОЗ його кілька разів затримував, СБУ вела — викручувався кожен раз.

А батальйон «Керч» розпустив, знищив своєю мученицькою смертю 16-річний Степан Чубенко.

Сталева

Матір Степана має ім’я Сталіна.

— А це ім'я — похідне від слова «сталь», «сталева» , тобто сильна, а не від того, що ви подумали, — парирує вона. Чоловік Віктор, високий, статурний, звертається до дружини «Сталечка». Вона викладає російську мову та літературу в школі, де навчався Степан. Уродженка Магадана, в Краматорську від дня заміжжя — від початку дев’яностих. Громадянка Росії, на Україні має постійну посвідку на проживання. Коли про те, що сталося, дізналася завдяки ЗМІ вся країна, юнакові посмертно присвоїли звання Народного героя України (є такий недержавний орден, заснований волонтерами), а в МЗС поцікавилися, чому Сталіна не приймає українське громадянство.

— Мене з російським паспортом ніхто ніколи на Донбасі не гнобив, поки не прийшли й «захистили». Нехай знають — є росіяни, які теж люблять Україну, але й від батьківщини не відмовляються навіть зараз, — відповіла вона.

Вдома у Чубенків я провела два дні й дві ночі. Про Стьопу мені розповідали в теперішньому часі, без сліз, показували відео (мама розібрала у комп’ютері архіви).
Ось воротар місцевого «Авангарду» (велике футбольне майбутнє, вважають тренери, талант плюс цілеспрямованість) під Новий рік просить у Діда Мороза нові наколінники й рукавички, хитро вказуючи у листівці магазин і ціну (сім’я живе дуже небагато). Дід Мороз обіцяє подумати: «А поки що, дорогий Стьопа, кладу під ялинку орфографічний словник, щоб ти не засмучував мене помилками». Традиція домашніх «капусників» й інших стінгазет — у кого ще такі кльові батьки! — переноситься на створену Степаном міську команду КВК. Він займається греко-римською боротьбою, читає на конкурсі військові вірші Симонова, складає пісні й «План з розвитку дитячо-юнацького футболу в Донецькій області», не по літах самостійний і вільний — головний біль учителів, яким подобаються сумирні «середні» діти, улюбленець дівчат, нянька для малечі у дворі, борець за справедливість ...

— Нам хочеться думати: Стьопку розстріляли на кілька днів раніше, ніж вважається. І він менше страждав, — вимовляє Сталіна.

Батьки ходили по літньому пеклу Горбачево-Михайлівки з фотографією зниклого сина, у Донецьку на телебачення їх не пустили. «А за кого він у вас?» — цікавилися місцеві. І ховалися за парканами. Бійці батальйону «Керч» любили просто так, для розваги, стріляти над головами. Якийсь «ополченець» зглянувся: «Пам’ятаю цього хлопця. Йому вибір дали: воювати разом із нами або ... (пауза) довго рити окопи». Потім почали брехати про мінометний обстріл, під час якого всі «робокопи» (так називали полонених) розбіглися. Громадянство Росії допомогло матері пробитися на прийом до Захарченка. Той обіцяв посприяти. Незабаром Чубенків повідомили: на жаль, Степана немає серед живих. Встановили членів розстрільної команди. Повернули паспорт юнака. Сказали, що обвинувачувався за зв’язок із «Правим сектором» і в тому, що спалював людей в Одеському будинку профспілок ... А ще сказали, що не плакав і не просив пощади перед смертю. Ексгумацію провели 6 жовтня.

— На День учителя, — уточнює Сталіна.

«Істерика у дружини, — поділився зі мною Віктор, — трапилася лише раз. Вона віднайшла душевну розраду у вірі: у Бога всі живі. А я тоді зірвав із грудей хрестик і жбурнув під ліжко».

Зазирнути в очі вбивцям

Дивлюся передвоєнний відеоролик. Стьопа крокує на чолі маленької групи футбольних фанатів із синьо-жовтими прапорами. Обличчя закриті шарфами або медичними масками, як у хлопців на Майдані в Києві. Скандують «Краматорськ — це Україна!», «Героям слава!». Між ними й перехожими — не вулиця, а прірва ... Переконувати й сперечатися марно. При обстрілі він допомагає літнім сусідам спускатися до підвалу-бомбосховища.

Мати намагається відокремити війну від сина. Їде з ним до Росії, привести до ладу могилу бабусі. Степан не витримує, повертається раніше: «Я не пацюк, щоб ховатися. Україна в небезпеці!».

Ризиковане зізнання у місті, де навіть деякі педагоги рідної школи агітували за сепаратистський референдум.

У Сталіни — папка зі зверненнями до різних інстанцій, які допомагають їй зробити так, щоб вбивці постали перед судом. Як і раніше, хоче глянути їм у вічі. Домоглася майже неможливого — офіційних довідок із Держкомкордону України та з аналогічного російського відомства. Дати перетину державного російсько-українського кордону «туди» й «назад» виключають саму можливість відвідування Степаном Чубенком Одеси у день відомої трагедії. Генерал Антюфеєв, що вдавав у «ДНР» віце-прем’єра з роботі з силовим блоком, начальник військової поліції Аносов, тодішній міністр оборони Стрєлков, заступник міністра оборони Березін не дали відповіді на листи матері.

Мовчить і український омбудсмен Лутковська. Суд над «заочниками» Погодіним, Москальовим та Сухомлиновим у місті Торецьку (згідно із законодавством, процес проводять у місці, максимально наближеному до того, де було скоєно злочин) два роки перебуває в неактивній фазі. Засідання постійно скасовують: то суддя перебуває у дорадчій кімнаті за іншою справою, то прокурор не приїхав, то адвокати обвинувачених.
Із приймальні генерального прокурора РФ Чайки (туди Сталіна Чубенко написала 2015-го) надійшло роз’яснення з приводу екстрадиції. Приватній особі, тобто матері убитого, згідно із законом не можуть видати обвинуваченого, затриманого по лінії Інтерполу, а генпрокуратура України з цього питання тоді ще не звернулася. У другому зверненні (від 17.07.2017) Чубенко нагадувала: Москальова, затриманого в Росії, вже випустили на свободу, щодо Погодіна, який зараз перебуває в СІЗО Сімферополя, теж клопочуться. Відповідь на разі не надійшла.

Соратники «Керча» записали кілька відеозвернень, в яких заявили, що Погодіна чекає суд за те, що він ополченець. Ім’я Степана Чубенка не згадав при цьому ніхто. Із закликом не видавати «Керча» виступив і колишній міністр оборони «ДНР» Ігор Стрєлков. Після його звернення низка кримських і федеральних ЗМІ опублікували матеріали із загальним посилом: «героя Новоросії» не можна видавати. Підключилася Держдума РФ: депутати Дмитро Бєлік та Сергій Шаргунов заявили, що зроблять все можливе, щоб «захисник Донбасу» не опинився в руках Києва. А 17 липня керівник «Союзу добровольців Донбасу» Олександр Бородай в інтерв’ю інформагентству «Новороссия» заявив, що видача Вадима Погодіна Україні не відбудеться. ... Разом зі Сталіною я пішла до Краматорської міської прокуратури. Нас прийняв перший заступник прокурора Ярослав Косенков і справедливо нагадав мені як журналісту: жодних коментарів він давати не має права, все через прес-службу.

Після візиту Сталіна повернулася додому й розмістила у Facebook  відкрите звернення до влади й суспільства: «У міській прокуратурі Краматорська готовий пакет матеріалів, на підставі яких треба вимагати екстрадицію Погодіна в Україну, але й досі прокуратура Краматорська не отримала офіційного звернення від Генеральної прокуратури України, як цього вимагає процедура. Відповідно, й Генеральна прокуратура України досі не звернулася з питання екстрадиції до влади Криму. Я вважаю, що проблема в тому, що в офіційному запиті ГПУ не знають, як назвати окупаційну владу Криму, до яких вони мають звернутися. Але я впевнена, що це не може бути приводом для того, щоб робота, яку виконали слідчі, виявилася марною й правосуддя не перемогло ... Якщо протягом доби необхідні дії не буде проведено, я буду змушена звернутися до української та зарубіжної преси й розпочати протестну акцію біля стін Генеральної прокуратури».

Пост перетворився на бестселер. Сталіні телефонували журналісти, депутати Ради, представники Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні.

Минулої п’ятниці заступник генпрокурора України Євген Єнін публічно оголосив: він звернувся до Генпрокуратури РФ з проханням видати Вадима Погодіна, що по-звірячому вбив Стьопу Чубенка. Зради немає, попередив Єнін. Міжнародні конвенції та практика судів наднаціональної юрисдикції свідчать про обов’язок держав здійснювати правове співробітництво, навіть якщо вони перебувають у стані війни й окупують частини своїх територій.

«Судити можна в Росії»

Велика частина соратників Вадима Погодіна, почувши прізвище Чубенка, від спілкування відмовляються. Одні відразу кидають слухавку, інші називають справу «фіктивною», кажуть, що судити «Керча» можна й у Росії, і відразу ж прощаються. Депутат Держдуми Дмитро Бєлік переслав до редакції відповідь із МВС Росії на своє звернення на захист Погодіна: «У базі даних Генерального секретаріату Інтерполу громадянин України Погодін Вадим, 16.01.1971 р. н., з 2015 року значиться в розшуку з метою арешту й видачі з ініціативи правоохоронних органів України за скоєння вбивства у липні 2014 року. Нині Генеральною прокуратурою Російської Федерації проводиться екстрадиційна перевірка у справі Погодіна».

«Нова газета» звернулася до прокуратури з проханням дозволити нашому кореспонденту провести короткострокове побачення з Вадимом Погодіним, щоб дізнатися його позицію щодо висунутих обвинувачень. До теперішнього часу (звернення було подано 18 липня) питання перебуває на розгляді.

Джерело: NOVAYAGAZETA