Кирило і Мефодій: закарпатський аспект

На Закарпатті діяльність слов’янських просвітителів рівноапостольних Кирила і Мефодія впродовж багатьох років є особливо пошанованою: в Ужгороді на їхню честь названо один із центральних майданів міста, на якому зведено Хрестовоздвиженський собор УПЦ МП, а в центрі Мукачева їм поставили величний пам’ятник. Існують твердження про те, що, мандруючи до Великої Моравії на прохання тамтешнього князя Ростислава, святі Кирило і Мефодій прямували через історичне Закарпаття та охрестили жителів Потисся.

Чи підкріплена ця дуже приваблива легенда історичними фактами? Чи взагалі мав місце факт відвідування території історичного Закарпаття знаменитими першокнижниками? Ці запитання ми адресували професороам Ужгородського національного університету Любомирові Белею та Сергієві Федаці.

У сучасних наукових і публіцистичних джерелах часто згадують про перебування св. Кирила та Мефодія на теренах України та оцінюють їхню роль в історії України чи окремих її регіонів. Як правило, йдеться про перебування солунських братів у Криму та на Закарпатті.

Справді, під час хозарської місії Костянтин не лише відвідав Херсонес, а й віднайшов там мощі св. Климента. 863 року патріарх Фотій заявляв про християнізацію Русі, проте чи мав якийсь стосунок до початку християнізації Русі Костянтин, є питанням вельми складним, яке, на жаль, не входить у коло зацікавлень сучасних славістів. Натомість об’єктом загальної уваги вчених став фрагмент із «Житія св. Кирила», в якому стверджується, що в Херсонесі «знайшов він Євангеліє і Псалтир, писані РОУСЬСКЫ ПИСЬМЕНЫ, і чоловіка, що розмовляв цією мовою. І, порозмовлявши з ним, збагнув цю мову та, порівнявши її зі своєю, виокремив голосні та приголосні. І, вознісши молитву Богові, незабаром почав читати і говорити». Ця фраза ще 1848 року стала основним аргументом для І. Срезневського на користь існування слов’янських, точніше «руських», перекладів богослужбової літератури в докирило-мефодіївську добу. 1848 року цей науковець безапеляційно заявляв: «Нема найменших підстав піддавати сумнівам правдивість переказу про «руський» переклад книг у ІХ ст., до Кирила та Мефодія».

Згодом на основі тверджень І. Срезневського сформувалася так звана руська, або українська, теорія походження старослов’янської мови та слов’янської азбуки, що завжди знаходила своїх прихильників та популяризаторів, проте ніяких інших свідчень, що говорили б на користь цієї гіпотези, не існує. Тому правильніше називати твердження про існування слов’янських, або руських чи українських, перекладів у докирило-мефодіївську добу не гіпотезою, а легендою чи міфом, що постав на зорі слов’янського відродження.

Із західноукраїнськими землями пов’язані твердження, за якими св. Кирило й Мефодій принесли християнство на терени історичного Закарпаття. Такі міркування виникли ще наприкінці ХІХ ст. не без впливу великої популярності культу св. Кирила та Мефодія серед сусідніх народів — чехів та словаків, проте в кінці ХХ ст. гіпотезу про християнізацію Закарпаття св. Кирилом та Мефодієм підхопили так звані неорусини, які почали використовувати пропагандистський ресурс цієї гіпотези: мовляв, місцеве автохтонне населення Закарпаття, на відміну від українців, було охрещено св. Кирилом і Мефодієм, а не Володимиром Великим. Як основний аргумент на свою користь вони використовують той факт, що моравська місія Костянтина і Мефодія відбувалася на суміжних із сучасним Закарпаттям землях — Моравії й Паннонії, а тому солунські брати охрестили автохтонне населення Закарпаття на більш як 120 років раніше, ніж відбулося хрещення України-Русі.

Хай якою сильною була б спокуса оголосити себе спадкоємцем славних кирило-мефодіївських традицій, проте вона безпорадна перед доказовістю цілої низки фактів. Так, досі не з’ясованим залишається статус державних утворень на теренах сучасного Закарпаття в середині ІХ ст. Не відомо, хто і коли з місцевих князів ухвалив доленосне рішення християнізувати своє князівство та запросив із цією метою Костянтина і Мефодія. Костянтин на час свого перебування в Моравії та Паннонії не мав священицького сану, а тому й не міг нікого хрестити. Навіть якщо припустити, що закарпатців охрестив Мефодій, то годі пояснити, як існувала християнська церква на Закарпатті в середині ІХ ст., тобто які священики з якими сакральними книгами та в яких церквах залишилися після хрещення, адже перші висвячені учні Костянтина та Мефодія, а також перші переклади старослов’янською мовою потрапляють на Моравію та Паннонію після смерті св. Кирила.

На Закарпатті, на відміну від Моравії та Паннонії, досі не виявлено жодних слідів християнізації в середині ІХ ст. Переконливо спростовує міф про християнізацію Закарпаття солунськими братами той факт, що на теренах історичного Закарпаття, тобто сучасного Закарпаття та Східної Словаччини, не виявлено жодної глаголичної пам’ятки, а, як відомо, кирило-мефодіївська християнська традиція нерозривно пов’язана саме з глаголичною писемністю. Більше того, 1951-го в м. Михайлівці (Східна Словаччина) було виявлено надгробний камінь князя Пресіана, датований 1060 роком, напис на якому було виконано кирилицею, тобто письмом, нерозривно пов’язаним із святоволодимирівською, а не кирило-мефодіївською християнською традицією.

Заперечення ймовірності християнізації Закарпаття св. Кирилом та Мефодієм аж ніяк не означає, що у другій половині ІХ ст. окремі предки сучасних українців не мали жодних контактів із слов’янами Моравії та Паннонії: передусім завдяки торгівлі вони, очевидно, бували у своїх сусідів, де могли ознайомитися з місцевою християнською традицією (дехто міг навіть і охреститися) і потім популяризувати її серед своїх співплемінників. Однак такі факти не були масовими, тому й автохтонне населення Закарпаття, як й інших українських земель, було охрещено та одержало кириличну писемність завдяки святоволодимирівській традиції.

Любомир БЕЛЕЙ, доктор філологічних наук, директор НДІ україністики ім. М. Мольнара

«ПОШИРЕННЯ НА ЗАКАРПАТТІ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ХРЕЩЕННЯ МОЖНА ВВАЖАТИ ДОСТОВІРНИМ»

Сергій ФЕДАКА, доктор історичних наук, професор кафедри історії України УжНУ:

— Особливе вшанування на Закарпатті Кирила і Мефодія склалося у другій половині ХІХ — на початку ХХ стст., коли місцевій греко-католицькій церві (Мукачівській єпархії) довелося відбивати численні владні спроби перевести її на латинський обряд та латинську абетку. Зусиллями єпископа Ю.Фірцака, його молодого співробітника А.Волошина (майбутнього президента Карпатської України), десятків інших священиків ці спроби було відбито. Раніше подібне мало місце ще на зламі XVIII—XIX стст., коли єпископ А.Бачинський навіть підписувався трьома кириличними буквами «Аз — Буки — Веді» (це розшифровувалося «Андрій Бачинський Владика»), і заявляв, що доки він владика, кириличне письмо в єпархії скасоване не буде. У такій напруженій атмосфері навіть склався міф, ніби Кирило і Мефодій особисто хрестили наших предків. На сьогодні це уявлення є надбанням масової свідомості закарпатців.

На жаль, жодних переконливих доказів про фізичне перебування Кирила і Мефодія на Закарпатті наразі немає. Але що стосується вже їхніх учнів чи тим більше учнів їхніх учнів, це цілком реально. Тому поширення на Закарпатті кирило-мефодіївського хрещення можна вважати достовірним. У Густинському літописі XVII ст. мовиться про п’ять хрещень України: остаточне при Володимирі, перед тим — при Ользі, до того — при Аскольді, а ще раніше — Кирилом і Мефодієм. Оце останнє стосується перш за все Закарпаття, куди кирило-мефодіївські переклади проникали з сусідніх Болгарії і Моравії. А вже звідси вони долали карпатські перевали і йшли аж до Києва. У Києво-Печерському Патерику фігурують три брати Угрини, сучасники Ярослава Мудрого. Вони були серед перших ревнителів християнства у Києві (Мойсея Угрина навіть при числено до лику святих) — оце трансляція із-за Карпат кирило-мефодіївської традиції до Києва.