Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Навчаймося у великого сусіди

28 листопада, 2003 - 00:00

Державна дума Російської Федерації щойно прийняла поправки до чинного закону «Про дні воїнської слави (переможних Днях) Росії». До списку входить 9 нових російських свят, починаючи з відзначення перемоги Новгородського князя Олександра Ярославича Невського над військом ордена Мечоносців (1242.) на Чудському озері і закінчуючи прославленням битви російської ескадри адмірала Нахімова з турецькими кораблями в Синопській бухті (1853). Поправка була прийнята Думою одноголосно — попри гостру міжпартійну конкуренцію і ворожнечу. Адже йдеться про таку архіважливу річ, як формування в народі патріотизму, свідомості, розуміння своєї історичної ролі в світі, гордості за минуле. А коли наявні «гордість» і «усвідомлення історичної ролі», то, як свідчить сама історія, суспільство може витримати будь-які випробування, нестатки, репресії і навіть приниження. Була б велика Росія!

У розширенні пантеону національних героїв Росії активну участь бере сьогодні й Російська православна церква, зараховуючи до лику святих царів та військових. Канонізовано останнього царя Миколу II та флотоводця Федора Ушакова; на черзі — цар Іван Грозний, «собиратель земли русской», та «блюститель трону» Григорій Распутін. Мине певний час, і ці «герої» російської історії будуть так само шанованими, як, скажімо, князі Олександр Невський та Димитрій Донський.

Коли твориться «велике минуле великої держави», автори, як правило, не придивляються до історичного контексту, до діалектики характерів і подій, із нехіттю відвертаються від причин, обставин та наслідків героїчних вчинків. Дійсність тут завжди переплітається з міфами. Наведемо два приклади.

Постановою Державної думи до Переможних днів Росії занесено, зокрема, 6 червня — день перемоги царя Петра I над швецьким флотом біля мису Гангут. То один із епізодів Північної війни між Росією та Швецією, яка з перемінним успіхом тривала 21 рік. Російський історик Платонов пише (1915), що ця війна була чисто імперською: цар Петро, як і його попередники на троні, намагався вийти на береги Балтійського моря, завоювати землі, які сьогодні називаємо Прибалтикою та Фінляндію, заселені «інородцями». Переважна більшість завойованих тоді Петром земель до того часу ніколи не входили до складу «исконных» земель Росії (не входять, до речі, й сьогодні).

Ще одна велика битва в російській історії — Бородинська (7 вересня 1812 року). Немає жодних сумнівів у тому, що Росія вела тоді визвольну війну проти військ Наполеона, які вторглися на її територію. Але чому саме битва при Бородіно цієї Вітчизняної війни шанується так, як наче то була велика перемога? Ось що пише про це історик Сергій Пушкарьов: «Перед битвой «Кутузов видел, что наиболее разумной тактикой было бы дальнейшее отступление российських войск. Но общественное мнение требовало остановить натиск французов і не отдавать им Москвы. Поэтому Кутузов остановился и 26 августа дал противнику генеральное сражение… Обе стороны имели очень большие потери, но сохранили свои позиции; и на следующий день осторожный головнокомандующий дал приказ отступить. Через неделю после этого французы заняли Москву, без боя оставленную российськими войсками». Сторонньому спостерігачу важко вважати битву Бородіно чимось іншим, аніж прелюдією до самого трагічного, що може спіткати державу під час війни — втрати столиці. Міф Бородіно, втім, почав формуватися в народній уяві майже негайно після битви, а зараз — це ще один «переможний День Росії».

Придивiмося й до такої події, як перемога російською ескадрою під командуванням адмірала Нахімова турецького флоту в Синопській бухті (1853 р.) в ході Кримської кампанії. То дійсно була швидка (3 години 30 хвилин) переможна битва, тим більше, що російський флот мав значну перевагу в кількості гармат (720 проти 492). Але ця перемога аж ніяк не вплинула на хід Кримської війни. Війни, яка яскраво продемонструвала — особливо під час облоги Севастополя — слабкість імперської воєнної машини царя Миколи I. Російський застарілий флот виявився абсолютно безпорадним перед англо-французькою ескадрою, яка складалася із новітніх гвинтових кораблів, і його затопили при вході до Севастопольської бухти (цей оригінальний метод застосування флоту було вживано і в подальших війнах). Після кровопролитних боїв Севастополь здали, а цар Микола I вмер від горя і ганьби, як вважають деякі історики. Сучасник подій П.А. Валуєв писав 1855 року: «Правда, Нахимов разгромил турецкий флот при Синопе, но с тех пор сколько Нахимовских кораблей погружено в море! Зачем завязали мы это дело, не расчитав последствий? Зачем встретили войну без винтовых кораблей? Не скажет ли когда-нибудь потомство, что даже славная оборона Севастополя была ни что иное, как ряд усилий со стороны повиновавшихся к исправлению ошибок со стороны начальствовавших?». У всякому разі, Синопська битва не мала найменшого стратегічного значення і не здатна якось обілити ганебно розпочату і ще гірше закінчену війну. Але що росіянам до тих деталей і подробиць?

Українці, на відміну від росіян, більше схильні, на жаль, аналізувати, а не ідеалізувати своє минули. І ще менше здатні поважати своїх видатних людей — завжди знаходиться якийсь «у Києві дядько» з паталогічною схильністю до іконоборства. Це є, вочевидь, одна з причин того, що ми тільки-тільки вскочили в «останній ешелон» європейського державотворення; та й там все ще висимо на підніжці. А то все воювали — рятували поляків під Хотином, завойовували для королевича Владислава Москву, для царя Петра I — узбережжя Балтійського моря, брали Ізмаїл для ненаситної Катерини II, захищали сталінську імперію ціною десятків мільйонів убитих. Будемо з того робити собі «святці», панове?

Клара ГУДЗИК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments