Найсерйозніший недолік телевізора в тому, що у нього немає другої сторінки.
Арт Бухвальд, американський журналіст, колумніст «The Washington Post», лауреат Пулітцерівської премії

Олесь Бердник, його рід і родина

Глибоке «коріння» життя
20 квітня, 2012 - 00:00
ОБКЛАДИНКА ОДНОГО З НАЙВІДОМІШИХ ТВОРІВ ПИСЬМЕННИКА — РОМАНУ «ЗОРЯНИЙ КОРСАР» / ФОТО З САЙТА JAVA-BOOKZ.RU
ОЛЕСЬ БЕРДНИК НА СХИЛІ РОКІВ / ФОТО З САЙТА FORUM.OD.UA

2011 року минуло 85 років від дня народження визначного українського письменника, мислителя, громадського діяча Олеся Бердника (Олександра Павловича Бердника). Як і долю кожної непересічної людини, життєвий шлях О. Бердника важко повною мірою збагнути, не згадавши про його предків (із діда-прадіда й глибше), їхні справи, мрії та страждання.

Батьки письменника — Бердник Павло Трохимович і Бердник Маруся Василівна (дівоче прізвище матері — теж Бердник), родом із села Кийлів Бориспільського району Київської області. З боку батька пращури мали прізвища Бердник і Пасько. Прізвище Бердник 1745 року в селі Кийлів мала лише одна родина, так само як і більшість інших прізвищ у селі належала теж лише одній родині. Можна зробити припущення, що батьки письменника мали спільного пращура. Найстарший відомий пращур — Бердник Василь Іванович (1697 року народження). Дід письменника — Бердник Трохим Дадович (1863—1932), унтер-офіцер, коваль (дружина — Пасько Євфімія (Химка) Захарівна (1865—1940).

З боку матері встановлено такі прізвища пращурів: Бердник, Михайловський, Лехан. У роду Михайловських серед пращурів Олеся Бердника були священики й церковнослужителі. Вперше про рід Михайловських згадується 1750 року. Священик церкви Покрови Пресвятої Богородиці села Кийлів Терентій Михайлович Михайловський був священиком понад 20 років — до 1774 року. Після смерті Терентія Михайловського в 1774 році священиком у селі Кийлів став його син, Єремій Терентійович Михайловський. 1821 року священиком у селі Кийлів був Петро Михайловський. 1872-го прадід письменника, солдат Олександр Сильвестрович Бердник, одружився з Ганною Василівною Михайловською, дочкою дячка Василя Петровича Михайловського.

Дід Олеся Бердника — Бердник Василь Олександрович (1875—1933), його дружина — Лехан Агафія (Гапка) Григорівна (1875—1957). Василь Олександрович був дуже розумною й мудрою людиною. Він був моряком, плавав на кораблі довкола світу. Багато читав, особливо любив книжки французького астронома Фламаріона. Люди приїжджали до діда письменника, послухати його, поговорити з ним. Ось розмова малої Марусі з батьком Василем Олександровичем: «Тату, я знайшла гроші. — А чому ж ти радієш? — Як же не радіти, я ж знайшла гроші. — А ти подумай, що, можливо, той, хто загубив ці гроші, зараз плаче». Василь Олександрович Бердник під час братовбивчої громадянської війни переховував представників ворогуючих партій, рятуючи їм життя. За це його заарештували чекісти, але приїхали адвокати з Києва і врятували його.

Чимало пращурів письменника відзначалися довголіттям і жили до 70—80 років. Один із родичів, Михайловський Архип Васильович, був почесним громадянином села Кийлів. Бердник Борис Васильович, дядько з боку матері, був народним лікарем у Херсоні, вилікував багатьох людей. Серед родичів Олеся Бердника — Петренко Володимир Іванович, теперішній керівник «Київметробуду».

Дуже велике значення в житті письменника мала його батьківська родина: батьки й сестра. Батьки письменника були прекрасні, працьовиті, талановиті люди. Бердник Павло Трохимович мав неабиякі здібності до механіки: міг зібрати й відремонтувати будь-який механізм і машину, сконструював канавокопач. Все життя батько тяжко працював, не шкодуючи здоров’я й сил. Бердник Маруся Василівна — учасниця української національно-визвольної боротьби 1917 — початку 1920-х років. Сестра, Бердник Ольга Павлівна — геолог, понад 10 років пропрацювала на Далекій Півночі. Батьки письменника одружилися 28 липня 1923 року. 14(15) серпня 1924 року в них народилася дочка Ольга. Життя родини Бердників склалося так, що вони часто переїжджали з одного місця проживання на інше: 1923—1925 рр. — село Кийлів; із 1925 року — Херсонська область; приблизно до 1930 року — комуна в селі Ревне (на Київщині); приблизно 1930—1933 рр. — місто Київ; 1933 рік — село Кийлів; 1933—1941 рр. — село Бурти (на Київщині); з 1941 року — село Кийлів.

У 1926 році народився син Олександр (майбутній письменник Олесь Бердник). Офіційний день народження — 25 грудня 1927 року, бо в метриці поставили неправильну дату. Днем свого народження письменник вважав 27 листопада 1926 року.

У 1930 році родина переїхала до Києва. Павло Трохимович Бердник вступив на перший курс робітфаку Київського фізико-хімічно-математичного інституту і працював на заводі імені Артема.

1933 року родина Бердників повернулася в село Кийлів, пережила страшний Голодомор і чудом вижила завдяки голові родини — Павлу Трохимовичу Берднику. Його взяли на роботу в один із колгоспів для ремонту техніки й видали продукти, які врятували від голодної смерті його дружину й дітей. Але страшна смерть від голоду не оминула родину: на Херсонщині помер Бердник Василь Олександрович. Мати письменника, Бердник Маруся Василівна, згадувала: «Мати мені розповідала, як помер батько. Він уже зовсім ослаб від голоду. Мати трохи краще себе почувала, ще могла працювати в колгоспі. Одного разу вона взяла з поля декілька листків салату, щоб віддати батьку. А бригадир це помітив. Увечері мати прийшла додому, віддала листки салату батьку. Заходить у хату бригадир: — Ви взяли салат? — Так, взяла, ви ж бачите, мій чоловік помирає. — Бригадир подивився на батька, а батько дивиться на нього й докірливо хитає головою. Бригадир нічого не сказав, заплакав і вийшов із хати. В той же вечір батько читав книгу перед сном. Серед ночі мати прокинулася. Свічка на столі догоріла, книга лежала на підлозі, одна рука батька звісилася з постелі. Мати кинулась до батька, а батька вже немає».

Цього ж року родина переселилася в село Бурти Кагарлицького району. Працюючи в колгоспі села Бурти, Павло Трохимович Бердник почав конструювати канавокопач. Він написав листа М.С. Хрущову, який особисто відповів йому й підтримав задум винахідника. Перед війною канавокопач було сконструйовано. Діти вчилися в школі. За відмінне навчання сестра Ольга і брат Олександр одержували похвальні грамоти. Село Бурти — особливе місце в житті Олександра. Саме там формувалася свідомість майбутнього письменника.

Олександр Бердник ще з дитинства мав незвичайну «зоряну» уяву. В книжці «Пітьма вогнища не розпалює...» письменник згадує: «Ще з дошкільного віку відзначалося прагнення до неба, до зірок. Звідки, чому? Мати оповідала: я сиджу у неї на руках вечорами. В дивоколі неба — місяць, зірки. Зненацька запитую: — Чи можна полетіти туди? — Куди? — дивується вона. — До місяця... До зірочок... — Що ти, синку! Туди так далеко, що життя людського не вистачить, щоб долетіти... Я замовкаю, думаю. Потім радісно смикаю маму за рукав. — А я придумав, як долетіти! — Як, синку? — Зробити великий корабель, посадити в нього і дорослих, і дітей. Великі умруть, а маленькі за цей час виростуть і прилетять туди...» У цьому ж творі письменник пише, що літературні здібності проявились у нього вже в дитинстві. Ще навчаючись у школі, Олександр Бердник «писав фантастичні «повісті», «романи», «оповідання». Там були жителі Місяця й далеких зірок, пригоди в далеких земних краях, підводні люди-риби, ефірні істоти, котрі живуть у міжпланетному просторі... Звідки в мене бралося все те, з якого джерела пливли хвилі небувалої інформації?»

У 1941 році, з початком війни, родина Бердників повернулася в рідне село Кийлів. Коли село визволили від фашистських загарбників, Олександр Бердник добровольцем пішов у діючу армію, в 1944 році потрапив на фронт. Після війни закінчив театральну студію імені Франка. Сестра Ольга закінчила Київський геологорозвідувальний технікум.

Родина Бердників була дуже дружна і любляча. Сестра Ольга і брат Олександр дружили все життя, допомагали одне одному. Шанували своїх батьків, слухались їх у всьому. 1949 року родину спіткало велике горе — Олександр Бердник був несправедливо заарештований, а потім засуджений за звинуваченням в «антирадянській агітації». Батьки й сестра робили все можливе, щоб полегшити долю свого сина і брата: весь час відсилали заяви й скарги в Прокуратуру УРСР і СРСР, Президію Верховної Ради СРСР, часто писали ув’язненому листи, старалися вислати якомога більше посилок. У листах рідні висловлювали засудженому всю свою любов до нього, вселяли надію на близьку зустріч. У кожному листі рідні просили Бога зберегти сина і брата й дати йому волю.

Перебуваючи у виправних таборах, Олександр Бердник зустрів дуже багато прекрасних, талановитих людей, так само несправедливо засуджених. Він потоваришував із литовцями, пророчу пісню яких «Не надійся, моряк, на погоду, покладайсь на вітрило міцне!» запам’ятав на все життя й часто співав. У одному з таборів зустрівся з талановитим поетом Іваном Хоменком, з яким потоваришував. У книжці «Тайна Христа» письменник згадує, що, перебуваючи в виправних таборах, він декілька разів був на межі життя, і його врятували Бог і Божа Мати. Одного разу Олександр попросив литовського ксьондза отця Болеслава помолитися за нього й запитати Господа про його долю. «Наступного ранку він зустрів мене радісно, схвильовано і... трохи збентежено. — Я молився за тебе, — просто сказав він. — І Господь відповів мені. Ти повернешся додому, обнімеш матінку, рідних, багато зробиш для рідного народу, для людства...»

1955 року на підставі скарги батьків Верховний Суд УРСР звільнив Олександра Бердника. Він повернувся в рідне село Кийлів, де його зустріла щаслива родина.

Незабаром почалася літературна творчість Олександра Павловича Бердника. Вже 1956 року була надрукована перша книжка письменника «Поза часом і простором», яка була написана в таборах. Чимало творів письменника в той час друкувалося в газетах і журналах. Деякі з них друкувалися під псевдонімом — Григорій Волосожар. Всі подальші книжки письменник опублікував під псевдонімом Олесь Бердник. Із 1956 по 1971 роки було видано 16 прекрасних, захоплюючих книжок, серед яких — «Шляхи титанів», «Стріла Часу», «Серце Всесвіту», «Марсіанські «зайці», «Сини Світовида», «Діти Безмежжя», «Хто ти?», «Зоряний Корсар». Книжки письменника мали великий успіх у читачів. Особливо захоплювалися творами Олеся Бердника школярі. Письменник часто спілкувався з дітьми в школах, піонерських таборах. Його твори пробуджували в юних душах високі почуття й уяву, вчили мислити.

Ось деякі уривки з листів школярів: «Мені дуже подобається книжка Олеся Бердника «Стріла Часу». Олесь Бердник заглянув у майбутнє Людства. Учень 10-го класу Мидриган А.П. 17.01.1962 р.»; «Мне очень понравилась книга «Марсианские «зайцы», особенно второй рассказ, в котором говорится о смелом решении ребят полететь на загадочный Марс. Учусь я в седьмом классе и очень хочу стать космонавтом. 18.01.1963 г.»; «Пишуть до Вас дівчата 3-ї палати Івано-Франківського тубдиспансеру. Ми прочитали і обговорили роман Олеся Бердника «Хто ти?» Нас схвилювала історія кохання, вірності і героїзму героїв роману: Оленки, Миколи, Марії, вона також зародила в нашій душі віру в видужання. 14.11.1967 р.». Багато часу й уваги приділяв письменник роботі з молодими авторами, допомагав їм надрукувати перші твори.

Олесь Бердник був також прекрасним художником і фотографом. Його ранні малюнки збереглися ще з часів першого ув’язнення. Листуючись зі своїми рідними, він часто відсилав малюнки: портрет матері, автопортрет, малюнки, які символізували надію на довгоочікувану зустріч із родиною. Після повернення з ув’язнення письменник намалював багато картин. Вражаюча фантазія й масштабне мислення Олеся Бердника знайшли відображення в «космічних» сюжетах його картин. Збереглося дуже багато фотографій, зроблених письменником: рідний Кийлів, Дніпро, прекрасні краєвиди Карпат, Кавказу, Алтаю, де він часто подорожував.

1970-ті роки минулого століття виявилися напрочуд сприятливими для розвитку творчих можливостей письменника, але дуже важкими. Вже в кінці 1960-х років почалося цькування в пресі, з’являються негативні рецензії на твори Бердника, його звинувачують в ідеалізмі, антинауковості. В книжці «Тайна Христа» письменник згадує: «Я вже чудово розумів, що відбувається: певні сили не зацікавлені в тому, щоб широкі кола читачів знайомилися з ідеями, котрі можуть вивести їх з ортодоксальної колії на простір вільного мислення». В 1971 році надруковано твір «Зоряний Корсар», який став вершиною літературної творчості письменника. «В постаті головного героя було зашифровано Христа як Вічного Повстанця супроти сатанинського строю життя на Планеті, як Провідника до Світу Радості й Любові» (Олесь Бердник. «Тайна Христа»). Преса розпочала проти письменника погромну кампанію, звинувачуючи його в антирадянських поглядах. У 1973 році Олеся Бердника виключили зі Спілки письменників України. Його книжки почали вилучати з бібліотек. Олесь Бердник залишився з сім’єю без жодних засобів до існування. Пізніше йому вдалося влаштуватися на роботу в майстерню при Художньому фонді. За письменником почали стежити органи держбезпеки, в його квартирі провели обшук. Але, незважаючи на нестерпне становище, в цей час відбувся незвичайний спалах творчої й громадської активності письменника. Олесь Бердник продовжує писати свої твори для самвидаву. Письменник — один із засновників Української Гельсінської групи. Він пише твір-есе «Свята Україна», де йшлося про необхідність створення Української Духовної Республіки, Зоряної Держави. Рукопис передали на Захід — в Канаду, Америку. Бердник висунув ідею Альтернативної Еволюції — шлях у майбутнє. В 1979 році його знову заарештовують і засуджують за «антирадянську діяльність» до ув’язнення в таборі особливого режиму в Пермській області. Батька письменника вже не було в живих. Сестра Ольга не дочекалася дорогого брата й померла в 1982 році. З батьківської родини письменника залишилась тільки старенька мати, яка ще встигла побачити свого сина після другого ув’язнення.

У 1984 році Олесь Бердник вийшов на волю. Починаючи з 1987 року, письменник опублікував ряд книжок, серед яких — «Вогнесміх», «Пітьма вогнища не розпалює...», «Тайна Христа», «Пісня Надземна». В добу національного відродження кінця 80-х — початку 90-х років минулого століття Олесь Бердник реалізував ідею створення Української Духовної Республіки. У 1990 році відбувся Перший Всесвітній Собор Духовної України в місті Коломиї, який зібрав декілька тисяч учасників. У наступні роки було проведено ще декілька соборів. Письменник мав свою програму національного відродження України і планував балотуватися на пост президента України в 1991 році. В кінці 80-х — на початку 90-х років Олесь Бердник побував у США, Канаді, Індії, зустрічався з патріархом Мстиславом, Річардом Бахом, Святославом Реріхом.

1997 року Олесь Бердник тяжко захворів і 18 березня 2003 року пішов із життя.

Почалося відродження творчості письменника. Починаючи з 2004 року, дружина письменника Бердник-Сокоринська Валентина Сергіївна та дочка Громовиця видали серію творів письменника «Всесвіт Олеся Бердника». Родина, родичі й друзі письменника зібрали експонати для музею Олеся Бердника, який планується відкрити в рідному селі Кийлів.

Дедалі більше людей цікавляться літературною творчістю, ідеями й особистістю Олеся Бердника. Багатопланові, високохудожні, гуманістичні твори письменника зараз дуже потрібні. Вони збагачують духовно читачів, розвивають їхнє мислення. Олесь Бердник — видатна постать в українській і світовій літературі, літературна творчість і філософські ідеї якої ще остаточно не осмислені.

Тетяна КОРОБКОВА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments