Хто не береже честі своєї рідної мови, той підкопує основи своєї нації.
Іван Огієнко, український вчений, єпископ, митрополит УАПЦ, предстоятель УГПЦК, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог

Пастир ХХ століття

Митрополит Андрей, й досі не пізнаний...
19 листопада, 2004 - 00:00
МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ (ФОТО), ЙОГО ПЕЧАТКА ТА ТЕКСТ ЩОДЕННОЇ МОЛИТВИ

Закінчення. Початок читайте —
«День» №206

Передусім це була добра і чуйна людина. Можна сказати навіть — свята людина. З яким спокоєм і рівновагою духу він жив, не ображався, не гнівався, коли хтось не міг його зрозуміти, осягнути велич його духу. Його не розуміли за життя, підозрювали, що він на стороні поляків. Його не розуміли після смерті, бо в радянький період його очорнювали, робили українським буржуазним націоналістом. Його не розуміють навіть зараз, тут можна назвати багато причин. Може, його дехто не може почитати як святого через брак інформації. У 45-му році, після смерті Митрополита, його рідний брат о.Климентій пише до родини: «Щораз то більше чується про ласки та чуда, отримані за посередництвом молитов нашого Митрополита Андрея». Він устиг виховати на своєму життєвому прикладі ціле покоління. Його ще за життя називали «святцем зі Святоюрської гори». Йому вірили, його любили. А після 45-го року намагалися знищити саму пам’ять про греко-католицьку церкву. Знищували людей, розстрілювали, висилали. 50 років не давали правди про Митрополита, тому зараз потрібно повернути цю правду й поширювати її.

Радянська влада дозволила провести публічний похорон Митрополита, бо не мала іншого виходу. У 39-му році вони хотіли арештувати Митрополита, але побоялися. Бо він став особою, про яку знали в цілому світі. В 41-му році німці не були задоволені його виступами. Зокрема, треба було мати дуже велику відвагу, щоб у часи німецької окупації написати «Не убий!». Коли окупаційна влада вбиває, він пише послання , в якому осуджує всякого роду убивство. Німці не посміли «загніватися». Приходить знову радянська влада, невідомо, як би склалися обставини, коли б Митрополит не помер. Хоча вони бачили, що Митрополитові вже 79 років, що він втомлений життям та хворобами. А по смерті вирішили зробити «широкий» жест, дозволили влаштувати похорон. Дивує відвага людей. Поприїжджали з сіл, далеких районів. На другий-третій день ці люди пропадали. І вони знали про те, що їх чекає. Однак відважилися і пройшли процесією через ціле місто.

Отець Климентій пише: «Власне сьогодні о половині другої, в обід заснув у Господі наш дорогий Митрополит. Розумієш, як мені важко, яка пустка витворилася і відчуваю, що й для вас це буде великий удар. Він був такий добрий, таке гаряче, широке серце. Під кожним оглядом — виняткова людина. Що ж робити, Божа воля. Завтра експортують домовину до Катедри, а в неділю опустять до крихти у підземелля святого Юра…Після життя праведного пішов по нагороду, уявляю собі, як його там вітали наші — і мама, і тато, Юрій, і Леось. Але як тяжко тим, що лишилися на землі…»

Як розповідає пані Оксана Гайова, вона почала займатися Митрополитом Андреєм у 1990-му році. До цього всі документи, які торкалися чи національно-визвольних змагань, чи історії української церкви, були на таємному зберіганні. Після розтаємнення з’явилася можливість їх опрацювання. До цього часу у нас не було якоїсь нормальної об’єктивної літератури, якоїсь біографії Митрополита Андрея Шептицького, і коли пані Оксана вже почала працювати над його листами, не могла вже їх покинути. Адже не по книжках робила його біографію, а за листами. І кожного разу дивувалася: « О! Митрополит Андрей був засновником Національного музею у Львові. Митрополит Андрей був засновником народної лічниці, шпиталю, сиротинців, української школи. Тут трапляється дата — 29 липня, тобто 125 років Митрополита Андрея. Наша церква ще офіційно з підпілля не вийшла, Собор Святого Юра ще знаходився в руках московського патріархату, і в пані Оксани зародилося відчуття несправедливості. Людина ж так багато зробила, про це ніхто не говорить! І тоді народився задум зробити виставку документів та матеріалів до 125-их роковин Митрополита Андрея. Знаменно й цікаво, що ця виставка попри різні складнощі все ж таки відбулася.

В архіві пані Оксани зберігається основний комплекс документів про життя Митрополита Андрея, а так само і ті документи щодо історії української греко-католицької церкви, які Митрополит ще за своє життя шукав і зберігав. Цікаво, що приміщення центрального державного історичного архіву знаходиться безпосередньо поруч церкви святого Андрея, де брали шлюб батьки Митрополита — граф Іван та графиня Софія. У цій церкві сам Митрополит Андрей приступив до першого причастя. Отже, десь його дух тут витає. І надалі тут продовжується праця над опрацюванням матеріалів, що стосуються життя Митрополита Андрея. Пані Оксана розповідає: «Це не легко — відкривати, мені часом ставало страшно цього торкатися. Передусім, це приватна кореспонденція, відчувала спочатку незручність. А потім думаю: ці листи не даються тільки мені, аби я ними раділа, захоплювалася. Я повинна про це розповісти, мені всі ці речі потрібно донести до людей».

Кажуть, начебто є знімки, де Митрополит зображений із дивним значком, подібним на гітлерівський. Однак слід пам’ятати, що мало хто мав доступ до архіву Митрополита Андрея в радянський період. Користуючись тим, що об’єктивні науковці не мали можливості перевірити дані, їх фальсифікували. Так, є знімки, де йому пластуни, організація зовсім не фашистська, вручає знак сонця. Фашизм зароджувався у 33-му році. А це був 29-ий рік, пластовий табір у Підлютому, ще про фашизм не йшлося…

Потрібно наголосити й на тому, що у всі часи, чи то був період 14-го року, чи період українсько-польської війни, чи 39-го року, Митрополит завжди обстоював інтереси свого народу. Окупанта доброго немає. Але Митрополит пише листа і до Сталіна. Що, з великої любові? Він знав, яка влада йде, і йому треба було зберегти свій народ живим. Митрополит не мав ілюзій щодо німецької влади, але він мав уже за плечима досвід іншої страшної сили. Хоча пізніше у листі до святішого отця він пише, що цей уряд німецький виявився набагато жорстокішим за більшовицький, і навіть можна казати, що диявольським. Він був дипломатом, хотів, аби Україна мала своє військо — яка держава без свого війська? Тому він творив у 14-му році Січових стрільців, УСС, тому він мав надію, що з приходом німецьких військ щось зміниться. Після відходу радянських військ, 30-го червня 41-го року, була ж проголошена Українська держава. Митрополит хоче, щоб було і своє військо, і це зовсім не є СС німецьке, це — Січові Стрільці. Нічого дивного, що він вів переговори на різних рівнях, хоча ілюзій великих не мав.

А євреї, яких переховував Шептицький, – це загальновідомий факт. Курт Левін, син равина, майже всю світову війну переховувався в Митрополчих палатах. Його родину розстріляли, і восьмирічний хлопчик прибіг на Святоюрську гору. Зараз він живе в США, своїх синів назвав одного Андрієм, а другого Климентієм. В 44-му Митрополит його благословив і відправив на Захід.

Відомо, що у своїй бібліотеці Шептицький переховував і Кагане, львівського равіна, який пізніше виїхав в Ізраїль і давав дуже позитивні свідчення про рятункову акцію Митрополита Андрея. Окрім того, що Митрополит у своїх палатах зберігає дуже видатних постатей єврейського світу, у монастирях, в Унові переховують понад 150 єврейських дітей. Якщо сталася б облава, то монахів розстріляли б разом із тими дітьми. І не один раз Митрополит отримував анонімні листи: попередьте, будь-ласка, того чи того священика, щоб не виписував фальшивих метрик, довідок про хрещення, начебто це — українці та греко-католики, бо за ним уже слідкують…Так, священик Еміліян Ковч, який рятував єврейські родини, знищений був разом із ними.

Сьогодні читаєш послання Митрополита, його декрети, і дивно стає, які вони є сучасні. Як багато над чим він замислювався…Приміром таке: «Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве і стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати відосередні тенденції внутрішнього розкладу і успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньої та запевнюючою щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли не буде цілістю, зложеною штучно з різних різнородних частин, а подібним до моноліту організмом, себто тілом, оживленим одним духом.» Ми до цього і досі йдемо.

А особливо тішать слова Митрополита, сказані їм перед смертю: « Я завжди буду молитися за вас, але прошу так само і ваших молитов. І будьте певні, що в ту хвилину, коли ви звернетесь до мене, у ту хвилину я до вас прийду.»

Ірина ЄГОРОВА, «День». Ілюстрація надана автором
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ