Свобода, друже мій, священна, це одна з найбільших цінностей, яку ми повинні врятувати за будь-яку ціну.
Ернесто Сабато, аргентинський письменник, фізик і художник

Патріарший Томос

22 жовтня, 1999 - 00:00

Виповнюється 75 років з того часу, як Православна церква Польщі отримала статус автокефальної і ввійшла до спільноти загальновизнаних незалежних церков світового православ'я. Таких церков сьогодні 14.

1920 року, негайно після відновлення незалежної Речі Посполитої, православні громадяни Польщі відійшли — без формального дозволу — від Московському патріархату й утворили незалежну Православну церкву. Переважну більшість ініціаторів автокефалії становили українці, яких «вітер революції» переніс до сусідньої Польщі після остаточного підкорення України більшовицькою Росією: солдати УНА, представники творчої інтелігенції, політики, духовенство. (До речі, сьогодні серед православних Польщі є також поляки). Незалежна церква Польщі певний час вважалася неканонічною і перебувала поза сферами міжправославного спілкування.

А всього через чотири роки, 13 листопада 1924 року, Константинопольський патріарх Грегорі VII підписав «Патріарший і Синодально-Канонічний Томос (церковний законодавчий указ) Вселенської Константинопольської патріархії про визнання Православної церкви в Польщі церквою автокефальною», тобто незалежною ні від кого. Тим самим було скасоване її підпорядкування Московському патріархату. (Після Другої світової війни, коли Польща стала сателітом СССР, її Православна церква de facto знову опинилася в певній залежності. І не тільки від Московського патріархату — її використовували також «компетентні» органи, готуючи міжнародні «духовні кадри» в Духовних академіях Союзу).

Чому нас цікавить ця сторінка з історії церкви Польщі? Перш за все через те, що у тексті згаданого вище Томоса Вселенського патріарха були написані ще такі знаменні слова: «Відділення від Нашого Престолу Київської митрополії (це сталося 1686 року. — К.Г.) та православних митрополій Литви й Польщі, залежних від Київської, а також прилучення їх до Святої Московської церкви відбулося не згідно з канонічними правилами». Таким чином майже через 250 років після події Константинополь визнав неканонічність того «генделю», який колись заключив із Москвою один із його патріархів, тоді вельми залежних матеріально від «поминок» (подарунків) Москви.

Наведені вище слова Константинопольського патріарха надають можливість оцінювати сучасний статус українського православ'я дещо відмінно від позиції Московської патріархії. Адже Томос 1924 року недвозначно нагадує про незаконність («не згідно з канонічними правилами») давнього, багатьма тепер забутого, включення Київської митрополії до Московської патріархії. Дійсно, це трапилося давно і за зовсім інших історичних обставин. Але ж православні церкви славляться своєю вірністю традиціям, правилам і законам, що були чинними сотні й сотні років тому.

Чому у нас така невезуча історія? От, скажімо, Польща. Після Першої світової війни її народ не тільки домiгся, на відміну від України, визнання свого державного статусу світовою спільнотою, але навіть невелика громада православних іммігрантів Польщі (в більшості українців) зуміла стати Автокефальною церквою. І всього за чотири роки. Наших православних вистачає на три великих світових церкви й жодна з них не має канонічної автокефалії. Не видно також, коли матиме. Українські православні, які є членами незалежних (але неканонічних) УПЦ КП та УАПЦ, сьогодні підлягають помітній дискримінації — з боку як частини суспільства, так і державних чиновників — навіть у себе вдома. Може, саме тут криється причина — у тому, що ми самі себе не визнаємо й не поважаємо?

Клара ГУДЗИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments