Знати – це усвідомлювати, що ви нічого не знаєте. У цьому є сенс істинного знання
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

Юлія МУСАКОВСЬКА: «Переклад прикрасити можна, але чи варто?»

23 березня, 2012 - 00:00
ФОТО НАДАНЕ ЮЛІЄЮ МУСАКОВСЬКОЮ

Вона перекладає «ощадливу на емоції» скандинавську поезію, знайомлячи нас із текстами Тумаса Транстрьомера, минулорічного Нобелівського лауреата в поезії, а в її власних віршах панує розкішна драма. Юлія Мусаковська, поетка та перекладач, говорить про сучасну шведську поезію, пастки перекладу та літературні премії в Україні.

— Ти перекладаєш зі шведської мови, і, здається, останнє, над чим працювала, була поезія Тумаса Транстрьомера, Нобелівського лауреата-2011. Що можеш сказати про його вірші та свою працю над цими текстами?

— Попри майже десятилітній професійний досвід перекладу зі шведської, з художніми текстами я працюю відносно недавно. Почалося з того, що на прохання упорядників антології світової поезії переклала добірки кількох шведських класиків, серед яких були й твори Транстрьомера. Виявилося, що крім мене українською його практично ніхто не перекладав, тому після оголошення лауреатів Нобелівської посипалися прохання оприлюднити мої переклади. І хоча вони були на той момент іще недосконалими, я мала необережність погодитися. Думаю, доки ці переклади не вийшли окремою книгою, вноситиму ще деякі зміни.

В останньому номері журналу «Всесвіт» можна знайти нову редакцію моїх перекладів Транстрьомера, а також переклади Левка Грицюка, ще молодого, але вже доволі знаного перекладача-скандинавіста, з яким, до слова, ми разом вивчали шведську мову у Львівському університеті імені І.Я. Франка. Левко почав перекладати Транстрьомера з його експериментальних форм — хайку, зараз має в доробку, зокрема, переклади його поезії в прозі та верлібрів. Удвох ми маємо намір перекласти ряд вибраних поезій Транстрьомера, щоб опублікувати окремою книгою.

Власне, ще тоді, коли перечитувала класиків шведської поезії, щоб обрати тексти для антології, вірші Транстрьомера мене особливо вразили. В них вишукана, стишена й лаконічна мова, прозора поетика напівтонів, несподівані поетичні образи, а також тонкий психологізм.

— Які спільні або відмінні речі можеш назвати у сучасних українській та шведській літературах?

Мабуть, я говоритиму конкретно про поезію, яка мені ближча. Думаю, основна відмінність української та шведської в тому, що шведська направлена назовні, а українська — всередину себе. У шведів усе виглядає навпаки — широко розповсюджена соціальна тематика, тематика глобальних проблем людства, екологічна, політична. І при всьому цьому їм вдається не перетворити свою поезію на голу плакатну агітку.

І, звичайно, слід згадати, що в сучасній шведській поезії майже не зустрінеш римування, яке все ж таки займає сильну позицію в українській. Це, зрештою, можна сказати і про всю західну поезію.

— Є переклади, за якими можна не побачити власне автора, лише перекладача... Де гармонійна межа? Адже ти також поетка й можеш оцінити ситуацію зусібіч.

— Першу, робочу, версію моїх перекладів Транстрьомера в мережі вже встигли обговорити й покритикувати. Закидали буквалізм перекладу й просто-таки вимагали додати мого власного індивідуального стилю, додати метафорики, прикрасити, щоб тексти не звучали аж так просто. Але ж, панове, це скандинав. Він ощадливий на слова та емоції. Там суцільна лаконічність та флегматизм. Якраз уся сіль у тому, що в строфі може бути одна насичена метафора, яка вистрілює на прозорому тлі. Наведу для прикладу другу частину вірша «Чорні листівки» зі збірки «Дика площа» (1983): «У житті буває, що смерть приходить/зняти мірки з когось. Про цю гостину/забувають, життя іде. Костюм же/шиється в тиші». Вистрілює саме останнє речення — костюм, який смерть шиє людині в тиші, від цієї символіки пробирає і стає дійсно моторошно.

Прикрасити можна, але чи варто? Одного разу я віддала в ювелірну майстерню срібний браслет ручної роботи північноамериканських індіанців, бо з нього трохи викришилася чорна емаль. Коли прийшла забирати, виявила, що ювелір вирішив додати кілька смужок матового покриття зверху на глянцеву поверхню. На моє неймовірне обурення майстер образився, мотивуючи свою ініціативу тим, що хотів «прикрасити», на його думку, «непоказну» річ. Так само можна скалічити текст перекладом.

Широко відомі переклади Транстрьомера російською у виконанні Іллі Кутіка. Проте для того, щоб заримувати неримовані оригінали, зокрема у вірші «Гоголь», він перетворив медуз на піраній, а сюртук на шубу. Але перекладачеві кортіло за будь-яку ціну наблизити Транстрьомера до російського читача, що звик до силабо-тоніки, тому подав шведа під перевірено виграшним «соусом», переклавши його в стилістиці Бродського. Мій університетський професор, який викладав теорію та практику перекладу, полюбляв казати: «Перекладача не повинно бути видно за перекладом».

— Нещодавно вийшла твоя друга книжка поезії «Маски»? Розкажи трохи, як писалася ця книжка й чи не плануєш чогось нового.

— «Маски» вийшли друком за результатами конкурсу видавництва «Смолоскип». Власне, в процесі роботи над книгою я доповнила її також новішими текстами. Книга має підзаголовок «Гра на 3 дії», це така собі віршована драма; якщо добре вчитатися, можна вловити навіть сюжетну лінію. Наталка Білоцерківець, яка писала передмову до збірки, дала їй свою назву — «Маленький приватний театр», адже у книзі панує театральна атмосфера, в ній на тлі нічних та денних декорацій діють персонажі, які змінюють маски, і найчастіше це маски жіночі; на шляху цих персонажів зустрічаються химерні істоти, що так чи інакше впливають на подальші події та долю героїв.

Нещодавно я зібрала чорнову версію рукопису нової, концептуальної книжки віршів, об’єднаних єдиною темою, але цій книжці ще потрібно вистоятися. Маю також завершений рукопис першого роману, у стилі фентезі, але не впевнена, що наважуся його опублікувати.

— А яку роль відводиш українським літературним преміям? Скажімо, серед твого здобутку їх чимало, остання, здається, — ІІ премія у номінації «Пісенна лірика про кохання» конкурсу «Коронація слова».

— Про премії державного рівня вже достатньо сказано й без мене, тому зупинюся на преміях для молодих авторів. Хоча є багато скептиків, що стверджують, що премії нібито не визначають справжній рівень майстерності, для молодого автора це — реальне, часто перше серйозне визнання його творчості. Так було зі мною, коли я отримала перші літературні відзнаки конкурсів, які на даний момент припинили своє існування з причини, як можна здогадатися, відміни державного фінансування. Йдеться про конкурси «Привітання життя» імені Богдана-Ігоря Антонича та «Гранослов», які навіть не вручили премій оголошеним переможцям останніх років.

Хочеться відзначити конкурс видавництва «Смолоскип», який тримає марку, тобто організований на належному рівні та справно виконує свої зобов’язання перед авторами-переможцями, випускаючи рік за роком лауреатську серію книжок. Було дуже приємно працювати з цим видавництвом над своєю другою книгою, я цілком задоволена результатом.

«Коронація слова» — конкурс, який має непоганий преміальний фонд і загальнонаціональний розголос, — останнім часом привабив до себе багато авторів, адже організатори ввели багато нових номінацій. І, що найголовніше, конкурс не має вікового цензу, на який нарікають автори, яким за 30.

— Як ти, львів’янка, ставишся до такого поняття, як «львівська жіноча поетична школа»? Чи можливо про щось подібне говорити?

— Якось в інтерв’ю Галина Крук сказала, що «львівська школа поеток» — це скоріше стереотип, аніж явище. Можна говорити про львівську спільноту поеток, адже це правда, що жінок, які є потужними авторками, на львівських теренах є багато, можливо, навіть більше, ніж авторів-чоловіків. Але ці поетки надто відрізняються творчою манерою, щоб можна було об’єднувати їх у «школу». Це стосується як «дорослішого» покоління (Маріанна Кіяновська, Галина Крук, Мар’яна Савка), так і молодшого (Оксана Васьків, Лора Радченко, Альбіна Позднякова, Мар’яна Максим’як, Катерина Оніщук та ін.). Кожна з цих поеток має добре поставлений «голос» і власний яскравий стиль, їх складно сплутати.

Юлія СТАХІВСЬКА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments