Локальний і універсальний вимір

Вона називається «Стовп у центрі Європи». Автор ефектних і багатошарових віршів із неодмінним яскравим закарпатським колоритом постає в новій для більшості своїх читачів іпостасі.

Кількадесят невеликих текстів, що увійшли до «Стовпа в центрі Європи», насправді можна назвати й нарисами, але, мабуть, термін «есей» усе-таки універсальніший. Модель практично кожного з цих творів — персональні враження Петра Мідянки від певного культурного явища чи культурного героя в поєднанні з історичним та естетичним контекстом. Назва книжки недвозначно обіцяє, що за матеріал таких вражень правитимуть насамперед реалії, більшою або меншою мірою пов’язані з Закарпаттям. І обіцянка справджується. Збірка сповнена закарпатських персонажів, місцин і явищ. Від абсолютно хрестоматійних (тобто, в наших умовах, сяк-так знаних умовній освіченій публіці) на кшталт одного з лідерів Закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі до речей малознаних, об’ємних у своїй локальності — скажімо, це легенди про заснування галицькими опришками села Широкий Луг, рідного села автора.

Підхід Петра Мідянки до есеїстичних мініатюр нерідко вельми традиційний, але ніколи не стандартний. Отож після прочитання книжки в голові не залишається штучних, штампованих формул а-ля «Закарпаття — це...» чи, якщо ближче до поточної моди слововжитку, «Закарпаття — це про...». Візії, пропоновані в цих текстах, не узагальнені, а сконцентровані на певних окремих точках, що дають яскраве враження, стимулюють роздуми і бажання знайомитися далі.

А знайомитися є з чим. Чи то з культурою українців-русинів Воєводини, зокрема й з сучасною прозою. Чи то з архітектурою українсько-румунського прикордоння Мараморошу. Або з неофіційним культурним життям Ужгорода 1970-х років, з його пригодами, гуру та послідовниками. Розповідає Петро Мідянка також, до прикладу, про симпатичних йому сучасних поетів — від Вано Крюґера до Сергія Осоки. Зрештою, є в «Стовпі в центрі Європи» також і твори, що відштовхуються від соціальної проблематики. Найпомітніше з таких питань тут, напевно — заробітчанство та його наслідки. Наслідки в широкому розумінні, від впливів на культуру, чеських запозичень у буденному мовленні закарпатців (взагалі, про історію українсько-чеських культурних взаємин у різних століттях і в різних суспільних вимірах у цій книжці написано чимало) до деструктивних віянь у сфері масового мислення, коли селяни розповідають учителям, що їхнім дітям чи онукам школа непотрібна, хай краще заробляють, а самих учителів «звинувачують», що ті просто байдикують, а тому продовжують без сенсу вчителювати, замість зайнятися нормальною фізичною працею де-небудь у Чехії. Що ж, деградація і дикість — неодмінна тема в будь-якій серйозній розмові про наше суспільство, актуальна для кожного регіону, хоч і не без місцевих особливостей. А розмова Мідянки — саме серйозна. Культурологічні та краєзнавчі резони в його есеїстичних текстах завжди перебувають у діалозі з сучасним суспільним життям, його проблемами.

Окремої уваги вартує мова книжки «Стовп у центрі Європи». Вона, звісно, не настільки колоритна, як мова віршів Петра Мідянки, але все одно дуже яскрава. По-перше, сповнена різноманітних місцевих закарпатських діалектизмів і цікавих запозичень із інших мов. По-друге, тут дуже специфічна й індивідуальна сама манера письма, можна говорити навіть про суто «мідянківську» незвичну побудову речень, особливості сполучення слів.

«Стовп у центрі Європи» — книжка, що запам’ятовується і через інформацію, й суто естетично. А ще, ймовірно, після її прочитання вам захочеться занотувати собі для подальших вивчень або хоча б ґуґлень чимало імен, назв і локацій.