Історію творять мученики, а не мучителі.
Євген Грицяк, лідер Норильського повстання у таборах ГУЛАГу 1953 року

«Наука ненависті»

Чи здатні тексти вбивати? Про це дискутували відомі українські філософи Вахтанг Кебуладзе і Володимир Єрмоленко
28 квітня, 2015 - 16:17
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

На полях сучасної інформаційної війни — суцільні міни. І лежать вони там, вочевидь, не перший десяток років. Деякі — й добру сотню. Хто заклав вибухівку «небанального зла» в наш розум, і як до цього спричинилося письмо? Вечір неділі на завершення п’ятиденного марафону людей та подій подарував гостям «Книжкового Арсеналу» провокативну дискусію: «Література, політика і зло: чи можуть тексти вбивати людей?». Участь взяли філософ, есеїст, доктор політичних студій Володимир Єрмоленко і філософ, публіцист, доктор філософських наук Вахтанг Кебуладзе. Як часто буває серед філософів, першою мовила музика. Усіх цікавих, хто по завершенні ярмаркових мандрів доходив до залу «Хоку», одразу ангажували фортепіанні ескізи Володимира Єрмоленка. А далі — диспут про доленосні для нас сьогодні контексти європейської та російської літератур.

ЧИ Є ОЧИЩЕННЯ В РОСІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ?

Щоб відповісти, варто спершу зазирнути в томик Федора Достоєвського. Вахтанг Кебуладзе переконаний: у «Злочині й карі» насправді немає покарання. Попри кліше інтерпретацій смисли тексту обертаються саме навколо першої складової — злочину. Тут цікаве, перш за все, «народження нової людини», кажучи словами Ніцше, «надлюдини» (Ubermensch). Але ще — генеалогія зла, адже це «зло через погордість»! Володимир Єрмоленко вписує «Злочин і кару» в дискурс європейського роману ХІХ ст., а саме — в культуру спокути через страждання, чистилище.

Чи справді очищення характерне для російської літератури? Пан Кебуладзе звертає нашу увагу на інших авторів — Федора Сологуба (роман «Дрібний біс») і Юрія Мамлєєва (роман «Шатуни»). «Весь світ — це зло» — так Кебуладзе формулює квінтесенцію найпопулярнішого роману Сологуба. Те саме — з іншим: «Мамлєєв не запитує, звідки походить зло». Попри наявне серед європейців захоплення привабливістю зла, як-от у «Мадам Боварі» Гюстава Флобера, Вахтанг Кебуладзе наголошує, що в європейській літературі таки присутні генеалогія і онтологія зла.

ДОБРО І ЗЛО — МАСКИ ОДНЕ ОДНОГО?

Європейська література від Гете й до ХХ ст. дуже змінилася, зауважує Володимир Єрмоленко: «Мефістофель показує нам, що зло перебуває в логіці добра, в логіці якоїсь великої сили... Зло — це просто маска добра. В ХХ ст. все по-іншому. Уже добро стає маскою зла для деяких авторів». Суть російської пропаганди, за Єрмоленком, така: «Всі однаково погані, всі однаково брешуть, тому в сучасному світі неможливий моральний вибір, тому вибираєш те, що ближче до тебе». Тож за такою логікою однаково «прекрасним» може бути будь-що — треба лише ретельно полити все соусом з багнюки. Наголошуючи на цьому, пан Володимир наводить назву свіжої книжки британського журналіста й письменника Пітера Померанцева: «Nothing Is True and Everything Is Possible: The Surreal Heart of the New Russia». Теза «нічого істинного, і все можливо», наголошує Володимир Єрмоленко, — це парафраз вислову Достоєвського: «Якщо немає Бога, то все дозволено».

ПРИВАБЛИВІСТЬ ЗЛА І НОВИЙ МАРКІЗ ДЕ САД

Відкритим досі лишається питання, чи дійсно Ніцше відповідає за злочини нацизму, а Маркс — російського більшовизму. Важливе дещо інше. Вахтанг Кебуладзе вбачає принципове значення в тому, як автори переживають зло: «Європейська література хоч і працює з феноменом зла, ця робота завжди на межі провалу, це завжди ризик». Порівнюючи європейських письменників з російськими колегами, він акцентує: «Ніцше, Сартр переймаються злом, переживають його як трагедію... А от Мамлєєв! Для нього це не трагедія. Він насолоджується цим (злом. — Авт.)». Що ж до захоплення сучасних європейців Маркізом де Садом, Кебуладзе вважає, що це насправді «одна з причин симпатії французів до росіян». Цілком можливо, що для сучасних парижан Путін — це новий де Сад.

Гра злого генія програна наперед, його естетизація позірна, втім, здатна посіяти ненависть, що з літератури може перейти в реальне життя. Тому Володимир Єрмоленко проти «романтизації зла»: «Європейці, які люблять Путіна, люблять його саме через те, що в ньому небанальне».

ТЕКСТИ-ВБИВЦІ

Вахтанг Кебуладзе бачить сліди затриманої дії німецького нацизму в проявах «фундаментальної онтологічної ненависті», що притаманна сучасній Росії. На його думку, сформулювали «науку ненависті» найперше такі тексти: однойменний роман Михайла Шолохова, а також вірші Костянтина Симонова («Убей его») та Іллі Еренбурга («Убей»). Саме гітлеризм, наголошує Кебуладзе, спричинив цю ненависть серед більшості упосліджених народів: «Чи можуть тексти вбивати? Тексти Шолохова, Симонова, Еренбурга сьогодні вбивають нас — на Майдані, в Криму, на Донбасі...»

РОСІЙСЬКА «ПРОПАГАНДА» — ЗОВСІМ НЕ ПРОПАГАНДА

Ми часто послуговуємося терміном «пропаганда», щоб схарактеризувати певні дії Москви. Втім, promotion — слово, надто знебарвлене для характеристики того, що робить Росія. Тому Вахтанг Кебуладзе політику агресії визначає як «інформаційно-психологічну війну, завдання якої залити брудом інформаційний простір, а не пропагувати певні ідеї». До того зла, яке приваблює симпатиків того ж таки Путіна, філософ пропонує ставитися інструментально, використовуючи тезу відомої дослідниці тоталітаризму ХХ ст. Ганни Арендт про «банальність зла». Погодьмося, не йдеться про применшення чи приниження його небезпек і загроз — річ у тому, щоб викривати ту «вишуканість», оригінальність і непередбачуваність, якою почасти так вправно володіє спокуса зла.

Надія ПЕТРУНЬОК
Газета: