Не загубитися у просторі і часі
Вийшла збірка вибраних літературознавчих есеїв, написаних Іваном Дзюбою із 1971 до 2015 року
Одна з останніх книг — «У літературі й навколо. З боргів давніх і новонабуваних» — збірка вибраних літературознавчих есеїв, написаних автором за період із 1971 до 2015 року.
Іван Дзюба у таких літературознавчих розвідках, як «Дилема?», «Донеччина — край українського слова», «Пізнаймо себе: донецька складова української культури» та «І ось: трагедія Донеччини», намагається осмислити масштаби і причини виникнення тієї гуманітарної та соціальної катастрофи, фіналом якої стали трагічні події на Донбасі минулого року.
Автор заглиблюється в історію цього регіону України, дістаючи з архівів маловідомі документи й інші першоджерела, які не лише висвітлюють процеси зародження місцевої спільноти людей, об’єднаної певними культурними традиціями, а й появу місцевої еліти з власними пріоритетами і уподобаннями за часів радянської влади.
Десь між авторськими рядками вимальовується думка про те, що конфлікт на Донбасі зрів давно, чекаючи на своє криваве вирішення. Постколоніальні керівники держави (в минулому — партійна номенклатура) у перше та, власне, й друге десятиліття відновленої державної незалежності України фактично повелися як типові представники компрадорської буржуазії, раніше пов’язаної по партійній лінії з московськими колонізаторами. «Імперський сказ Путіна захлинувся б на кордоні з Україною, якби по другий бік кордону його не ждали традиційні п’яті, шості чи якісь там одинадцяті «колони», на які багата українська історія, — такого парадоксального висновку доходить Іван Дзюба. — Що ж до варіанта донецького, то тут навіть не про «колони» доводиться говорити. Тут щось масштабніше й організованіше — системна робота місцевих владних структур, які у складі України послідовно вибудовували фактично «русский мир», обходячись без цього самоозначення і не цураючись тризуба й синьо-жовтого прапора на фронтонах своїх установ».
Характерною рисою наукової діяльності Івана Дзюби завжди було його намагання дослідити окремі літературні твори в контексті переломних подій минулого століття, приміром, замішаних на крайніх формах класової та політичної боротьби. Саме терору як соціальному явищу, неодноразово оспіваному багатьма письменниками іншої епохи, автор присвятив надзвичайно ґрунтовну статтю «До романтики революційного тероризму в російській та українській літературах». Тут він наводить чимало цитат, переважно з російськомовної поезії та прози, коли, скажімо, революційний терор свідомо романтизувався тим же Едуардом Багрицьким або Михайлом Свєтловим; аналізує теоретичний фундамент цього методу боротьби з ідеологічними супротивниками або захисниками правлячого режиму на прикладі писемної спадщини горезвісного Бориса Савинкова; порівнює дві літератури, які (одна — більше, а друга — менше) дали зразки літературної творчості, що увібрала в себе всі жахіття колонізації одного народу іншим та загарбання чужих територій. До цього долучилися під страхом репресій не лише Микола Хвильовий, Іван Микитенко, Павло Тичина, Володимир Сосюра, згадувані автором у статті, а й нині маловідомий поет Віктор Вітковський своєю поемою про батьковбивцю Павлика Морозова, опублікованою харківським журналом «Червоний шлях» у страшні 1930-ті. Наприкінці публікації Іван Дзюба виносить вердикт, стверджуючи, що боротьба із «внутрішнім ворогом» у путінській Росії нині набула ознак боротьби з глобальним тероризмом. Штучно насаджується жорстка внутрішня політика щодо пересічних громадян, згортаються демократичні процеси, започатковані Єльциним ще на початку 1990-х, посилюється репресивний державний апарат, Кремль проводить послідовне винищення народів Кавказу, що прагнуть вийти зі складу РФ і набути незалежності. Зовсім невипадково автор називає прізвища відомих особистостей, які символізують у сучасній Росії два протилежні світогляди — один тоталітарний, другий — демократичний. З одного боку, це письменник Олександр Проханов, відомий своїми відверто шовіністичними поглядами, а з другого — правозахисник Галина Старовойтова, вбита фактично за викриття злочинів, скоєних федеральними військами проти мирного населення у Чечні. Прогнози від Івана Дзюби щодо майбутнього Росії поки що дуже і дуже невтішні. Не одна смерть політичних опонентів, рахунок яких уже йде на десятки, так і не змусила мільйони росіян до кінця усвідомити своє рабське існування, побачити явні злочини правлячого політичного прошарку, зацікавленого лише у збагаченні та втриманні при владі за будь-яку ціну.
В історії кожного з народів, що населяють європейський континент, є епохальні події, які назавжди зберігаються у пам’яті кожного наступного покоління і, можливо, визначають їхню подальшу долю...
У розділі «Таємниця початку виникає зі Словом», куди увійшло, зокрема, літературознавче есе «Апокаліпсис Григорія Тименка», І. Дзюба знайомить читача з несправедливо призабутим поетом із Київщини, з його філософсько-містичною поезією, високо оціненою свого часу Олесем Бердником, і чия життєва доля трагічно скінчилася за нез’ясованих ще й досі обставин. В інших статтях подається оригінальне бачення літературної творчості Аніфатія Свиридюка, Валерія Шевчука, Володимира Базилевського, Григорія Лютого, Юрія Боярунця тощо.
Розділ «Наше в іншому» складається з раніше написаних передмов до книжок відомого у Словаччині літературознавця Мікулаша Неврли, литовського прозаїка Йоганнеса Бобровського, статей про роман «Поручик Бенц» болгарського письменника Димитра Димова та мистецького проекту авторитетного вітчизняного мистецтвознавця Ольги Петрової, котра спромоглася видати фундаментальну книгу «Комедія» Данте Аліг’єрі. Мистецький коментар XIV-XX століть» у співпраці з відомим тележурналістом Андрієм Куликовим (зробив переклад англійською мовою).
Завершується видання розділом «Вертикаль духу над горизонтами буття», повністю присвяченим визначним митцям України і діаспори — композиторам Миколі Лисенку і Валентину Сильвестрову, актору Богдані Ступці, художникам Миколі Бідняку, Петрові Яковенку і Никифору Дровняку, а також «Додатком», в якому Іван Дзюба запропонував нове прочитання творів класика російської літератури Михайла Салтикова-Щедріна.
У вступному слові Іван Дзюба розповідає, що його спонукало випустити у світ книгу «У літературі й навколо. З боргів давніх і новонабуваних». Це бажання, аби авторський твір, раніше досліджений і гідно оцінений літературознавцем, не загубився у часі. А по-друге, ще раз актуалізувати творчість письменників, художників, артистів, які підкорили своєю феноменальністю й далекоглядністю. Наскільки вдалося реалізувати задумане, читач може переконатися самостійно, прочитавши книгу, написану талановитим літературним критиком.
