Сергій Єфремов – критик та публіцист
Вийшла друком нова книжка, що представляє творчу спадщину людини, яку називали сумлінням нації
Єфремов С. Публіцистика в «Книгарі» доби війни та революції (1917—1920) / Упорядкування, вступні статті, примітки — С.Г. Іваницька, Т.П. Демченко. — Херсон: Гельветика, 2018.
Переважно йдеться про рецензії, написані Сергієм Єфремовим на видання українських авторів, що побачили світ за доби Української революції початку ХХ ст. — 35 із 47 оприлюднених творів належать саме до цього жанру: розгорнуті й стислі, невеличкі повідомлення про вихід книжки чи навіть брошури. Інші — це культурологічні розвідки, гостропубліцистичні статті, некрологи... Попри значну увагу до творчого доробку однієї з найяскравіших постатей нашого минулого та оприлюднення ледь не повного зібрання його публіцистики у кількох збірках документів, що вийшли останніми роками, рецензії залишалися дещо призабутими. Проте їхня тематика та спрямованість — невід’ємне віддзеркалення діяльності та поглядів Сергія Єфремова, його часу.
Ймовірно, що друк такого ґатунку матеріалів у редагованих ним газетах автор вважав недоцільним, таким чином дотримуючись поняття формату (це не означає, що він не зачіпав ті чи інші видання у своїх статтях). Натомість рецензії з’являлися на сторінках журналу «Книгарь». В роки Української революції він взяв нас себе непересічну місію — зорієнтувати читача в новому українському газетно-журнальному та книжковому морі.
Редакція журналу, очолювана Василем Королівом-Старим, а потім Миколою Зеровим, прагнула поширювати інформацію про українські літературні новинки та взагалі друковану продукцію, багато уваги приділяла фаховому рецензуванні видань. Журнал виходив у Києві у 1917—1920 роках (всього — 31 число) та був закритий під тим приводом, що в країні переможного соціалізму мали залишитися лише державні видання. Один із великих симпатиків журналу історик Ярослав Дашкевич писав: журнал «скромний, друкований на препоганому газетному папері воєнного часу, почав виходити в Києві 25 серпня 1917 р. як своєрідний інформаційний бюлетень, що мав відбивати бурхливий розвиток українського друкованого слова, яке, немов всеохоплюючий вибух, поширилися по донедавна поневоленій країні». Але зміст привертав увагу читачів, і це було головне.
До «Книгаря» потягнулися кращі письменницькі та журналістські сили. Серед відомих авторів журналу був і Сергій Єфремов, адже йшлося про справу всього життя — популяризацію української книги та, ширше, української ідеї. Тепер ці публікації видані окремою книгою. Упорядниками, авторами вступних статей та коментаторами єфремовських текстів стали історики із Запоріжжя й Чернігова — Світлана Іваницька та Тамара Демченко. Кожна рецензія С. Єфремова, вводить нас у світ думок і почувань її автора, показує його як неперевершеного знавця та поціновувача української книжки, її захисника й пропагандиста, борця за розвій національної культури та політичну окремішність України.
Тематика публікацій надзвичайно різноманітна: книжково-журнальні й видавничі справи революційної доби («Голод на книжку», «Наші місяшники»), роздуми над публіцистичними рефлексіями сучасників (Петра Стебницького та ін.), відгуки на перевидання творів Михайла Драгоманова, Бориса Грінченка, Олександра Кониського, Василя Доманицького, на нові праці Володимира Левинського «Царская Россия и украинский вопрос», Володимира Дорошенка «Українство в Росії», Юліана Охримовича «Короткий нарис розвитку української національно-політичної думки в ХІХ ст.» (ч. 1), рецензії на інформаційні матеріали, присвячені Тарасу Шевченку, Івану Франку чи Михайлу Павлику, аналітичні статті, присвячені творчості П. Куліша, М. Коцюбинського, Гр. Квітки-Основьяненка, Мих. Івченка, некрологи пам’яті І. Шрага та М. Туган-Барановського... Переважно (крім «Голоду на книжку») сучасному читачеві вони не знайомі. Дещо відокремлено стоїть стаття про нищення денікінцями української літератури, яка виявилася останньою в циклі «книгарівських» публікацій С. Єфремова.
Надзвичайно інформативними є додатки, де вміщено редакційні заяви «Книгаря», відгуки на праці самого С. Єфремова, що вийшли з під-пера А. Вечерницького, П. Зайцева, М. Ішуніної, О. Мицюка, М. Павловського, Д. Ревуцького, матеріали до 25-річного ювілею літературної діяльності С. Єфремова, нарешті, статті Агатангела Кримського та Олександра Лотоцького. Як писав останній з нагоді 50-річчя свого товариша й однодумця, на той час — академіка ВУУН, «в журнальній праці знайшла собі натуральний вияв темпераментна громадянська вдача нашого письменника. Це публіцист у найкращому розумінні цього слова, волею Божою, — український громадян в кожному рядку своєї газетної чи журнальної праці. І в високому патосі захоплення чи обурення, і в їдких його висловах іронії чи сарказму, і в спокійно-розважливому трактуванню справи однаково виразно й незмінно світилася ясність української думки, переконання в правоті та в непереможності української справи».
Ця думка повністю підтверджується матеріалами щойно виданої збірки. Видання призначене для науковців, викладачів, студентів, краєзнавців, всіх, хто цікавиться історією та культурою України.
