Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.
Леся Українка, українська поетеса, письменниця, перекладачка, культурна діячка

Традиції оживають

Книжка «Таємниця Могилянки і зниклий ключ» Юлії Стахівської як путівник по давній і сучасній Академії
19 лютого, 2021 - 12:07

Традиції існують завдяки тим, хто утривалює їхнє життя, зберігаючи та нагадуючи про той спадок, що ми з вами маємо. Книжку «Таємниця Могилянки і зниклий ключ» Юлії Стахівської можна зарахувати до таких хранителів пам’яті про один із найдавніших українських вищих навчальних закладів. Відтепер про традицію подивитися в очі одній із символів вишу — черепасі Альмі, щоб добре скласти сесію, чи легенду про те, як Брюховецький виграв у шахи першу кімнату для відродженої Академії, знатимуть не тільки випускники НаУКМА. А крім того, авторка у прямому й переносному сенсі дивовижно занурює всіх читачів у давню Академію — часи, коли викладачем Могилянки був Митрофан Довгалевський, а спудеї (так і сьогодні називають студентів вишу) мали свої городи... Нещодавно у «Мистецькі вівторки з Марко Терен» Юлія Стахівська детальніше розповіла про свою нову книжку.

ГОДИННИК-ПОЛІГЛОТ, ЩО ЗНАЙОМИЙ ІЗ ФУНДАТОРКОЮ МОГИЛЯНКИ

Як би ви відреагували, якби сонячний годинник, що розташований на території Могилянки, заговорив для вас? А саме так сталося з другокласницею Лізою Гулевич — головною героїнею книжки, яка одного разу прийшла до Музею НаУКМА, що розташований поруч із годинником. Як саме народилася така зав’язка історії — авторка розповіла під час зустрічі: «Пішла писати нотатки до книжки й вирішила зазирнути на подвір’я Могилянки. Звернула увагу, що славнозвісний сонячний годинник, збудований за проєктом викладача математики Києво-Могилянської академії француза П’єра Брульйона, стоїть у затінку. Подумала, що йому, напевно, сумно, адже доволі часто сонце на нього не потрапляє. І він, мабуть, ожив би, якби на нього потрапило світло. І так бажання доторкнутися до цієї історії народило зав’язку. Ліза Гулевич — дівчинка з київської родини. Її брат Роман дуже хоче стати студентом Могилянки, записується на підготовчі курси, приводить її до музею НаУКМА — будинку Галшки Гулевичівни, фундаторки Академії. І поки родина роздивляється музей, Ліза підходить до годинника, дістає дзеркальце, пускає сонячний зайчик — і годинник оживає й починає говорити до нею французькою... Вони перекидаються кількома фразами, але оскільки це академічний годинник, він знає багато мов, то переходить на українську. І тут Ліза дізнається, що годинник був знайомий і з Галшкою, і з багатьма діячами. Бо хоч він і був створений трохи пізніше за Академію, але через нього плине час. У такий образ втілюється знамените мотто НаУКМА: «Час плинний, а Києво-Могилянська академія вічна».

КОЖЕН РОЗДІЛ — ПЕРІОД ІСТОРІЇ МОГИЛЯНКИ

Фантастичні елементи книжки не випадкові. Як прокоментувала сама авторка, вони допомагали вибудовувати сюжет тексту. А ще, додамо від себе, — розкривати історію Могилянки та легенди вже нинішнього часу. В кожному розділі Юлія Стахівська намагається показати різні періоди існування Академії. Зокрема, з книжки можна дізнатися, що саме вивчали в Могилянці, чим тривіум відрізнявся від квадривіуму, як карали спудеїв, що спізнилися на заняття... А ще — про побут студентів, наприклад, як вони ловили рибу в Дніпрі чи доглядали за городами.

Водночас ідеться не тільки про минувшину, а про й історичні факти, оповідки, що виникли недавно. Вони так само невіддільно вплетені в сюжетну канву книжки. Наприклад, легенда, яку жартома розповідають, напевно, усім студентам Могилянки — що десь у фундаменті закладу має бути захований підводний човен. Справа в тому, що до відродження вишу тут було військово-морське політичне училище. А оскільки до моря — сотні кілометрів, то жартома стали говорити, що субмарина містилася у фундаменті НаУКМА, адже ж треба було десь тренуватися.

Так от, цю відому для могилянців історію Юлія Стахівська трансформує у пошук іншого підводного човна — козацького. Тут авторка покликається на іноземного історика XVI ст., який описував, як козаки непомітно підпливали на підводних човнах до турецьких галер і визволяли своїх співвітчизників. Наводить авторка і такий цікавий факт: один з військових кораблів Королівського військово-морського флоту Великої Британії часів Другої світової війни був названий на честь козаків (HMS Cossack — F03).

Утім, книжка зберігає і ті легенди, які вже мало відомі навіть пізнішим випускникам Могилянки, як-от історія про кошик із полуницями. Коли НаУКМА тільки відродилася й оголосила перший набір, багато хто поставився до вишу з недовірою, бо не знав, скільки саме той проіснує (деколи студенти вступали до Могилянки і про всяк випадок вчилися заочно в іншому виші, щоб раптом що — мати диплом). Так от, у перші дні вступної кампанії до Могилянки зайшла бабуся, розповіла, що живе поруч, і принесла працівникам Академії кошик із полуницями, побажавши, щоб їхня така гарна й потрібна справа процвітала. І кажуть, що тільки-но бабуся рушила з Могилянки, залунав дзвінок із Приймальної комісії — прийшов перший абітурієнт.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ЛІТЕРАТУРИ БАРОКО

Окрім історій, легенд та вигаданих персонажів, ще одним важливим компонентом книжки є література. Книги тут — як часові тунелі, якими персонажі можуть мандрувати з епохи в епоху. Один із персонажів навіть здобув медаль книгомарафонця, бо проїхав книжкову дистанцію з десяти томів Івана Нечуя-Левицького. До того ж, існуюче в літературі тут втілюється у реальність. Зокрема, вірш «Лабіринт» Митрофана Довгалевського набуває реальних, фізичних обрисів. І не тільки він. Як ідеться в історії: «Із книжки раптом засяяло світло, і весь простір став ніби рідким мерехтливим дзеркалом, що відображало слова й малюнки. Ліза просто не вірила своїм очам. Пташка сіла на плетену з літер огорожу саду з табличкою, на котрій було написано «HORTUS POETICUS» — «Сад поетичний». Брама заскрипіла й відчинилася, перед усіма читачами, чи то глядачами, розкинулися клумби найрізноманітніших форм із розкішною рослинністю, а за ними випускав білі струмені води фонтан». Останній, до речі, за словами оповідачки твору, таки встиг зафіксувати Григорій Сковорода, і тепер усі ми можемо побачити його на купюрі 500 гривень. Згадана пташка — теж незвичайна, вона харчується голосними звуками, а в дзьобі тримає старослов’янську літеру «юс великий».

«Мені хотілося показати, що з пластом барокової літератури можна дуже цікаво погратися», — розповідає Юлія Стахівська. І авторці це чудово вдається: у надзвичайно цікавій формі діти (на яких передусім орієнтована книжка), а з ними й батьки відкривають для себе дивовижно розмаїтий світ літератури того часу — від згадуваного вже Митрофана Довгалевського до Івана Величковського.

«Я навчалася в Могилянці на філології. Моя любов до неї і бажання показати, які надзвичайні історичні факти пов’язані з Академією, нагадати легенди цього закладу, вписати це в історію барокового Києва, і спонукали до появи цієї книжки», — поділилася Юлія Стахівська. І впоралася із завданням, створивши фантастичну інтелектуальну пригоду, з якої багато чого нового можуть дізнатися і діти, і їхні батьки. А ще авторка анонсувала, що вже майже готова книжка про Острозьку академію (у якій Юлія Стахівська навчалася рік) і чекає свого видавця. Сподіваємося, що й ця книжка скоро вийде друком.

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: