Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Випростатися на повен зріст

У Музеї літератури відбулося представлення «Літературного ландшафту...» Володимира Панченка
7 червня, 2019 - 11:01

Що у вимірі сучасного кліпового читання значить літературна критика Володимира Панченка? Для екстрапоціновувача слова — це смак, стиль, знак і марка якості. Однак ідеться про дедалі більшу роль. Зробити читаючим пересічного громадянина — чи то обивателя, чи то закоренілого на цифрові вподобання. І якраз Володимир Панченко знає, як привабити читача, щоби той захоплено увійшов у літературний простір і затримався там надовго, якщо не назавжди.

Секрет критика полягає, мабуть, у постійно мудрому спогляданні згори — то на реципієнта, то на автора, на постійному розумінні їх обох, намаганні пояснити читачеві герметично закриті моменти. Це аж ніяк не спроба вивищення чи самовільного потрактування. Наголошує на цьому й Михайло Федотович Слабошпицький: «Є такі критики, які нахабно стають над письменником і показують, наскільки вони начебто вищі естетично, демонструють рівень свого філософствування, можуть навіть злегка потоптати сакральне своєю грубою суб’єктивністю, але у Панченка — це винятково позиція вболівання».

«ПРОФЕСОР ЛЕГКОВАЖНО МАНДРУЄ...»

«Літературний ландшафт України. ХХ століття», або ж «Від Франка до Андруховича» — зібрання оригінальних текстів, оригінальних до такої міри, що маркувати жанрово — зась. Автор в образі немовби мандрівного філософа пропонує пройти крок за кроком усе ХХ століття, зачерпнувши трохи й кінець ХІХ. Тобто поглянути на літературу глибше, зовсім глибоченно — на противагу заяложеній плоскості, але разом з тим не перевантажити метамовою, штучними заскорузлостями конструктів, які страхом відштовхують... І тут-таки тонка межа, маневр майстра-критика.

«Професор, який легковажно мандрує Україною — ввічливий письмом, естетично безпомильний й неабияк елегантний», — так лаконічно говорить про Панченка Слабошпицький.

Сам автор сказав про свою книжку, що його «Літературний ландшафт...» — не колекція деталей, бо про все століття в достеменностях розповісти неможливо. У нього це 50 різнопланово-різножанрових сюжетів, які складаються у мозаїку. «Тут не йдеться про століття в історико-літературному вимірі як такому. Це було би занадто зухвалим завданням для мене одного написати про все століття, в усіх деталях. Я писав не історію літератури. Це не кіноплівка, це слайди. Причому в мене виникла спокуса навіть обмежити їх певним числом. Ось, скажімо, у Гюнтера Грасса є 100 новел — як начерків свого століття. Моє ж століття — лише в 50-ти слайдах. І якщо порівняти з моєю попередньою «Повістю про Миколу Зерова», яка має тяглість всередині самої себе, то цю книжку можна читати з будь-якого місця, з будь-якого розділу. Будь-який слайд є свого роду самодостатнім. І я реалізував тут не тільки свою творчу реальність, у якій перебував. А ще до певної міри враховував і специфіку сучасного сприйняття — блогівського», — пояснює критик.

Тексти Володимира Панченка — немовби виклик молодій аудиторії та боротьба з її визначеністю. Коли люди вдаються до швидкоплинного, миттєвого, тоді й текст має ставати іншим — еволюціонувати під флеш — стисло, влучно, але не втрачаючи глибинності, насиченості смаку. Автор прагне перестрибнути «через голови філологічної аудиторії», прорвати ворота «своєї професійної корпорації» і зазирнути кудись далі, за вузькофахову аудиторію.

ІПОСТАСІ У СЛАЙДАХ

26 персоналій — від Івана Франка до Юрія Андруховича. Нетривіальні моменти, несподівані ракурси і фокуси. Наприклад, політологічна іпостась Лесі Українки та її ще досі недовідкрита, недопрочитана драма «Руфін і Прісцілла». Її думки про раннє християнство, про політичні реалії Європи, письменниця в дискусіях між Франком і Драгомановим, її цілковита відсіч «грядущого раю», соціалізму.

Або — про мрії Куліша, роздоріжжя і «Дебору» Бажана, чому Гедройць не надрукував роман Первомайського, а дружба Довженка й Бажана мала трагічний фінал.

Зрештою, даючи розлогий аналіз «Літературному ландшафту...», Павло Гриценко, директор Інституту мовознавства НАНУ, підсумував нарочито: «Ні, це не вибірковий якийсь ландшафт, а спроба дати повний аналіз; те, що недобачене. Тут є навіть більше, ніж можна бажати... Здавалось би, про Україну, але ж, прочитуючи це, бачиш, якою серйозною є і проблема нашої рецепції Європою. Тут, зрештою, сутність нашого культурного простору. І треба таки зрозуміти врешті-решт, що лише коли досягнемо повноти представлення нашої літератури і культури — тоді нація наша випростається на повен зріст».

Володимир Панченко візуалізує свої історії живописними заголовками і ретельно підібраними, історично знаковими світлинами. Його «Літературний ландшафт...» всеосяжний — із баченням коренів, із викладом розлогої панорами, з горизонтом дальнього бачення.

Андріана БІЛА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ