Найсерйозніший недолік телевізора в тому, що у нього немає другої сторінки.
Арт Бухвальд, американський журналіст, колумніст «The Washington Post», лауреат Пулітцерівської премії

Полтавська битва

13 листопада, 2015 - 12:05

Уже на полтавському вокзалі я погоджуюся на якусь літературну авантюру. Олена вміє переконувати за три хвилини, поки до нас доїздить таксі. Потім мені показують готель і магазин, а наступного ранку в перебіжках між справами — позолоченого орла з вінком. Це монумент на честь перемоги російської армії Петра І над шведсько-українськими військами Карла XII у Полтавській битві далекого 1709 року.

 — Кажуть, якщо під тим вінком пройде незаймана дівчина, вінок опуститься на неї. Але, зважаючи, що вінок досі на місці, із цим у Полтаві погано, — іронічно усміхається Олена.

Ще одне відоме місце — Біла альтанка. Якщо орел був споруджений до століття Полтавської битви, то альтанка, яка дуже нагадує підкову на підборах, до двохсотліття цієї ж битви. І коли я подумки шукаю який-небудь монумент, споруджений до трьохсотліття полтавської битви, натрапляю на музей-садибу Котляревського. Саме тут ще до спорудження першого монумента-орла і народився засновник нової української літератури Іван Петрович. І відкритий цей музей був знову ж таки до двохсотріччя, але цього разу це був ювілей з дня народження Івана Котляревського. Не знаю, чи щось би ставалося в Полтаві, якби не святкування круглих дат…

 — Полтава — наче тиха заплава, — перериває мої міркування Олена. — Коли прийшли брати адміністрацію, переговірники зайшли до голови попередити про штурм. Натомість той просто пустив їх до зали обласної ради. На тому й мирно розійшлися. І на карті з’явився ще один прапорець — взяли Полтаву. Земляки зазвичай намагаються уникати гострих ситуацій.

А потім ми йдемо оранжевим листям у вечірній імлі, і Олена розказує, як «сєпари» вирішили зробити сходку в місті. Люди вийшли подивитися на тих, хто починає каламутити воду, але міліція наполегливо попросила «сєпарів» на зібрання не ходити. Ця полтавська битва скінчилася, навіть не почавшись.

І тут би я мала написати абзац із висновкам до цих полтавських епізодів, але висновки всі зроблені вже в самій Полтаві. Бо вже поряд стоїть пані із мідним волоссям.

 — Я відпочивала в Павлограді, там є курорт. Це в Дніпропетровський області, знаєте? — Вона сідає біля мене. — І зловила себе на думці, що спостерігаю за шахтарями. Мені хотілося їх навіть помацати, повести пальцем. І соромно так стало. Цілий тиждень тільки їх і розглядала.

Як у зоопарку — думаю я.

 —  Як у зоопарку, — каже вона. — Тільки ви про це нікому не розказуйте. Хоча ні, розказуйте про це. Правильно кажете, що ми один одного погано знаємо. Нам треба більше спілкуватися.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments