Абсолютний слух
21 листопада Сергію Якутовичу виповнилося б 65
Для художника — вік зрілості. А він пішов у червні цього року, просто пішов… За батьком, геніальним Георгієм Якутовичем, який обдарував українство і весь світ цілим космосом приголомшливих образів і образків. За сином, Антоном (помер 2014-го), який обіцяв так багато...
Смерть сина зламала Сергія, він припинив боротися за життя. З такою несправедливістю змиритися він не міг. І не хотів. Іноді він десь з’являвся, у Будинку кіно, до прикладу. І танув у повітрі, майже безтілесний. «Як, Сергій тут?», — і вже немає.
Років із десять тому з режисером Юрієм Терещенком ми замислили зробити фільм про нього. Прийшли на зустріч, на студію «Київнаукфільм», він тоді працював над фільмом «Загублений рай» Р. Плахова-Модестова, до 200-річчя Миколи Гоголя. Ми сіли проти нього і десь понад годину він розповідав. Здебільшого про роботу над фільмом «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка. Про містичні моменти тієї роботи...
Уже через три хвилини в мене одвисла щелепа. Нічого цікавішого й вигадливішого у своєму житті я не чув. Ну, хіба що Іван Миколайчук іноді подібне втинав. Гоголівська містерія, каскад химеричних персонажів і образів. Досі не можу вибачити собі, що не взяв диктофона.
Після моїх захоплень Сергій сказав: «У мене, знаєте, слух поганий, замикаюсь в собі, існую в собі. А тому коли говорю — то монологами, й отаке виходить»...
Кіна ми так і не зняли. А досить було просто зняти Якутовича одним статичним планом. Це той випадок, коли людина не вимагає жодних підпорок. Досить було просто дивитися на нього, просто слухати. Перед нами був абсолютний геній з абсолютним слухом (одна із його книг так і називається — «Абсолютний слух часу»).
