Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

«Чарівний пудинг» Нормана Ліндсі: смачно, як в дитинстві

27 липня, 2018 - 13:56

Любите книжкові ювілеї? Я так просто обожнюю! З ними ніяких машин часу не треба: відкриваєш книжку, у котрої нині день народження, – і вжух назад на сто, двісті, триста років. Пропоную просто зараз рвонути у 1918-й. 

Перша світова війна, світ занурений у відчай і хаос, репетиція Апокаліпсису відбулася, і людство стикнулося з такими жахами, які і не опрацювати, і не забути. І от виходить в світ одна красивезна книжечка, дитяча повістина з назвою «Чарівний пудинг». Її написав і проілюстрував художник Норман Ліндсі. Цій книжці 2018-го виконується сто років, і вона є абсолютною класикою австралійської дитячої прози. Кажуть ті, то була перша суто австралійська книжка. Щасливі тамтешні малята, кажу я. А щоб не здавалося все аж так разпрекрасно: перший наклад «Пудингу» продавався ледь не п’ять років, щедро ілюстрована книжка була за тих часів дуже дорогою. А тепер про цю казку говорять як про початок національної літератури, і примірники з першого накладу продаються за шалені гроші, і ніхто не вважає, що за книжки стільки не варто платити.

Чотири «шматки» – так тут звуться розділи книжки. Наче: шматки смаколика, якими пропонують насолодитися читачу. До речі, відомий жарт із «Аліси в Країні Див»: «Алісо, знайомся, це пудинг. Пудингу, знайомся, це Аліса», після чого їсти нового приятеля уже якось незручно. Цей жарт Ліндсі точно пам’ятав. Пудинг Ліндсі – жива істота, і до того ж здатна до регенерації, тож скільки його не їси, він ніколи не закінчується. Чотири смачні шматочки ті швидко відростуть отож, не переживайте.

Між тим пудинг зветься Альбертом, він смакує тим, що тобі зараз захотілося з’їсти, а якщо його залишити без нагляду, швиденько вшивається і шукай далі вітру в полі. Точніше: пудингу в коморі. Вдача у Альберта важка, зрештою, пудинги особливою легкістю (легкотравністю, даруйте) і не відзначаться. «Запхай шматок собі у рот, і сподіваюся, заробиш заворот кишок», – наспівує доброзичливо чарівний пудинг, поки ним тут вечеряють. І те, що зветься він акурат як британський принц Альберт і повадки має дурнувато-зверхньо-снобські, звісно що випадковий збіг.

Але за головного в книжці – не Альберт. Буніп Блугм і його дядечко Вотелберрі – ведмеді-коали. Вони дуже схожі поміж собою, тільки молодший кругліший, а старший – трішки квадратовий. А ще у дядечка є гігантські розкішні руді бакенбарди, які всюди залазять і запорошують волосинками всі страви, і тим Буніпа Блугма дратують страшенно. Хатинка на дереві, до вони живуть, не передбачає окремої кімнати для бакенбардів, розумієте. Тож молода коала іде з дому якнайдалі від того нахабного волосіння. Дорогою він зустрічає матроса-у-відставці Біллі Банакла і пінгвіна Сема Совнофа. Згодом до них приєднається ще садовод-любитель Бенджмен Брандиснеп, Кусака себто, бо він – пес.

Четвірка подорожніх разом утворює таємну спільноту охоронців і споживачів чарівного пудинга Альберта. Наразі: м’ясного з нирками, класичний британський steak-and-kidney pudding, а втім, оригінальна перша версія чарівного пудингу була цілком колоніальною. Альберт за фактом народження – рисовий-із-карі. Книжка все таки австралійська та імперії свої саркастичні вітання переказує регулярно.

Пудингаматори мандрують країною і хоробро захищають Альберта від пудингохватів. Цих двоє: Вомбат і Опосум, і вони – ще ті пронири-ласуни. Завершується книжка разом із закінченням мандрів «ордену власників чарівного пудингу». Друзі будують собі затишну хатинку з величезним городом для Кусаки. І живуть довго-щасливо, поїдаючи безкінечний пудинг і обговорюючи його щоразу новий смак (і тільки пудингу, в який щойно хтось вмочив бакенбарди, на їхньому столі ніколи не було). І знову ж таки: те, що опис будинку якось підозріло нагадує ідилічний Осбон-хауз принца Альберта, теж абсолютна випадковість.

Смішно, динамічно, химерно. В цій книжці немає жодної дівчинки, зате є купа бійок, втеч і переслідувань, пісеньок-згадок про бурхливі морські пригоди і пікніків поки-пузо-не-трісне. Ідеальний хлопчачий світ. (Неверленд Пітера Пена уже існував, до речі, Ліндсі мав і його на увазі). 1918-го уже на повну актуальні були теорії Фройда, тож і тут, в наївній казці про пудинг, важко буде не звернути увагу, що ведмедик переживає конфлікт із батьком. Кажуть, що того коалу-дядька Лінсі списав якраз зі свого батька, навіть якщо це і вигадали пізніше, то виникло це показове припущення все рівно. І з цього конфлікту Буніп просто втікає, приєднавшись до сурогатної чоловічої родини. А ще чарівний пудинг створив (породив?) теж чоловік – майстерний корабельний кухар, позаяк команда потрапила після кореблетрощі на айсберг, де пудинг мав врятував їх від голодної смерті. Перша Світова дала про себе знати навіть в наївній дитячій казці, на часі було обміркувати підстави, на яких чоловіки творять спільноту і як в тій спільноті взаємодіють. Або ще простіше: «Чарівний пудинг» виник як реакція на засилля гендерно нейтральних дитячих книжок про фей. Чарівні казки, – наполягав Ліндсі, – можна писати і не тільки про  «маленький народець», а й про повсякденні речі, які роблять чарівними дитяча уява.

Либонь, до Ліндсі з книжками про чарівну персоніфіковану їжу було негусто. Хіба той ожилий імбирний пернік із казки про пряничного хлопчика. В давніх казках не раз треба було щось з’їсти чи випити, щоб здійснити мандрівку між світами. Чарівні боби треба було посадити, щоб потрапити в долину велетнів. Від’їсти від гриба, щоб збільшитися чи зменшитися. Поласувати хатинкою старої відьми і печенею уже з самої відьми, кашею з тарілки ведмежати, отруєним яблуком, бабусиними пиріжками, вепрячим серцем і т.д., і т.п. Але от щоб ті гриби-яблука-пиріжки-каші самі були і поживою, і їдоком, і здобиччю, і мисливцем – це таки була новина. Колобок, звісно що є колобок. Але біда у Колобка: він не міг, неборака, самовідновлюватися. 

І нагадаю: сто років тому! Ще до всяких постмодерністських штучок. От ви знаєте, що на початку 1990-х вийшла в Америці дитяча книжка, яка тут же стала хітом – «Смердючий сирний чоловічок»? Ця історія складалася з перекручених класичних казок типу «Червоного капелюшка» і «Попелюшки» із тією пахучою їжею в головній ролі. Таке – хоч в підручник із постмодернізму. І автори «чоловічка-смердюка», між іншим, кілька разів відкрито цитували «Чарівний пудинг». Але ж то – 1992-й, а то – 1918-й! А поза тим легкий безум оригінальної казки Ліндсі у наш час тільки посилюють. Новітні видання «Пудингу» включать рецепти страв, на які перетворюється в уяві їдоків Альберт. Хочеш – от м’ясний-із-нирками пудинг, хочеш – от тобі яблучний-із-корицею.

Людина є тим, що вона їсть; чи краще так: людина стає тим, що вона поїдає. Концепції поступового ставання-пудингом ясно що позаздрила б сама хуліганська французька філософія. Але ж австралієць Ліндсі йде ще вглиб (рух до антиподів, не інакше). Не ми є те, що ми їмо, а сама їжа уже стає нами. Те, що ми їмо, – це ми. Від переміни місць складників сума міняється кардинально.

В книжках про їжу є щось спокусливе безкінечно, чарівне в сенсі магічних ритуалів. Чому ж тільки сто років тому додумалися зробити для дітей (яким століттями забороняють гратися з їжею за обідом) книжечку, де за головного героя – балакуча і непосидюча їжа? Але зробили і подякували. І це до речі в країні, яка відома одним-єдиними кулінарним внеском в світову культуру – пастою-спредом із заброджених рослин веджимайтом, яку (так кажуть) тільки самі австралійці і годні добровільно їсти. 

В австралійській версії англійської мови є ідіома «not to be a magic pudding» – «не будь чарівним пудингом» буквально (це не Ліндсі підглянув ту приказку, а уже приказку створили на матеріалі його книжки). Це значить: не будь джерелом безкінечних ресурсів, не давай себе використовувати без обмежень, не думай, маленька дурна людинко, що ти можеш раптом стати безсмертною. Бо уже сто років як весь англомовний світ знає: на невразливість безсмертя претендують в цьому житті хіба пудинги. Хоч м’ясні, хоч яблучні, хоч рисові, хоч хвацько вигадані австралійським письменником. Але ж характер у того нескінченного Альберта – таки мерзенний, з перцем той безсмертний пудинг приготували.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments