Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами…
Симон Петлюра, український державний і політичний діяч, голова Директорії УНР

Довга дорога в Уругвай

15 травня, 2020 - 10:56

Минулого тижня я розпочав розповідь про надзвичайно цікавого польського письменника Чеслава Страшевича. Сьогодні хочу продовжити її й розказати читачам про його довгу дорогу до еміграції в Латинську Америку.

Чеслав Страшевич прийшов на світ 16 жовтня 1904 року в Білостоці в родині Тадеуша й Марії, виріс у будинку біля костелу св. Роха. Мав сестру Гелену й брата Януша. Коли почалася Перша світова війна, майбутній письменник разом із матір’ю виїхав углиб Росії, побував і на український землях – у Києві, Білій Церкві, Криму. Під час своєї першої вимушеної еміграції – у десятирічному віці! – написав свій перший текст, оповідання «Під бомбами»: про те, як бомбардування знищили його рідний дім у Білостоці.

У 1918 році він разом із матір’ю повертається до Польщі й оселяється у Варшаві, де жила більшість його родини. Навчався в Державній гімназії ім. Станіслава Сташиця. Під час польсько-більшовицької війни – у віці шістнадцяти років – записався добровольцем до 2 полку оборони Варшави, воював і був нагороджений Відзнакою Жертовних.

У 1923 році Чеслав вступає на польську філологію Варшавського університету, але не витримує там довго і переводиться на філософію. Батько письменника на той час працював суддею Верховного суду, родина була заможною, тому Чеслав ще в студентські роки багато подорожував – Іспанія, Греція, Італія, Франція, Туреччина, Марокко, Туніс. Мандруючи, багато писав (вірші, описи своїх подорожей, оповідання), експериментував з формою, захоплювався експресіонізмом. Як письменник дебютував 1928 року на сторінках літературного журналу «Kwadryga»; перша книжка Страшевича – роман «Wystawa bogów» («Виставка богів») ‒ побачила світ у 1933 році й була схвально прийнята критикою. У 1935 році літератор почав співпрацювати зі щотижневиком «Prosto z mostu», друкував там оповідання; наступного року видав збірку оповідань «Gromy z jasnego nieba» («Громи з ясного неба»), а ще через рік – роман «Przeklęta Wenecja» («Проклята Венеція»). У своїй творчості того періоду з позиції гуманіста багато уваги приділяв мандрам, екзотичним країнам, а також досвіду багатокультурності, національному й расовому різноманіттю. Попри те, що бачив чимало країн і континентів, Страшевич завжди визнавав, що перший досвід мультикультурності – національної, мовної, релігійної – отримав у дитинстві, у світі пограниччя, що вирував навколо Білостока.

Важливою віхою життя й творчої кар’єри Чеслава Страшевича став початок співпраці з суспільно-політичним часописом «Політика», де він відповідав за рубрику культури. Редактором видання був Єжи Ґєдройць, постать, що стала ключовою в житті Страшевича. На сторінках часопису письменник друкував публіцистичні тексти й літературні рецензії, вступав у полеміки й висловлював свої естетичні переконання. У 1939 році опублікував роман «Litość» («Жалість»), героєм якого став німецький науковець, одурманений нацистською пропагандою. Критика з ентузіазмом відреагувала на цей роман, завдяки ньому Страшевич здобув реноме серйозного літератора. За деякими даними, через висловлений у романі різко критичний погляд на нацизм і фашизм гестапо внесло ім’я письменника у «чорний список».

Власне кажучи, це завдяки Єжи Ґєдройцю обоє письменників – Страшевич і Ґомбрович – потрапили на палубу лайнера «Хоробрий» й розділили спільну 17-ту каюту. Редактор прилаштував їх як кореспондентів, що мали висвітлювати поїздку. Зокрема Страшевич в Аргентині й Бразилії хотів назбирати матеріали для роману про польських заробітчан (економічних мігрантів) у Південній Америці. Співробітник Інституту літературознавчих досліджень Польської Академії Наук Павел Бем у своїй статті «Найлюдяніший з наших письменників» наводить цитату з аргентинської газети, що писала про прибуття лайнера «Хоробрий»: «Чеслав Страшевич прямує з офіційним візитом у Бразилію, але хоче скористатися можливістю й познайомитися з нашою країною; він збирається провести тут стільки часу, скільки зможе, однак на довший термін, вірогідно, залишитися не вдасться. (…) автор численних романів, зокрема «Громи з ясного неба», «Жалість» і «Проклята Венеція», а також романів на народні теми, Страшевич є визначним представником варшавського ПЕН-клубу. Вітол (sic!) Ґомбрович – сучасний гуморист, що володіє значним культурним світоглядом. Його недавня книжечка, названа «Фердидурке», мала гучний успіх». Як бачимо, навіть закордонна преса ставилася тоді до Страшевича як до серйозного письменника, відводячи Ґомбровичу другорядну роль. Війна, що почалася якраз у ті дні, змінила цю ситуацію кардинальним чином.

Вітольд Ґомбрович вирішує залишитися за океаном, а пізніше у своїх творах навіть висміює патріотичних поляків, які постановляють повернутися в Європу й битися за батьківщину. Тобто насміхається й із Чеслава Страшевича, який не гаючи часу, на товарному кораблі добирається до Франції, де в Коеткідан вступає до польських військових формувань, які збирає генерал Сікорський. Після капітуляції Франції через Швейцарію й Італію добирається до Великобританії, де береться за вишкіл молодих вояків.

За іронією долі, що, мабуть, врятувала йому життя, Чеслав Страшевич, який так відважно вирушив на війну, повоювати так і не встиг, бо під час маневрів на полігоні в Шотландії зазнає травми, потрапивши під танк, відтак його відправляють на лікування й визнають непридатним до несення військової служби. Не маючи змоги використати свої м’язи, письменник кидає в бій свій талант і мозок: приступає до праці на радіостанції «Świt», що мовила на окуповану Польщу. Виконує різні функції: диктора, репортера, редактора; особливо активно радіостанція працює під час Варшавського повстання 1944 року.

Наприкінці війни МЗС польського еміграційного уряду в Лондоні відсилає Чеслава Страшевича в Уругвай, де в Монтевідео письменник мав взяти на себе роботу прес-аташе посольства. Проте прибувши на місце, літератор виявив, що МЗС комуністичної Польщі вже призначило на цю посаду іншу особу. Війна закінчилася, Польща була окупованою совєтською армією, тож – не маючи куди повертатися – Чеслав Страшевич вирішив залишитися в Уругваї.

Продовження – наступного тижня.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ