Найніжніші рослини прокладають собі шлях через найжорсткішу землю, через тріщини скель. Так і доброта. Який клин, який молот, який таран може зрівнятися з силою доброї, щирого людини! Ніщо не може протистояти йому.
Генрі Девід Торо, американський письменник, мислитель, натураліст, громадський діяч

Диво піару

3 червня, 2020 - 09:45

На днях мені прийшло у месенджер Фейсбуку отаке повідомлення:

«Доброго дня!

Пам’ять не стерти. Пам’ять — це той присмак, який залишається навічно та передається через покоління.

Меморіал Голокосту «Бабин Яр» є доказом пам’яті. Голокост — одна із кривавих сторінок історії не лише України чи пострадянського простору, це історія світова. І, на жаль, її не можна перегорнути чи переписати. І її не можна використовувати в корисливих цілях.

Прикро, проте в інформаційному полі багато непорозумінь з цього приводу, існують різні табори, простежуються звинувачення, апелюється політичними мотивами. Це все паплюжить пам’ять.

Щоб прояснити ситуацію, БФ «Бабин Яр» підготував інформацію і просить Вас нею поділитись із читачами. Матеріали у вкладеннях».

Як то кажуть, тут усе таке смачне, що навіть не знаєш, із чого почати.

Ось із перших рядків: «пам’ять — це присмак». Я так розумію, мається на увазі, що ми всі щось жуємо, а пам’ять — це присмак до тої жуйки. Дуже, дуже постмодернічно.

«Меморіал Голокосту «Бабин Яр» є доказом пам’яті» — неіснуючий меморіал, уточню.

«І, на жаль, її не можна перегорнути чи переписати». На жаль?!

«І її не можна використовувати в корисливих цілях». Золоті слова! Наприклад, для самоствердження та реалізації власних нарцисистських комплексів.

Третій абзац змусив мене зависнути на деякий час. «Апелюється політичними мотивами» — це про що та якою мовою? Ну ок, ладно, погано люди українську знають — хоча й звертаються до української авдиторії. Але не це тут сяє найяскравіше. Вчитаймося разом:

«Прикро, проте в інформаційному полі багато непорозумінь з цього приводу, існують різні табори... Це все паплюжить пам’ять».

Отже, ще раз: існування різних таборів у інформаційному полі — тобто різних думок — паплюжить пам’ять. Котра, як ми вже знаємо, є присмаком.

Якщо до цього моменту могли бути сумніви, то тепер я думаю, що це писала або диктувала не просто російськомовна, а саме російська людина з певними нахилами.  Для якої існування різних думок, відмінних від єдино правильної — святокрадство.

О, свята простота! Як можна було так проговоритися, пане Хржановський?

А що ж там за такий важливий документ у вкладенні?

«Європарламентарі висловили намір співпрацювати з Верховною Радою щодо створення меморіалу «Бабин Яр»

28 травня відбулась онлайн-конференція робочої групи Європарламенту «Пам’ять заради майбутнього» присвячена важливості вшанування трагедії Бабиного Яру. В конференції взяли участь європейські парламентарі та представники Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр».

Заступник генерального директора Руслан Кавацюк зробив доповідь про якісне соціологічне дослідження щодо толерантності, яке провели у березні на замовлення Фонду. «Ми виявили, що більшість опитаних підтримує створення меморіалу Бабиного Яру, — розповів Руслан. — У суспільстві існує єдність стосовно того, що всі групи жертв трагедії повинні бути гідно вшановані та згадані, незалежно від показників рівня толерантності до них сьогодні».

Директор Інституту історії Голокосту в Україні і Східній Європі Андрій Руккас розповів парламентарям про радянську політику пам’яті щодо трагедії Бабиного Яру, про її зміну з розпадом СРСР й здобуттям незалежності Україною. «Нацисти вбивали людей в Бабиному Яру, а Радянський Союз вбивав пам’ять про цих людей», — зазначив Андрій Руккас.

Член Парламенту ЄС Міхаель Ґалер наголосив на важливості внутрішньої української підтримки проєкту як на урядовому рівні, так і громадянським суспільством. Члени Європарламенту відзначили важливість продовження співпраці Фонду з українським суспільством, а також висловили бажання співпрацювати з Верховною Радою для підтримки проєкту».

Лишаючи осторонь питання, яким чином вищепроцитоване прояснює ситуацію з різними думками, які паплюжать присмак пам’яті, зауважимо, що цьому тексту притаманна вже певна елегантність. Наприклад, ані слова про арт-директора Хржановського та «Голокост-Діснейленд», який він збирається влаштувати в Бабиному Яру. Тобто маємо підміну предмету дискусії.

Ще один трюк — гра формами множини. Спочатку — «європейські парламентарі». Які потім зіщулюються до одного парламентаря. Який висловлює підтримку всьому хорошому проти всього поганого.

Знов-таки, впізнається манера директора Хрж. — хвалитися солідними іменами. Але якось блідо, немасштабно. Щось здав директор. Де підтримка знаменитостей? Чому не мчить на допомогу Марина Абрамович? Чому мовчать виконавці ролей в «Дау», видатні українські діячі Добкін, Шуфрич і Гордон? І, нарешті: чому досі немає авторитетного коментаря від зірки фільму «Дау. Дегенерація», відомого політичного активіста Максима Марцинкевича?

Тесак, скажи щось! Твоїх б’ють!

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ