Мезальянс невизначеностей
Коронавірус - це учбова тривога людства
Не дай, Боже, інші, але з неї можна зрозуміти, що будь-які проблеми маємо долати усім миром.
Жоден уряд не виявив здатності ефективно діяти в катастрофічній ситуації. Послуговувались досвідом часів чуми й холери. Похапцем вивозили своїх громадян, висилали чужих,позакривали кордони, але все одно з епідемією маємо боротися всі разом. Чому їдуть за кордон - зрозуміло, а от чому по тривозі з багатих країн із потужною медициною летять додому, тільки зі страху за себе, за рідних чи від небезпеки невизначеності свого статусу. Себто статус людини як такий не забезпечує очікуваного ставлення.
Величезна кількість українців живуть не в одній країні. Це не тільки гастербайтери, а й ті, в кого рідні мешкають за кордоном, навчаються, працюють за контрактами або одружилися. Звичайно, Батьківщина завжди до серця, але голова вибирає, де зручніше. І тому така собі невизначеність між там і тут ніби робить життя комфортнішим. Поки кордони відкриті. А, може, проблема у тому, що український паспорт таких гарантій, як приміром, американський, не дає…
COVID-19дивним чином виявився бажаним для вирішення урядами серйозної економічної проблеми,пов’язаної з пенсійним забезпеченням. Урядовці тільки й мріють аби по досягненню пенсійного віку вже наступного дня літні люди йшли з життя. Вірус ніби замовлений сплеском герантофобії в усьому світі. Ця хвороба вже помітно вдається взнаки. Повага до старших, цінування досвіду, шана мудрості ніби існують, але як би так, щоби цим не заморочуватися.
Складається враження, що уряди держав у теперішній конфігурації просто вичерпали себе і геть не відповідають цивілізаційним викликам. Яку спільноту не візьми (підприємці усіх масштабів, медичні працівники, діячі мистецтва) усі вони у зрозумілій для суспільства формі доводять здатність вирішувати свої специфічні проблеми, чого самі уряди наполегливо і майстерно уникають. А нічитися під владою вже усім не до снаги.
Австралію було заселено засудженими в Англії, а також трудовими бідолахами-мігрантами з усього світу. Вони разом створили спілку трударів, профінансували створення і становлення лейбористської партії, і, врешті, вибороли кращі умови праці, ніж у матірному королівстві Великої Британії.
Може, нашій міграційній спільноті треба створити власний уряд із міжнародним, медичним, координаційним департаментами, аби рухатися від країни до країни, і допомагати вирішувати власні статусні проблеми. Бажані у багатьох країнах світу й шановані там наші найманці мають достойну репутацію не тільки в аграрній галузі. І, напевно, дуже скоро зможуть не їздити на збір врожаю, а привозити будь-куди вирощене власноруч. Нам би вибороти статус країни-годувальниці,він крутішим виглядає за будь-який суверенітет.
Може, на часі всесвітній уряд, який після пандемійного землетрусу почав би вирішувати аналогічні за масштабом проблеми.
Наприклад, побудова єдиного на всю нашу планету водогону або створення штучного смерчу, який спустошував би повені й хмаркою переносився до місць посухи і пожеж, чи хоч бивинайдення чохла для айфона, який би при падінні спрацьовував як подушка безпеки в автомобілі.
Проблеми поєднання здоров’я природи й людини якось вияскравилисяпід час пандемії. Ми, звичайно, екологічно налаштована країна, і Чорнобильська трагедія мала б стати щепленням від будь-яких необережностей із загрожуючими людині і середовищу технологіями,але, що ж робити, якщо атомна енергія небезпечніша за зелену,проте значно дешевша. Звичайно, колись та якось виникне баланс переваг, але не так, як у Німеччині – там визначились із курсом - подалі від мирного атома, і, певно, йдуть до результату. Може, й ми могли б поставити визначитися в пріоритетах, але тоді не буде потреби вирулювати до катастрофічних ситуацій і з них.
Найгіршим наслідком пандемії буде намагання повернути усе, як було.Китайці шаленими темпами нарощують виробництво електромобілів. Ніби дізналися, що повітря може бути чистим. Нас війна з вірусом мобілізувала – волонтерство, благодійність, виробництво необхідного для медицини, але вимоги пришвидшення виходу із карантину ініційовані не розумінням реальної ситуації, а тим, що сусідові щось дозволено, то й я хочу. А тепер вже й немає певності чи є епідемія, чи нема. Щоправда фахівці певні у приході другої хвилі.
Туристична галузь по світу демонструє неабияку винахідливість для свого виживання.
Як би так зробити, аби наш уряд знайшов мотивацію (свого часу у Греції кожному громадянину, щоб він вивчав свою країну, оплачували мінімальну вартість короткочасного туру, хто хотів доплачував до дорожніх витрат та готелів за більш високий комфорт)аби хоча б цьогоріч українці подорожували й оздоровлювались у своїй країні. Швидко піднявся б і малий, і середній бізнеси, і, найголовніше, - розуміння можливостей нашої вітчизни і талантноздатності співвітчизників. Хоча, куди поспішати? Своє ж завжди встигнемо побачити.
У нашій історії так багато прикладів розбрату за часів Богдана Хмельницького, УНР, радянщини,коли найболючущою проблемою видається чи то нездатність досягти єдності у будь-чому, чи то свідома підміна її невизначенністю. Це на сьогодні проблема не тільки розвитку нашої держави, скорше навіть питання її існування. Кажуть, буває легше розбитись об воду, ніж перестати стрибати.
Відомі піраміди людських потреб (А.Маслоу, П.Симонова) в основі мають задоволення необхідностей вітальних(повітря, їжа). Віншують ієрархію потреби у моральності, творчості, вирішуванні проблем. У визначальні моменти ці побудови повертаються до гори дригом на вістря прагнення усвідомлення сенсу приходу у цей світ. Настав час визначатися. В усьому.
Саме про це говорили вистави київського театрального сезону, перерваного карантином. Театри продовжать цю розмову аби поінфікувати однозначною взаємоповагою задля наближення пандемії свідомості й безкомпромісної відповідальності. Це однозначно.
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України, керівник КАМТМ «Сузір’я»
