Ніколи не було, і от знову
Чомусь більша частина новітньої української історії супроводжується зневаженням нашого кіно. Ще від самого початку 1990-х, коли ліквідували тодішнє Держкіно (воно звалося Держфільмофонд) на чолі з Юрієм Іллєнком і на тривалий період мінімізували фінансування кінематографа.
Результат відомий: два пропущених кінопокоління, зупинка еволюції екранного мистецтва в Україні, віддання національного екрану, з телевізійним включно, російським і американським «кінопродуктам».
Фінансувати кінематограф, як це не парадоксально, почали за президента Віктора Януковича. Відновили Держкіно України, що стало вирішальним фактором. Мало-помалу кіноіндустрія почала відновлюватись. А вже за часів Петра Порошенка і нового очільника Держкіно Пилипа Іллєнка (він змінив Катерину Копилову) українські фільми не тільки продукувалися, а й показувались в кінотеатрах. Скажімо, у цьогорічному січневому репертуарі було п’ять (!!) повнометражних українських фільми, які викликали чималий інтерес глядачів
А власне нинішню українську владу привело на державний олімп саме кіно - Володимир Зеленський спершу зіграв українського Президента у телесеріалі «Слуга народу», а потім народ проголосував за те, щоби він цю роль зіграв у самому житті. Й відтак видавалось, що тепер наш кінематограф не матиме проблем, принаймні суттєвих
Ага, у нас кінематографічна служба ніколи медом не видавалась. На 2020 рік державне фінансування кінематографа просто заблоковано. Цього тижня кіноспільнота мусила виступили з офіційним зверненням, де констатовано стовідсотковий безлад в системі державного управління у сфері культури. Починаючи з того, що паспорт відповідної бюджетної програми «Державна підтримка кінематографії» досі не виданий - не в останню чергу й внаслідок постійного тасування чиновних крісел. У підсумку працівники Національного центру Олександра Довженка вже три місяці не отримують заробітну плату, а перспективи продукування більшості проектів виглядають доволі примарно. У тому числі й ті, що мають відбуватись в режимі копродукції, а це вже й ставить під удар авторитет держави.
Звісно, хтось скаже: про що ви, яке кіно, коли в Україні і світі такі проблеми? Відповідь проста: проблеми приходять і відходять, а мистецтво вічне. Володимир Зеленський недавно, на врученні Шевченківської премії, процитував Вінстона Черчілля - і під час війни слід фінансувати культуру, бо ж інакше за що воюємо?
