Хто заперечує свободу іншого, сам свободи не заслуговує.
Авраам Лінкольн, 16-й президент США, визволитель американських рабів

Пряничне підсвідоме

11 вересня, 2020 - 22:37

Алекс ван Вармердам так говорить про свій фільм «Нові казки братів Грімм» (в оригіналі — просто «Грімм»):

«Як випливає з назви, ця історія містить елементи казок братів Грімм. Деякі з них очевидніші, інші приховані. Казкам братів Грімм зазвичай не вистачає гумору, чого не можна сказати про мою картину. Яким би фільм не виглядав похмурим, місцями він дуже легковажний і веселий. Сюжет виводить нас iз холодних і туманних північних лісів до сонячної, але похмурої Іспанії. Я не прагнув розповісти історію в стилі казки, радше обрав манеру, яку називаю «стилізований реалізм». Оскільки структура фільму вже нагадує казку, вона стає контрапунктом стилю. Я зняв чотири дуже «голландських» фільми. У «Нових казках братів Грімм» я не лише вивів за межі Голландії своїх героїв, Якоба і Марі, але і себе як режисера в тому числі. Я хотів сфокусувати свій голландський кінопогляд на іншій країні, іншій культурі».

Здається, режисер трохи лукавить — його кінопогляд настільки ж голландський, наскільки й узагалі європейський; лінію поділу тут провести складно. Фільми Вармердама стали відомі українській авдиторії ще в 1990-х — коли на фестивалі «Молодість», а потім і по телевізору показали його «Сіверян» (1992). Трохи пізніше дійшли дебютний «Авель» (1986), «Маленький Тоні» (1998), а справжньою сенсацією арт-хаузного прокату стало, звичайно ж, трагікомічне «Плаття» (1996). Всі ці картини об’єднані чіткими стилістичними рисами.

По-перше, манера Вармердама гранично умовна. Практично всі сюжети розгортаються у невеликих містечках, повністю вибудованих у павільйонах, що й не приховується. Тобто це такі взагалі-міста, без особливої географічної прив’язки. Мало того, якщо в кадрі необхідний краєвид, наприклад, густий темний ліс (частий мотив) — то він так само успішно конструюється в студії. Іншими словами, простір будь-якого фільму Вармердама — не тільки кінематографічний, а й сценічний, що закономірно, оскільки у себе на батьківщині режисер відомий насамперед театральними постановками.

По-друге, — всі сюжети розгортаються в сім’ї, або так чи інак пов’язані з нею. Сім’я руйнується, інтригує, відтворюється знову, зазнає насильства, божеволіє, вирушає у подорож.

По-третє, герої — практично поголовно — не від миру сього. Якщо спочатку якийсь, нехай навіть епізодичний персонаж здається зразком притомності, дуже скоро він або виявляє яке-небудь раніше приховане дивацтво, або  викидає такого коника, що хоч з хати тікай.

Нарешті, почуття гумору. Абсолютно чорного, завжди точного і часто безжального. Для висмiювання немає кордонів, і навіть жорстокі сцени зроблені так, аби спровокувати гомеричний регіт у залі.

         Є й безліч інших, прецікавих прикмет авторського почерку. Наприклад, у “Грімм” Вармердам успішно виступив як композитор, прошарувавши дію розміреними блюзами в стилі раннього «Пінк Флойд». Але названі характеристики — найважливішi. І їм повністю улеглі «Нові казки…»

         До творчості Грімм вони не мають прямого стосунку. Звісно, у зав’язці — знову сім’я, причому небагата, яка страждає від голоду й холоду. Старші відштовхують від себе молодших — сучасних Гензеля і Гретель звуть Якоб (Якоб Дервіг) і Марі (Халіна Рейн), їх так само залишив батько в промерзлому лісі. Але далі зовсім не юна (помітно за двадцять) пара бере долю у свої руки, протистоїть несприятливим обставинам. Ландшафт «Казок» по-вармердамівськи умовний, хоча камера цього разу явно вийшла за межі павільйону. Але — чи автобан на екрані, чи пилясті горби Іспанії — всі ці натурні багатства знову виглядають як декорації для перевірки людської натури нестерпним абсурдом ситуацій. Герої переміщаються з одного світу до другого з легкістю неймовірною: проскакали під обшарпаним місточком — опинилися в Іспанії, ударили по газах роздовбаного «пікапа» — потрапили до кіномістечка часів Дикого Заходу (привіт спагетті-вестернам, що в Іспанії й знімалися). Вармердам зіштовхує не тільки місця, але й жанри — мелодрама, любовна історія, медичний трилер, навіть роуд-муві, а згаданий вестерн — це апофеоз глузування над обставинами, героями і глядачами — Якоб і його антагоніст, зловісний хірург Дієго, влаштовують дуель під час пилової бурі в ковбойських декораціях, користуючись мисливською рушницею і… луком.

Братику й сестричці, що б’ються за свою гідність і один за одного, весь час доводиться убивати, причому «Природжені вбивці» й інші Бонні з Клайдами тут ні до чого: просто вармердамівські диваки стали набагато злішими і намагаються використати безправну молодь у непривабливих цілях. Режисер розгортає цілу галерею людських вад, носіями яких виступають, як правило, підкреслено респектабельні члени суспільства. Милування немає нікому: ані фермеру, який під дулом рушниці примушує Якоба улещувати свою повнотілу дружину, ні багатію в чорному лімузині, який звик купувати собі проституток під мостом, ні хірургу, який ріже кого і коли схоче. Не відмовляє собі уїдливий нащадок гезів у задоволенні пройтися і по найсвятішому — національній амбітності; причому дістається на горіхи й голландцям, і іспанцям, що особливо двозначно, якщо пригадати, хто колись був колонією, а хто метрополією. Зрозуміло, що простодушна молодь в цьому паноптикумі стає ледь чи не ангелами відплати, а кожна сцена двобою (по суті, вбивства), виконана смішніше й винахідливіше за попередню. Вже скільки після «Кримінального чтива» сталося на екрані кровопролитних веселощів, та все ж Вармердамовій усмішці над смертю, як і раніше, немає рівних. Ну, а якщо додати розкидані по сюжету натяки на те, що Якоб і Марі люблять один одного не лише як брат і сестра, то картина набуває справжньої аморальної завершеності. Гепі-енд тут неминучий — для смутку в такому варіанті реальності просто немає причин.

Тим паче будь-яка казка, навіть найцинічніша і найвідчайдушніша, має закінчуватися добре. Героям Вармердама вдалося перемогти темне закляття буднів - те зло, яке сховане за вітриною цивілізації. І тому вони з чистою совістю і білим біблійним ослом на мотузці повертаються додому. А Вармердам, розсмішивши, розсердивши і обеззброївши публіку, залишає її віч-на-віч з чаклунами і демонами, які в кожного свої.

А от пряничний будиночок, навколо якого танцює ця казкова братія, один на всіх.

         ***

         Нові казки братів Грімм / Grimm (2003, Нідерланди, 103`), режисура: Алекс ван Вармердам, сценарій: Отакар Воточек, Алекс ван Вармердам, оператор: Том Ерісман, в ролях: Тереса Берганса, Йохан Лейзен, Халіна Рейн, Якоб Дервіг, Франк Ламерс, виробництво: Graniet Film BV.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Новини партнерів