Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло — Незалежна Держава Українська — перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами…
Симон Петлюра, український державний і політичний діяч, голова Директорії УНР

Як я прочитав «Улісса»

24 квітня, 2020 - 11:08

«Подивіться на нього, ось іде він – той, що прочитав «Улісса» повністю!». Мабуть, приблизно так про мене говоритимуть на вулицях. Адже відтепер я належу до нечисленного клубу людей, які подужали один із найбільших шедеврів модерністичної літератури ХХ століття – легендарний роман «Улісс» ірландського письменника Джеймса Джойса.

Свого часу, років п’ятнадцять тому, я вже починав читати цей роман (ще в російському перекладі), але швидко здався і обмежився читанням тільки останнього розділу, та й то лишень через те, що університетський викладач із захватом відгукувався про нього й скромно називав «еротичним». Можливо, це й на краще, бо тепер розумію, що «Улісс» потребує таки вдумливішого, зрілішого читання.

На превелику радість, нині цей роман є і в українському перекладі. Кілька років тому «Улісс» вийшов у «Видавництві Жупанського». Переклали текст Олександр Терех (який, на жаль, помер, не встигши завершити роботу й не доживши до публікації) та Олександр Мокровольський. Одразу зазначу, що українською «Улісс» звучить чудово, перекладачі блискуче попрацювали. Видання споряджене ґрунтовною й доречною передмовою Дмитра Вахніна, а наприкінці книжки на допомогу читачеві вміщено й кілька довідкових матеріалів.

А тепер – про саме читання. Якби не карантин, то куплений два роки тому «Улісс» і надалі б припадав пилом на полиці, чекаючи своєї черги. Я з острахом позирав на цю книжку, весь час вважаючи, що для неї потрібна якась особлива нагода, оказія для повного занурення в текст. Режим самоізоляції став слушним часом, щоб прочитати майже 750 сторінок роману. Всього на читання я витратив два тижні. Але воно не було легким, хоча одного разу вдалося за день прочитати майже сотню сторінок. Я відкладав усі справи й починав читати з самого ранку, ще до сніданку, сумлінно виділяв кілька годин по обіді, а вночі засинав разом із цією книжкою (вона сприяє глибокому сну). Часом складалося враження, що це насправді «Улісс» читає мене, а не навпаки.

«Улісс» — це як «Чорний квадрат» у живописі: багато людей вважають цей текст нездоланною маячнею, літературні гурмани натомість величають його шедевром. Я ж волію нікому не вірити на слово, тому заповзявся скласти свої власні враження, це й було моєю головною мотивацією. І мушу визнати, що коментарі про нечитабельність «Улісса» сильно перебільшені; це справді велика проза, а модерністичні виверти й експерименти є не перепоною, а родзинками цього тексту. Попри всю химерність, композиція роману надзвичайно струнка – події розгортаються від ранку до глибокої ночі 16 червня 1904 року в Дубліні.

Цей одноденний прохід головного героя містом – мов мандрівка Егейським морем, де на нього чекатимуть прекрасні краєвиди, чигатимуть небезпеки, залога корабля нап’ється й горланитиме пісні, хтиві думки не вилізатимуть із голови, і в усьому цьому хаосі раптом постане велич життя, зблискуватимуть міріади думок і згасатимуть спогади. Та найголовніше – ЯК нам про це розповідають. «Улісс» — це шал словотвору, танок оказіоналізмів, текст, у якому потік свідомості чергується з телеграфними скороченнями, а в плин думок раптом вривається гамір вулиці, колаж облич закінчується в дзеркалі, шурхіт паперу в редакції відлунює в голосіннях на похороні, в борделі стираються межі між реальністю й галюцинаціями, а приховані сюжетні рими ведуть в нікуди, вживаються з найшляхетнішою метою – для потіхи.

Либонь, не варто читати цей роман, скрупульозно стежачи за сюжетом і вникаючи в абсолютно всі натяки, алюзії й ігри; навпаки – щоб порятуватися, треба просто віддатися цій течії, вона сама винесе читача до останніх сторінок. Якби існував диктофон, що записує всі наші думки протягом дня, але також накладає на запис всі шуми й голоси навколо – це й був би наш особистий «Улісс», роман про лабіринт підсвідомого, що прагне вирватися у свідоме.

У стилі самого Джойса я б описав цей роман так: читаєш спочатку уважно перечитуєш двічі абзаци думаєш боже це геніально весело чому я раніше не читав джойс жив одночасно з семенком пора вже й поїсти хто це тут дзвонить ну нічого собі перекладач і втнув як це взагалі можна зрозуміти в оригіналі йдеш собі вулицею цікаво коли закінчиться карантин файно було б отримати візу й махнути в дублін мабуть якщо автор пив пишучи то і я можу п’яним читати пошвидше б ця книжка закінчилася ого як гарно це найцікавіший розділ хтивий еротоман нуж-бо скільки така цитата збере лайків у фейсбуці варто переглянути екранізації вже шестисота сторінка завтра здолаю нарешті потім ще писати відгук а ні цей розділ ще кращий таки потрібно перечитати одіссею ірландець старий пияцюра сепаратист у мене є фото з його пам’ятником у трієсті моллі ще та хвойда ну добре добраніч.

Словом, «Улісс» — це, безумовно, шедевр. Але навряд чи я захочу його перечитати протягом кількох найближчих  ̶р̶о̶к̶і̶в̶ десятиріч.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ