Московська нервозність
Український прапор над Слов'янськом і відступ терористів викликав у Москві дуже неоднозначну реакцію
По-перше. Ніхто не очікував, що сепаратисти-терористи так швидко почнуть здавати свої, як здавалося деяким у Москві, сильні позиції. Начебто підтримували їх досить щільно. Підкидали техніку, козачки через кордон йшли. У російській пресі і по телебаченню численні експерти розповідали, що українська армія, Національна гвардія і спецслужби абсолютно небоєздатні. Більше того, армія взагалі не хоче воювати проти своїх громадян і ось-ось почнеться масове дезертирство. Коли нічого подібного не сталося, то на світ витягли заяложений міф про промиванні мізків солдатам і офіцерам в армії, а в Національній гвардії взагалі служать націоналісти з Правого сектора і найманці олігархів, передовсім Коломойського. Справа навіть не в тому, які легенди придумують кремлівські пропагандисти, а в зіткненні ілюзій з дійсністю. Саме до цього в Москві виявилися не готові.
По-друге. Не випадково в арсеналі федеральних каналів і в статтях рептильної преси замигтів термін бліцкриг. Більше того, бліцкриг імені Порошенко. Натяк має кілька площин застосування.
Обдурив Петро Олексійович Європу і Росію, коли оголосив про одностороннє припинення вогню. Як мирними розмовами провели довірливого Сталіна. Насправді, український президент і головнокомандувач використав два тижні припинення для підготовки удару по терористах. За московською термінологією - ополченцях.
Про те, що сепаратисти-терористи увесь цей час отримували масовану допомогу з Росії, звичайно, ні слова. Як про бронетехніку й ракетні установки залпового вогню, напевно, придбаних на розпродажі в ростовських супермаркетах за рахунок коштів гуманітарної допомоги жалісливих громадян Росії.
Використання терміну бліцкриг дає певний натяк, що для терористів у Донбасі ще не все втрачено. Здали Слов'янськ, але ще є можливість чинити опір, продовжити руйнування інфраструктури і тим самим серйозно ускладнити повернення до мирного життя. До того ж чим більше руйнувань, тим більше знадобиться коштів на відновлення. До холодної пори року все зробити не вийде. Холоди повинні спровокувати невдоволення населення Донбасу і це створить додаткові труднощі для української влади.
По-третє. Вкрай неприємним сюрпризом виявилося протистояння серед терористів. Міжусобні бої навколо Донецького МВС - тільки перша ластівка. Поразка завжди сирота. Більше того, почнуться розборки і пошуки винних у трагедії, що ще більше збільшить розбрід і хитання у так званих ЛНР і ДНР. Замість об'єднання сил посилиться процес їхнього дроблення і всевладдя польових командирів, більшість із яких пропащі кримінальники.
По-четверте. Досить успішні дії сил АТО поставили Путіна у досить складне, можна сказати, важке становище. Вже вичерпується інерція ейфорії від анексії Криму. І висунути російській владі охопленим пароксизмом шовінізму громадянам нічого. Навпаки, попереду маячать звинувачення у зраді. Ображений Дугін про це говорить відкрито, найманці, які втекли в Росію із задоволенням підхоплять таке пояснення своєї поразки. Їх відправили в Україну, обіцяли гроші за легку прогулянку і можливість постріляти, а потрібної миті ніякої суттєвої допомоги не надали. Під останнім розуміється відкрите вторгнення російської армії.
Здача Москвою, так званої Новоросії, може загрожувати дестабілізацією внутрішньополітичної ситуації в самій Росії. Враховуючи висоту пропагандистської хвилі, піднятої після Криму, в разі провалу в Донбасі в Москві може відбутися власний патріотичний, правильніше, шовіністичний Майдан проти Володимира Путіна. Схоже, що патологічний страх перед такою можливістю і викликав ухвалення Державною думою низки драконівських законів, зокрема, за заклики до сепаратизму. Передовсім під цим розуміються можливі вимоги повернення Криму Україні.
Ще один фактор, як наслідок попереднього, що також нервує Кремль. Після успішного завершення АТО у Петра Порошенка збільшиться кредит довіри серед українських громадян. Це може повністю зламати всю московську стратегію на українському напрямі. Передбачалося, що рейтинг президента почне швидко падати і в країні з'явиться щось на зразок нового Майдану. Внутрішньополітична нестійкість створить умови для повторення кримського сценарію в Донбасі і потім на всьому українському півдні та центрі. Тепер на це ніяких надій немає.
Вторгнутися в Україну, до чого закликають Дугін і Стрілок, фактично повторити Афганістан в гіршому варіанті. Захід вже точно введе значні санкції, наслідки яких важко навіть прогнозувати. Вже зараз нафтовики і газовики сильно напружилися через можливу заборону постачання відповідного обладнання. Воно практично повністю західного виробництва і заміни йому просто немає. Припинення таких постачань загрожує зупинкою або глибоким падінням видобутку нафти і газу. Наслідки очевидні. Не тільки зовнішньополітичні, але й усередині країни.
Військовий аспект вторгнення також не дуже обнадійливим. На легку перемогу російської армії, навіть під виглядом миротворців, розраховувати не слід. Якщо зараз доводиться приховувати надходження «вантажу 200», то, що буде у випадку широкомасштабного вторгнення, легко прогнозувати. Історія показує, що шовінізм у такому випадку швидко вивітрюється, а от винних довго шукати не доведеться.
Захід виніс кримську проблему у вимогах деескалації за дужки, але про неї не забув. Ізоляція півострова продовжується, і в разі поразки Путіна в Донбасі про анексію швидко згадають. Точкові санкції будуть розширюватися і ставати більш болючими для російської економіки.
Швидше за все, Путін спробує реалізувати третій сценарій. Ознаки його вже присутні. Збільшиться засилання диверсійних груп і буде спроба розширити географію їхнього оперування. Передовсім на звільнених територіях Донбасу і в сусідніх областях.
Зрив такого розвитку подій значною мірою залежить від ефективності дій української влади з нормалізації становища і повернення регіону до мирного життя. Успіх тут лежить у швидкому проведенні глибоких економічних і соціальних реформ. Тоді терористам на кшталт Стрілка і Біса просто буде нічого робити на українській землі. Хіба що в місцях не таких віддалених.
