Правила гри або компроміс еліт: чого вимагає Майдан?
Питання, яке турбує всіх – чи знову політики опозиціі домовляться поза спиною Майдана, як це сталося у 2004 році. Коли за участю міжнародних спостерігачів була знайдена формула виходу з кризи. Тоді це уявлялось як чудовий вихід. Але на практиці, це стало класичною “змовою еліт”. І Майдан, який вийшов в першу чергу проти порушення прав на політичний вибір, і лише вдругу за Ющенка – так і на став серйозним чинником змін в країні.
Як результат цих змін не відбулося. І не могло відбутися – оскільки основна ставка була зроблена на зміну облич при владі.
Люди і тоді прагнули змін правил гри, але ці зміни були незначні - просто лібералізація умов для еліт (бізнесу та політиків). Суспільство не отримала майже нічого. Крім тимчасвого послаблення репресій – перш за все економічних і розчарування від політики, яка перетворилася у шоу в результатів посилення конкуренціі політичного процесу в результаті компромісу.
Неготовність Майдану брати участь в політиці і делегування цієї функціі політикам фактично розв’язало руки елітам, які не мали жодних стумулів змінювати систему. Оскільки вони вже між собою домовились. Суспільство був “третій зайвий” в тієї системі компромісу, яка вибудовалася в Конституціі 2004 року. Але цей компроміс не міг тривати довго. Оскільки мова йшла про баланс інтересів та перерозподіл політичних результатів серед великих політичних гравців.
Про це варто пам’ятати сьогодні. Особливо Майдану. Будь-які політичні домовленності не будуть мати жодного серйозного результату для країни – якщо мова не буде йти про зміну правил гри, а лише про – посади, переформатування уряду, поверення до Конституціі 2004 року.
Це: у кращому випадку буде просто кроком до пом’якшення режиму та створенням умов для зміни еліт. Але це залишить на своїх місцях корупційну, репресивну пострадянську систему як в політиці, так і в економіці.
Змінити її – є сьгодні головною вимогою Майдану, суспільства. І зробити це можливо, якщо жорстко і свідомо просувати до політиків з опозиціі вимоги зміни системних правил гри. Перш за все, демонтажу репресивної пострадянської силової та судової системи на всіх рівнях. Вимагати децентралізаціі системи влади на рівні не регіонів – це катастрофічно для України, а на рівні місцевого самоврядування – розширення його повноважень. Вимагати створення Нової Конституціі за участі громадянського суспільства – через інститут Конституційних зборів (як у Франціі).
Саме створення нової Конституціі (та конституційних законів у пакеті) повинно закріпити новий тип держави і політичної системи – тобто нові правила гри, де суспільство буде присутнє як вагомий суб’єкт.
Не можна просто повернути Конституцію 2004 – що для багатьох політиків не тільки в опозиціі! розглядається майже як панацея. Не варто забувати головне – ця Конституція може бути лише першим кроком для виходу з кризи, а не результатом змін. Оскільки вона має природу компромісу у перерозподілі результатів та інтересів політичних гравців. І працювати не буде.
Україні треба рухатись вперед, виходити з минулого – позбавляючись залежності від існуючих політичних граців і шукаючи нові механізми участі в політиці і в установленні держави, правил гри через створення нових інститутів та інтеграціі нових граців на політичний рівень. Як це вже робить Майдан.
